Унія та її шляхи .

15 января 2014, 20:27
0
256

„Чому у нас відступників так много І чом для них відступство не страшне” Іван Франко


Під час перегляду інтернет сторінок мені на очі попалася ця стаття. Оскільки сьогодні, багато ведеться полеміки відносно греко-католицької церкви, думаю, що читачам потрібно ознайомиться з думками відносно ролі цієї церкви в розбудові нашої держави в минулому і порівняти з сучасним.

 Наводжу повний текст невідомого автора.

Більше ста років тому у статті "З історії Берестейського собору 1596 р." І. Франко відзначав, що наближення 300-річчя унії дасть поштовх для ґрунтовного і справді наукового дослідження її історії, хоч це завдання не є такою простою справою, як може здатись на перший погляд, оскільки потрібно почати "з критичного опрацювання й осмислення того матеріалу, що служив джерелом до відтворення історії унії". На мою думку слова Франка, як ніколи стають актуальними сьогодні, після проголошення результатів президентських виборів в Україні.

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

Пишались вольними степами,

В садах кохалися, цвіли,

Неначе лілії, дівчата.

Пишалася синами мати,

Синами вольними... Росли,

Росли сини і веселили

Старії скорбнії літа...

Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сльоз і крові,

А сирот іменем Христовим

Замордували, розп’яли...

Поникли голови козачі,

Неначе стоптана трава,

Украйна плаче, стогне-плаче!

За головою голова

Додолу пада. Кат лютує,

А ксьондз скаженим язиком

Кричить: «Te Deum! Алілуя!..»

Отак-то, ляше, друже, брате!

Неситії ксьондзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

 

5 квітня 1858 р.  Кобзарь Дармограй.

 

У  цьому історичному вірші Тараса Григоровича Шевченка, чітко відслідковуються три позиції:

1.           Наскільки весело й радісно жилося українцям до Берестейської унії.

2.           Трагізм унії для українського народу та її страшні наслідки.

3.           Надія та можливість виправлення ситуації в майбутньому та повернення до щасливого життя.

Розглянемо ці три аспекти крізь призму сучасних подій та явищ  в Україні.

1

Хрещення Володимирове вважається, аж четвертим в літописах слов'янських; перше у них введено за днів апостольських, благовістям апостола Андрія Первозванного, що приплив був кораблем з Чорного моря і рікою Дніпром до тої Київської гори, котра по заснуванню міста Києва завше Андрієвою горою звалася і що на ній опісля збудовано в ім'я його церкву... Друге хрещення – князя Київського Аскольда, третє провела баба Володимирова, велика княгиня київська Ольга, що сама хрестилася в Царгороді і була наречена по хрещенню Оленою. Володимир з'єднав всі інші слов'янські князівства, які розділилися були під різними назвами поміж його братами і родичами, був один над ними самодержець і звався великим князем руським; і, будучи могутнім і лихим у війнах, що безнастанно точилися з сусідами, набув од них і народів віддалених великої поваги, чому ж всі держави запобігали його дружби, а для утримування її пропонували йому свої віри, або релігії. Володимир «не приймав учення від латинян, бо їхнє вчення спотворене: увійшовши в церкву, вони не поклоняються іконам, а стоячи кланяються, а поклонившись, малюють хрест на землі і цілують, а вставши, стають ногами на нього. Так що лежачи — цілують, а стоячи —  зневажають. Цього Апостоли не навчали, Апостоли вчили цілувати поставлений хрест і шанувати ікони».

Проте на мою думку вибір віри для Володимира залежав більше, не в пропозиціях іноземців, скільки під впливом того фактору, що на момент його правління, близько половини дружини та великої кількості громадян Київської Русі вже були Християнами, а дух християнства вітав по території держави, ще з часів Андрія Первозванного. Залишилося лише провести таїнство Хрещення, на яке, наголошую, без ніякого примусового впливу, внаслідок попередніх хрещень, пішла більшість київлян.

Українська душа з радістю, як губка, всмоктувала християнські заповіді та настанови. Всі трудилися, веселилися, во славу Божу. Всі берегли себе, свою родину та свою Батьківщину від зазіхань загарбників, ніхто нікого не обманював і ніхто, ні в кого не крав. Про устрій в якому перебували православні християни, в період, від Володимирового хрещення до Берестейської унії, змальовують в своїх записах багато іноземців, що подорожували територією сучасної України.

