В’ячеслав Чорновіл. Людина з іншою думкою.

11 января 2011, 21:39
0
651

24 грудня, В‘ячеславу Чорноволу виповнилося би 73 роки. Вальсом справедливості на мажорній ноті був би він, якщо би душі людей можливо було покласти на нотний стан. Кожна книжка, кожен його виступ розкривали широкий спектр талантів і невгамовну енергію ц

24 грудня,  В‘ячеславу Чорноволу виповнилося би 73 роки. Вальсом справедливості на мажорній ноті був би він, якщо би душі людей можливо було покласти на нотний стан. Кожна книжка, кожен його виступ розкривали широкий спектр талантів і невгамовну енергію цієї людини. Небагато в Україні було справжніх політиків. Інколи чуєш:От якби Чорновід живий був!”. Однак він не з нами. З яких причин? Ми знаємо і водночас не знаю.

Цей чоловік уособлював у собі завзяття державного діяча та непересічний талант митця. В‘ячеслав Максимович був стійким та незламним борцем за незалежну Україну, за її  права та гідність  її громадян. Ще малим він дізнався про те, яка вона, комуністична система, можна сказати зсередини. Його дядька засудили до таборів, а батька переслідували, тому сім’я змушена була постійно переїжджати. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступив до університету ім. Шевченка на філологію, та згодом перевівся на журналістику. Звідти їде до Львова, щоб збирати матеріали для своєї дипломної роботи про Грінченка. Приїхавши до Львівського університету, знайомиться зі Львовом, зі студентами, ділиться своїми гострими поглядами щодо системи влади. Товариш Михайло Косів згадує, що був приголомшений відсутністю страху висловлювання та радикалізмом, який панував у думках В’ячеслава. “Запальний до вибуховості, чесний у судженнях, Українець з великої літери, який ладен іти заради національної ідеї на будь-які жертви. У нього вже тоді відчувався сформований, цілісний світогляд переконаного українського патріота ”.

Доля повязала його зі Львовом

Діставши роботу на Львівському телебаченні, 1960 р. переїжджає до Львова. У кожного міста  своя енергетика. “Я побачив українське місто, люди на вулицях розмовляли українською, масовий патріотизм”. Львів справді суттєво відрізнявся від столиці.

Хто він був такий?

Чорновіл переймався культурними питаннями. Інколи він зазначав, що якби час був іншим, то його місце було серед літературознавців. Під час репетицій новаторського спектаклю “Отак загинув Гуска” В’ячеслав Чорновіл був разом із Лесем Танюком та Аллою Горською, переживав коли його закрили.        

Після того випадку амбіціозні письменники Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський поїхали будити Львів своїми жахаючими радянську владу літературними виступами. З їхнім поверненням їм так би мовити настукали по голові”. Це були прояви шістдесятництва – продовження боротьби за відновлення української свідомості та державності. Насамперед шістдесятництво проявлялося у поезії, потім у публіцистиці, а згодом вже у політиці. Адже творчі люди, митці здатні гостро відчувати і освітлювати життя навколо. Шістдесятництво – це бунт людини проти тоталітаризму.

1963 року був створений Львівський Клуб творчої молоді, який назвали “Проліском”. Пролісківці намагалися будити люд відкритими вечорами творчості. Кожен їхній вечір був скандалом для існуючої влади. В’ячеслав Максимович брав у

цьому активну участь. Після гучного виступу  1965 року Чорновола в Шешорах, Клуб змушений був закритися через переслідування його учасників. Він заговорив про нього так, як ми сьогодні це робимо, а саме як про поета-провідника української ідеї. Далі по стандарту – переслідування по статтям.

Однак щось змінилося і люди стали сміливішими. Неочікуваний привселюдний протест в кінотеатрі Україна подіяв на владу. Виступаючі проти арештів своїх друзів самі незадовго загреміли в тюрму чи відгреміли з роботи, та все таки щось змінилося.

Як тільки Вячеслав відсидів своє покарання на початку 70-х років, розказують, що він захопився ідеєю створення “Українського вісника. Газета мала бути опозиційною, друкувати самвидав, який по-справжньому висвітлює ситуацію в Україні. Там було все: від опису переслідувань, звільнень з роботи – до гострої поезії, прози та публіцистики. Сам автор говорить: Необхідність такого позацензурного видання на Україні давно назріла. Є багато проблем, які викликають загальний інтерес і турбують широкі кола української громадськості, але зовсім не висвітлюються офіційною пресою. Якщо ж зрідка під тиском обставин преса і згадує ці проблеми, то вдається до свідомої фальсифікації. Вісник” міститиме без узагальнень інформацію про порушення свободи слова й інщих демократичних свобод, гарантованих Конституцією, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення національної суверенності(фактично шовінізму й українофобії), про різні акції протесту тощо. “Вісник” даватиме огляд або повністю наводитиме публіцистичні статті, документи, художні твори та інші матеріали, які вже набули поширення у самвидаві”. Кожне суспільство вимагає таких людей, як В’ячеслав Максимович, які грамотно та послідовно уміють відстоювати свої думки.

“Ви чого з Чорноволом знаєтеся? Адже він недавно з тюрми вийшов і скоро знов там буде?” В’ячеслав Максимович кожного разу попереджав друзів, з якими зустрічався, що за ним стежать. Піклуюючись про них на свободі, не забував про них відбуваючи покарання. Коли був у тюрмі, брав на себе всю можливу відповідальність, хоч якось намагаючись захистити рідних та друзів. Яким чином? Наприклад, пишучи заяви, що буцім-то журнал (Український вісник) самоліквідувався не пізніше 1971 року чи про те, що він припускає, що міг забувати якісь папери у друзів, через те, що не мав постійного місця проживання.

Вячеслав Чорновіл не поступався принципам і у розмовах зі слідчими. Дуже сміливо і цікаво вів себе у суді. Так 12 квітня 1973 року він відмовився брати участь у судовому процесі у ролі підсудного, а брав у ролі авоката підсудного, памятаючи  сумнозвісну історію із Віктором Медведчуком та поетом Василем Стусом. В результаті суд зменшив покарання на три роки, визнавши невинним за нелегальне розповсюдження “Українського віснику. У таборі Чорновіл вчинив дійсно по-чорноволівськи, підписавши документ про Статус полівязнів як редактор “Українського віснику. Так от наш герой водив за носа владу, яка не могла знайти речових доказів, а вони скаженіли від люті. Він вигравав розумом та силою духу.

Повернувшись в Україну у 1985 році, Чорновіл, як і завжди, не сидів без діла. У 1987 році відновлено випуск “Українського віснику. Потім відновлення УГГ, головою якою залишався Левко Лукяненко, який перебував тоді на засланні. 1998 року прийшла ідея із групи зробити партію, назвавши її спілкою, щоби мати захист від міжнародної організації. Та цілком зрозумілим є те, що від початку це була політична опозиційна структура, яка боролася за зміну статусу української держави.

Усе що робив Чорновіл мало на меті одне – створення незалежної демократичної України. Він керував прес-службою, тримав у своїх руках четверту владу. Як міг, намагався розповсюджувати ненадруковані матеріали, які говорили спражню, а не фальсифікованю правду, яка була так потрібна на той час. Вячеслав Чорновіл – справжній демократ та можливо сильний державник. На жаль, цього ми вже не зможемо дізнатися через трагічну автокатастрофу. Тим не менш він залишився символом незламності демократичної України з її свободами.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.