Паростки західної цивілізації і авторитарний менталітет

21 января 2014, 13:00
0
144

Вплив російської тоталітарної традиції на українське життя у справі формування політичної адміністрації тривав сотні років. І продовжується до нині, хоч і у значно меншій формі.

Майдан 2004 року,  закінчився приходом до влади непрофесійних управлінців та нахабних  популістів, які не змогли привести Україну до демократичної Європи і  вмонтувати  її у  геополітичний простір Заходу. Путін зумів дискредитувати Ющенка та інших демократів і скориставшись чварами в помаранчевому таборі,  паралізував демократичний поступ України. Але «основну роботу» у цьому напрямку зробив сам третій президент України - своєю не рішучістю, відсутністю плану реформ і політичної волі, він загнав себе у тупик.  Його ініціативи були приречені на провал уже із самого початку, бо він  не користувалися популярністю у суспільстві.

Та Україні не вдалося зреалізувати потенціал демократичної частини суспільства, не лише через Ющенка. А тому що тоді, як і зараз - в часи другого демократичного спалаху - ліберальну ідеологію підтримує меншість українського народу. Більшість ще інфікована вірусом пасивності та споглядання. Тоталітарне минуле і авторитарний менталітет роблять свою чорну справу.

Було би наївно вважати, що потенціал Майдану-2004 не вдалося зреалізувати лише через поганого Віктора Ющенка, а суспільство тут ні до чого та й воно взагалі у нас, практично, ідеальне. Не ідеальне. Бо маємо народ, який лише 23 роки назад зумів досягти незалежності. Та й то, треба, це визнати, отримав її в результаті розвалу СРСР не знизу, тобто, дякуючи громаді, а згори – в результаті корумпованості владної верхівки та застарілості комуністичної системи. Так, Бандера і численні українські патріоти і митці разом із стремлінням і боротьбою народу зуміли увінчати свій шлях правом на незалежне життя. Та це ще не означає, що ми дозріли до побудови сучасної демократичної держави, що маємо право увійти у клуб цивілізованих держав. Адже не випадково Україні у 2007 році в Бухаресті, все-таки, не дали план дій щодо членства в НАТО, а ЄС відмовляється погодитися на безвізовий режим і перспективу членства України до сьогодні. Крім, фактору Путіна тут є ще і об*єктивні обставини і їх не мало. Наприклад, українські телеканали здебільшого симпатизують Євросоюзу і демократії, але забивають свої ефіри російськими низькосортними серіалами, бо вони дешеві - а де практична європеїзація? Очевидно, ми ще не готові стати частиною Заходу, тому тамтешні політики і не  відкривають перед нами двері, як вони це зробили перед Польщею та прибалтійськими країнами. Тому необхідно еволюціонувати: відкинути байдужість анчоуса  і приміряти відповідальність громадянина.

Треба бути реалістом: сотні тисяч  українців вийшли на Майдан не тому що вони готові підтримати євроінтеграції не словом, а ділом, а тому що їх до глибини душі обурило побиття беркутом студентів. Тобто за цивілізаційні орієнтири український народ ще не бажає боротися, але повстати проти насилля над собою тоталітарної машини -  не проти.

Але, український народ  має не лише тоталітарний психотип, але і відносно демократичну свідомість. Зокрема, галицький регіон, який знаходиться на передовій проникнення в Україну західної цивілізації і здатен популяризувати ці ідеї серед решти українців. Галичина була частиною західної імперії Габсбургів, тому вона і демократичніша ніж решта України. Так, в Галичині ідейних лібералів та практичних демократів мало так само, як на Сході та Півдні. Але, суспільство, загалом, підтримує демократичний вектор розвитку України - і це потрібно конвертувати у сильні  громадські організації  та популярні і чисельні профспілки.

 Але, Центральна і Східна Україна входили до імперії особливого російського ментального поля, яке є частиною тоталітарного східнослов*янського домініону. Того самого російського домініону – Російської імперії - , яке увібрало в себе принципи адміністративно-господарської традиції деспотичної Орди. «Особливий шлях» Росії це і не Європа, бо там, на відміну від Росії, демократія і вільний ринок, і не Азія, бо Китай уже за обсягами торгівлі перегнав США,  а весь російський ВВП рівний валовому продукту одного американського  штату Техас. «Особливий шлях» Росії це - історичний тупик, який є наслідком відмови сприйняти сучасну західну ідеологію – лібералізм -  як державотворчу, разом із його принципами, які формують спосіб життя громадян. У цього світогляду також багато своїх недоліків, але нічого кращого людство поки що не винайшло, а ця ідеологія є панівною в країнах, які входять до західної цивілізації, що є рушієм прогресу в світі.