В тому народі є такий звичай: В разі якщо хтось знайде край дороги дорогу річ, він забивав в землю кийка, вішав цю річ на верх, а сам ішов геть. Причому подорожній був впевнений, що ця річ буде висіти на палці до тих пір, аж поки власник по її не повернеться. 

Всі вони (українці), навіть більшість їх дружин і дочок, вміють читати і знають порядок церковних служб і церковні наспіви. Уми наші дивувалися подивом при вигляді величезної кількості дітей різного віку, які сипалися, як пісок. Ми побачили в цьому благословенному народі побожність, богобоязливість і благочестя, що приводять розум до здивування. У них є хороший звичай: вони одружують своїх дітей юними. Поблизу кожного міста чи селища неодмінно буває великий став. Посередині він має дерев'яну греблю, на якій лежать зв'язки хмизу, покриті гноєм і соломою, а під нею течуть протоки, які крутять млини, так що жителі мають разом і воду, і рибу, і млини, і ні в чому не мають потреби. Пристосування, що вживаються ними для обертання млинів, дивовижні, тому що ми бачили млин, що приводився в рух жменею води.

На дверях кожної з церков буває залізний ланцюг, на зразок того ланцюга, якого накладають на шию полоненим. Хто приходить до церкви на світанку після дзвону, вішають цей ланцюг на шию на цілий день і він залишається розп'ятим на дверному отворі, не маючи можливості поворухнутися. Це його епітимія. О, яка це благословенна країна! Ми слухали у них літургію, від якої  вийшли не раніше, як наші ноги стали нікуди непридатні від довгого стояння, бо в церквах у них немає сидінь. Вони дуже розтягують свої молитви, співи і літургії. Читають неодмінно два апостола і два Євангелія. Ти міг би бачити їх, читачу, що стоять у церкві нерухомо, як каміння. Ми ж багато страждали від утоми, так що душа у нас розривався від втоми і туги. Але з їхнього боку, як нами згадано, ми бачили надзвичайну побожність, богобоязливість і смирення. Коли ми проїжджали по дорогах, то вони, бачачи піднятий на жердині хрест, хоча б були зайняті в цей час жнивами, зверталися обличчям на схід, з жінками і дітьми, і творили хресне знамення.

Нас звичайно зустрічали за містом, за їх звичаєм, з хлібом, заради її достатку; також, коли ми сідали за стіл, насамперед клали хліб. В цій землі немає вина, але натомість його п'ють відвар ячменю, дуже приємний на смак. Вариться ще горілка, яка робиться з жита, вона дешева і у великому достатку.

Весь наш шлях лежав по величезному лісі з дубових дерев. Його рубали, випалювали коріння, орали землю й робили на місці нього посіви. Так робили жителі у всій цій країні.

Ніщо так не дивувало нас, як достаток у них запасів і птахів, а саме: курей, гусей, качок, індичок, які в безлічі гуляють в полях і лісах, годуючись далеко від міст і сіл. вони кладуть свої яйця серед лісу і в прихованих місцях, тому що немає кому їх розшукувати через їх безлічі. У цій країні немає і не знають ні тхорів, ні орлів, ні плазунів, а якщо зрідка й трапляються змії, то вони нешкідливі. Немає в них ані злодіїв, ані грабіжників.
Ми дуже дивувалися достатку у них всяких благ. При всьому тому вони численні, як мурашки. Подумаєш, що жінка у них буває вагітна, і породить три, чотири рази на рік і кожного разу по три, по чотири немовляти разом. Але вірніше те, як нам говорили, що в цій країні немає жодної жінки безплідною. Це справа очевидна, для кожного безсумнівна та випробувана.

Що стосується їхніх домашніх тварин і худоби, то ти побачиш, що в будинку кожного господаря десять родів тварин: по-перше - коні, по-друге - корови, у третьому - вівці; в четвертих - кози, схожі на газелей; в п'ятому - свині; в шосте - кури; у сьомих - гуси; у восьмих - качки; в дев'ятому - індички в безлічі у деяких; в десятому - голуби, для яких є місця над стелями будинків. Що стосується їх різнорідних посівів, то вони дивовижні і численні й бувають різних видів.

Що сказати... рай на землі, населений богоподібними гостинними людьми.

2

І тут сталося...

1592 року на Україні обрано гетьманом природного шляхтича польського Федора Косинського, і в його пору почалася та, знана, епоха жаху і вигублення для обох народів, польського і руського, епоха яка, струсивши Польщу аж до основ і розхитуючи її упродовж понад століття, скинула нарешті в безодню нікчемства, а народові руському давши випити найгіркотніший келих, що його за днів Нерона та Калігули не всі християни скуштували, перетворила його на інший вид і стан. Це значить — унія, вигадана (чи нашептана самим Сатаною) в Римі папою Климентом VIII і принесена польським прелатом Михайлом Кунінським. Вона з'явилася тут у лисячій шкурі, та з вовчою горлянкою. Єпископи руські та митрополит їхній київський Михайло Рогоза з багатьма архімандритами та протопопами року 1596-го були запрошені найулесливішим чином до міста Берестя Литовського на раду братерську. Головуючий на ньому нунцій папський з численним римським духовенством, передавши руському духовенству благословення папське і дар Святого Духу, закликав його до єдиновірства і сопричастя слави володаря світу і в співчлени повелителя Всесвіту. На додаток до того обнадіювали наданням єпископам і монастирям сіл з підданими. Як я вже описував, на той момент на українських землях гріха, як такого не було, і більшість єпископів були як вівці – вони не розрізняли, яке зло криється під екуменічними ідеями того часу. Вони не дотримались слів святого письма „Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки.” Тому то й духовенство руське підписали угоду на унію і присягою ствердили її, не з мотивів особистого збагачення чи вигоди, а по причині не усвідомлення свого вчинку.  А підписали угод вісім єпископів і один митрополит Рогоза з архімандритами й протопопами, а саме: 1-й — Іпатій, єпископ володимирський і берестейський, 2-й — Кирило Терлецький, єпископ луцький і отрозький; 3-й — Єрмогон, єпископ полоцький і вітебський; 4-й — Іоанн Гоголь, єпископ пінський і туровський; 5-й — Діонісій, єпископ холмський і волзький; 6-й — Інокентій Борковський, єпископ чернігівський і остерський; 7-й — Іраклій Шеверницький, єпископ волинський і почаївський; 8-й — Феоктист, єпископ галицький і львівський.

Проте серед єпископів були й мудрі. Неспокушених єпископів, що піднесли сан свій пастирський розважністю та твердістю прямо апостольською, було лише три: сіверський Іоанн Лежайський, нащадок князів сіверських; переяславський Сільвестр Яворський і подільський Інокентій Туптальський та протопоп новгородський Сімеон Пашинський. Сії мужі, перейнявшись ревністю по вірі своїй стародавній апостольській і по вітчизняних законах та обрядах, заперечували тому соборищу, противилися йому і, нарешті, урочисто перед ним і перед світом цілим протестували, що вони, бувши членами Великої кафолічної церкви грецької і єрусалимської і не маючи від її патріархів та всього духовенства згоди та дозволу на зміну догматів та обрядів, стародавніми вселенськими соборами затверджених, не визнають впроваджуваних у неї новин і творців їх законними й правильними і вельми од них, як від самозванства та блуду, одхрещуються. Соборище теє, після багатьох словесних диспутів та погроз, не захитавши сих стовпів церкви, піддало їх зневазі, повтинавши їм бороди, вигнало із сонмища свого, осудивши на позбавлення сану їхнього та посад.

Усвідомивши, що дане обєднання суперечить нормам та догматам православної церкви, не так просто було православного перетягнути в католицизм.

В тексті українського гімну є такі слова:

«З наших предків шкіру дерли,

На палі вбивали,

А таки нас не пожерли

Вороги лукаві...»

Тепер цей куплет пропущено. І жаль. Бо в ньому розповідається про те, яким чином поляки та єзуїти накидали нам свою віру: тоді з наших предків шкіру дерли і на кілки їх саджали. Часом ми чуємо, як кажуть: «Йому залили за шкіру сала», — нині не кожен знає, що це таке. А воно ось що: колись поляки тим, хто не хотів переходити в католицизм, підрізували на животі або на спині шкіру і туди заливали із сковорідки гаряче розтоплене сало. Та ці методи не принесли успіху католикам. Не допомогли ні кілки, ні гаряче сало. Занадто грубою була єзуїтська «проповідь». І тоді вони змінили тактику. Православним почали говорити: «Ви залишаєтесь православними. Носіть свій духовний одяг, ризи, бороди, служіть слов'янською мовою, але за богослужінням моліться за папу римського, тоді він матиме до вас ласку, поможе вам, боронитиме ваші землі, а ваші єпископи сидітимуть у Варшаві в сеймі поруч з біскупами».

Деякі клювали на цей огидний єзуїтський обман. Унія мала бути мостом з одностороннім рухом — з православ'я в католицизм.