Нам з росіянами  не по дорозі та рано чи пізно Росія зуміє створити свій формат справжньої держави і тоді  демократизація  України сприятиме формуванню Росії, як частини світової цивілізації, якою вона поки що не є. Але, і Україна також.

Вплив російської тоталітарної традиції на українське життя у справі формування політичної адміністрації тривав сотні років. І продовжується до нині, хоч і у значно меншій формі. Тому демократизація України у спосіб проникнення в Україну західної просвітленої цивілізації та культури   пробуксовує. Незважаючи на вже дві демократичні міні-революції українці ще не змогли відкинути російський спадок та свій психологічний тоталітарний корінь, замінивши його західними цінностями вільного життя,  політичної свободи та європейськими соціально-економічними принципами вільної торгівлі і захисту приватної власності. Не думаю, що виправити ситуацію може лише європейська інтеграція: Україні потрібен масштабний план демократичних перетворень у всіх сферах життя, а не лише пустопорожні заклинання та гучні гасла.

 Український народ  ще не здатен зробити західний вибір на геополітичному та ментальному рівнях,  відкинувши стереотипи, сформовані в часи, коли дві третини, а потім і уся сучасна Україна входили у Російську імперію, пізніше  відновлену у формі Радянського союзу, - тому що ще прив*язані до російського культурного та ментального полів. Саме тому більшість українців, відкинувши демократичний проект України, запропонований Майданом-2004, обрали у 2010 році авторитаризм Віктора Януковича. Він, хоч і продовжив євроінтеграцію, але демократія як національна ідея і творення української політичної нації, як відродження після складного радянського, були загальмовані.

 Янукович саме тому і зміг прийти до влади, що в Україні немає потужного громадянського суспільства, яке би фільтрувало політиків, відкидаючи тих, які не відповідають цивілізаційним стандартам. Тому для приєднання України до цивілізованого світу опозиція має, крім антипрезидентської риторики запропонувати суспільству позитивну програму змін в країні і команду, здатну її втілити в життя. Та в Україні демократів менше ніж людей із авторитарним мисленням,  тому ліберально налаштованим громадянам ще важко диктувати свій політичний та соціально-економічний порядок денний.

Не лише безхребетний Ющенко винен у поразці Помаранчевої революції: українці, яких ще тягне до сильної руки і тоталітарного державного апарату, також несуть свою лепту відповідальності. Бо самі обрали Ющенка і Тимошенко, не захотівши і не зумівши, в той же час, сформувати вдалий та ефективний механізм контролю за ними та  впливу на владу загалом, включаючи місцеві адміністрації. Українці віддали ключі від свого майбутнього  купці некомпетентних людей, які не справилися із відповідальністю. Українське суспільство, цим самим, відмовилось брати активну участь у державотворенні. І в той же час, українці знехтували перевагами демократичної форми правління, бо ще не навчилися ними користуватися: протест проти влади та участь у напрацюванні і прийнятті її  рішень ще не увійшов у звичку українців, і  не став способом їхнього життя та  самоуправління. 

Українське суспільство ще не готове підтримати демократичного політика, який би провів в Україні ліберальні реформи за прикладом Польщі і Прибалтики, бо політична свідомість  українського народу формувалась комуністичною владою. Українці  ще чекають, що держава організує їм комфортне життя за них самих. Але, демократія  це інститути громадянського суспільства, які управляють державою у тісній зв*язці із органами влади, а не лише голосування на виборах раз в п*ять років.

Коли народ стане частиною влади і її джерелом не на словах, а на ділі, тоді до нього прийде  усвідомлення того, що державу, заради якої ти так старався, треба захищати від зовнішніх і внутрішніх ворогів, боронячи незалежність і своє право на політичне, соціально-економічне та культурне самовизначення.

Брехливі, безвідповідальні політики всіх мастей та десятки тисяч корумпованих бюрократів розвалюють Україну, розкрадають народні багатства і зраджують національні інтереси України. Але не можна їм цього дозволяти робити. Народ повинен боротися демократичними методами на всіх рівнях  проти свавілля і поборів і вболівати за Україну  разом і  кожного дня, а нескиглити, що стояти на Майдані дуже важко,  формуючи справжню програму дій та продукуючи нових лідерів.

Треба поступово вичавлювати із себе раба, який ні за що не несе відповідальності. Це і є демократія. Це і є західний вибір. Українці ще поки до цього не дійшли. Саме тому Україна ще не є частиною західної цивілізації, саме тому, Україна ще, поки що не зуміла  вирватися із російської сфери впливу. Коли ж Україна нарешті стане цивілізованою, тоді в нас в державі з*являться достойні люди з народу, які сядуть у владні крісла та змінять систему, бо цивілізованість це еволюційний процес.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.