Сьогодні унія розповсюджується «на лжи і фарисействі». Уніатські вожді, погано обізнані на своїй рідній історії, почали плутати слова «Русь» і «Росія», оголосивши Православну Церкву не Русскою, а Російською, вони нацькували народ на неї і виступили нібито на захист Української греко-католицької Церкви. Але Україна такої Церкви не знає. Є Грецька Церква, Католицька, Православна, є унія, а греко-католицька — це хитре нововведення, це єзуїтська маскировка. Ніколи українці не виступали проти Руської Церкви.

Уніати, католики, інші розкольники такими ж методами намагаються насадити свою віру серед православних. Обман, наклепи, залякування, переманювання, підкупи, обіцянки, фальшування фактів і зараз в ціні там, де діють католики та розкольники.

Відразу після того, як Західна Церква відпала від Східної у 1054 році, вона пішла дорогою гордині, експансії, насильства, воєн та інквізиції. Найвиразніше це показали Хрестові походи, які були і зараз є улюбленим методом Ватикану для здійснення своїх честолюбних і користолюбних планів та стремлінь. Хрестові походи укріпили світську владу пап і збагатили їх, але негативно вплинули на чистоту християнського вчення, про що свідчить поведінка хрестоносців, зокрема під час завоювання ними Єрусалиму та Константинополю.

Римська Церква, відпавши від благодатного Вселенського Православ'я, пішла помилковою дорогою. Вона спотворила чисте Христове вчення про віру, духовну владу, священство і Євангельську мораль. Величезне зло християнству заподіяла інквізиція, яка, прикрившись Христом, нічого спільного з Його вченням не мала.

Іван Франко у свій час писав: «Унія була причиною довгої та тяжкої боротьби серед малоросійського народу і остаточно принесла незлічимі шкоди цілому його духовному і політичному розвоєві». Протопресвітер Г. Костельник теж свідчить, що «унія викликала вічний кривавий розбрат серед нашого народу,  унія стала засобом нищення нашого народу».

Уніатське духовенство на своєму Соборі винесло таку постанову:

1.      З'єднання з католицизмом;

2.      Папу визнати Головою Церкви;

3.      Службу Божу і обряди греко-східної Церкви залишити недоторканими;

4.      Мова в церквах слов'янська;

5.      Залишити старий календарний стиль;

6.      Причастя під двома видами, а не на облатках;

7.      Хрещення залишити без змін;

8.      Щоб уніатському духовенству мати такі ж права і почесті ,як і в католицького;

9.      Руському духовенству засідати в сеймі;

10.  Дозволити уніатському духовенству мати сім'ю, а не заганяти його в целібат;

11.  Уніатів не примушувати переходити в католицизм.

Єзуїти добре розуміли, що важко зробити лише перший крок, а далі все поступово дійде до свого злого завершення і буде бити українець українця та кричатиме: «Геть за Збруч! Геть за Урал!» Розрахунок було зроблено на вашу довірливість, щоб не сказати гірше. І вони, поляки, як бачимо, не прорахувалися. Ми стали ворогами самі собі.

Ми ще й досі мучимось, караємось і не каємось. І 400 літ нам, необачним, замало, щоб зрозуміти, що таке унія, за що ми страждаємо і душимо один одного! Чи ж станемо коли-небудь розумнішими? Чи так і до самого Страшного Суду будемо терпіти розбрат лише заради того, щоб мати право цілувати туфлі у папи римського?

Ні для кого не секрет, що унія була головною причиною війни козаків з поляками: „Початок і причина війни Хмельницького є від ляхів гоніння на Православіе. Вірі Руській була кривда велика від уніатів і ксьондзів”. Королівський історик того часу, поляк Коховський, передаючи скаргу самого Богдана Хмельницького, пише, що „благовидним приводом для повстання насамперед була грецька віра, якій діялися гіркі зневаги від унії. Архієрейські маєтки і маєтки чернечі були відібрані, священики були в приниженні, а уніати, захопивши духовну владу, прикладали їм ніж до горла. А де, в якім кутку залишилася ще правдива батьківська віра, там єзуїтські проповідники пускали в рух різні наклепи. Усі благання православних на сеймах залишалися марними... Сама згадка про Православну віру викликала гнів... Гірка неволя не знала меж !..”

Якось я, зі своєю дружиною, вирішив відвідати її бабусю, що проживає в Демидівському районі Рівненської області. Я й гадки не мав, що вона ходить в православну церкву Київського патріархату. На запитання, а чому  Київського?, вона відповіла, що іншої  в їх селі немає.  Взявши на столі, чи то Біблію, чи то закон Божий, на першій сторінці фотографія: „Філарет обнімається з папою Римським Іоанном Павлом ІІ” (аналогічне фото додається).  Побачивши це,  бажання читати далі, відпало саме собою. Наступного дня  родичі моєї дружини сказали, що сьогодні, тут недалеко, буде  святкування річниці Берестецької битви. Не довго думаючи ми вирушили на свято.

Там було дуже гарно: ярмарок,  козацькі ігри,  українські народні пісні, безліч страв - всього було доволі. Тут церковний дзвін, панахида по загиблим козакам. І хто ж удостоївся честі... Філарет, який ще вчора на фото,  з радістю вітав у Києві головного католика, сьогодні править панахиду  по козакам, які свої душі положили за боротьбу православних з католиками.  Чи ж є правда на світі? Вже потім я дізнався,  що на території , де проходила Берестецька битва, розташований монастир УПЦ КП.

Якщо початок  розколам у світі починається з 1054 року, то початок розколів в Україні починається з  1596 року,  (до цього спроби католиків були невдалі і не давали своїх паростків).

Як би не унія, на сьогодні не було б  стільки „православних” церков, не було б католиків, не було б стільки сект і  стільки негативних  ідеологій походженням із західної Європи та Америки. Тут так і продовжував би жити веселий, здоровий духом і тілом, працьовитий народ.

3

Що ж робити, як виправити ситуацію? На мою думку, сьогодні, як ніколи, в України є шанс оновитися і скинути всі негаразди в минуле.

На рівні Указу Президента визнати день підписання  Берестейської унії найтрагічнішою датою в історії України. Внести відповідні зміни до законодавчих актів, якими скасувати, реалізовані прозахідними політиками (деструктивними силами) ідеї про рівність всіх релігій. Заборонити секти, що в своїй ідеології плюндрують святині православ’я: хрест, Божі ікони, мощі святих угодників, Божу Матір, святе Причастя та інші таїнства.

Створення Української помісної православної церкви. Яким чином? Перший етап: Визнати, що УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ  є неканонічними, деструктивними церквами та надати  державну підтримку УПЦ МП. Другий етап: домовитися, на фоні налагодження теплих взаємовідносин, з політиками Росії та Патріархом Кирилом, що в разі привселюдного щирого каяття Філарета (Денисенка) в розколі, Російська церква зобов’язується  надати статус УПЦ МП - помісної православної церкви. Третій етап: На умові та заради підтримання національних інтересів України (створення Української помісної православної церкви), переконати Філарета в привселюдному визнанні своїх вчинків неправильними, та об’єднанні з УПЦ МП. Четвертий етап: зняття анафеми з Філарета та визнання Російською церквою та вселенським православ’ям, УПЦ МП самостійною і створення на її базі Української помісної православної церкви, або просто Української православної церкви. Богослужіння проводити на старослов’янській  мові, яка морфологічно ближча до сучасної української, ніж до російської. До речі на цьому тлі (ідея проведення Богослужіння на сучасній російській мові), в „Московії” теж є спроби розколоти церкву. П’ятий етап: за підтримки держави популізувати даний  приклад  для інших церков, що не визнані вселенським православ’ям.

„Чому у нас відступників так много

І чом для них відступство не страшне”

Колись скрушно і трагічно писав Іван Франко. А відповідь є: саме за унії почало набувати таке явище, розповсюдження неправди, або „по простому” брехні. Оскільки в уніатській церкві служба Божа і обряди залишалися православними, то прихожани не відразу зрозуміли, що вони ходять в чужу, несправжню, неправдиву церкву. Вони зрозуміли, що брехня це можливо, це нормально і це підтримується офіційною владою. Вони побачили, що брешуть в святій церкві, то чому ж говорити правду в мирському житті. І пішла брехня по селі, по містах, по державі... І прийшла до нас: політики брешуть,  що кризи немає, лікарі, що вакцини корисні, держслужбовці, що „треба на верх”, бізнесмени обманюють один одного. Всі, навіть простий люд не рахують збрехати, чимось неприродним. В ковбасі немає мяса, а у мясі - лише гормони, у соках немає соку, у вині виноматеріалів. У всьому красиве упакування, чи вигляд, а в середині: ні смаку, ні користі.

В даній праці використані уривки з книжки „Історія Русів” невідомого автора, інформаційні ресурси інтернету (без перестороги посилатися  на сайт), особисті міркування та життевий досвід.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.