U-turn aбо поворот на 180

23 декабря 2013, 11:03
0
232
U-turn aбо поворот на 180

Офіційно, в очах усього світу і, зокрема, тих європейських партнерів, у яких ще жевріла надія, що «Україна – не Росія», він розвертається на 180˚. Повертаючись жо…ою спиною до Європи.

Не задовольнившись схваленням окремих рішень щодо субсидій та кредитів, уряд круто змінив і свою лінію стосовно робітничого і профспілкового руху, виступивши із низкою ініціатив, спрямованих на конструктивне співробітництво з ними…  До 1972 року уряд Гіта помітно відійшов й від політики, спрямованої на обмеження соціальних витрат й соціальних функцій держави, а також від оголошеної одразу після приходу до влади лінії на відмову від державного обмеження цін і заробітної плати.

         Таким чином, за усіма трьома основними напрямками своєї діяльності – стосунках з профспілками, державному регулюванню економіки та соціальної активності держави – вже майже після півтора року у владі уряд Гіта виконав спрямований на перспективу маневр, який майже одразу отримав назву «поворот на 180˚» (англійською це звучить лаконічніше і виразніше – U-turn)

З книги «Велика Тетчер» (С. Перегудов, О. Терентьєв, 2012) 


     Президент України офіційно зробив політичний U-turn. І це сталося не у Брюселі, коли він зірвав підписання угоди про Асоціацію. Не тоді, коли вийшов Майдан (бо у людей ще була надія, що він «оговтається» і дослухається до народу). Це сталося після офіційного візиту до Москви і підписання низки документів.

     Ні, звісно ніхто не сумнівався стосовно його симпатій до Кремля. Але останні, щонайменше, півроку Віктор Янукович усюди запевняв про євроінтеграційні наміри. Про безальтернативність євроінтеграції розпинались і спікери Партії регіонів у парламенті. Взагалі, у самій фракції «біло-блакитних» було (і є) чимало незгодних із курсом на Європу (Шуфрич, Новинський, Колесніченко і т.і.). Але як свідчать інформація у журналістських колах, таких незгодних «переламували через коліно» аби утримувати єдину лінію партії. І от настав час, коли ніби то «біло-блакитні» єдині у своєму пориві наблизитись до Брюселю. Принаймні, публічно єдині…

      І от тепер Янукович відверто здає Україну Росії. Офіційно, в очах усього світу і, зокрема, тих європейських партнерів, у яких ще жевріла надія, що «Україна – не Росія», він розвертається на 180˚. Повертаючись жо…ою спиною до Європи. Не впевнений, що це далекоглядний, перспективний для країни маневр, як свого часу планував зробити попередник Маргарет Тетчер – тодішній лідер Консерваторів Едвард Гіт.

      Так, підтримка відновлення виробництва літаків АН-124 (Руслан) – це чудово. Але це ж не єдине, що підписав Янукович у Москві.

      Лише план дій із врегулювання торговельних обмежень між країнами на 2013-2014 рр наштовхує на думку, що Зона вільної торгівлі з Європою навряд чи нам світить найближчим часом.

      Не кажучи вже про знижену ціну на газ (утім не остаточну) та кредит у 15 мільярдів. Економісти краще за мене розтлумачать якою ціною повертати цей кредит. Політологи і аналітики упевнені – після такої «поїздки» у Москву про євроінтеграцію можна забути. І навесні 2014-го, і у 2015-му…

      Жодних сумнівів у більшості українців немає (сподіваюсь, що і у Донбасі, і на Одещині, і у Харкові це теж розуміють), що потрібно змінювати владу. Не лише Євромайдан цьому доказ. Свідомі, освічені українці хочуть жити за європейськими цінностями: підзвітною владою, справедливими судами, чесними чиновниками. Не боячись стати жертвою чи  то прокуратури, чи то міліції, чи то жорстокої  руки «Беркуту». До речі, U-turn у автомобілістів називається «поліцейським розворотом». І справді, Янукович, застосувавши проти мирних людей кийки на Майдані, говорячи мовою водіїв, «успішно виконав цю вправу». Вийшов справжнісінький «поліцейський розворот».

      Система стала настільки гнилою, корупційною, продажною і зажраною, що зламати її буде не так просто. Адже річ не лише у Президенті чи конкретних міністрах. Усе глобальніше. Та, на щастя, є чимало молодих людей (зокрема, і серед блогерів «Української правди»), які відрізняються прогресивністю дій, європейською свідомістю, менталітетом, зрештою, від «совків», якими, на жаль, є значна кількість громадян нашої держави.

      За останній час в Україні виросла кількість благодійних організацій, доброчинних фондів, громадських організацій, та навіть громадських, незалежних ЗМІ («Громадське телебачення» hromadske.tv, «Гром ТВ» gromtv.net). Серед людей віком 25-35 років вимальовуються майбутні лідери і активісти суспільно-політичного життя. Ці люди, які справді налаштовані на зміни та реформи, на прогресивну й європейську країну. Переважна більшість тих, хто виступає проти Європи, скоріш за все, ніколи там не були.

      Але для радикальних змін ми потребуємо, щонайменше, «нетушкованого» (в обох значеннях цього слова), а свіжого парламенту. На жаль, в Україні зараз вимальовується біполярна політична система. З одного боку, Партія регіонів (від якої, попри ще нещодавні заяви про євроінтеграцію, навряд чи дочекаєшся конструктивних реформ і змін в країні), з іншого – «Батьківщина». І, найгірше, що деякі «багнети» з останньої «перетікають» до регіоналів.  Звісно, ще є комуністи (хоча, як на мене вони мають піти у небуття вслід за пам’ятником з Бесарабки) та «Удар» і ВО «Свобода». Останні партії набирають прихильників і потихеньку розростаються.

     Не хочу лити воду на млину «регіоналів» і якось критикувати опозиційні партії – це буде кому зробити. Йдеться про інше. У Верховній Раді відсутні (окрім комуністів і ВО «Свободи») чітко ідеологічні партії. І чинне законодавство унеможливлює прохід до парламенту менших партій (скажемо відверто, тих, яких не підтримують великі українські олігархи).

     Є чимало правих партій (вони присутні у багатьох європейських парламентах, на відміну від українського)  - Українська Народна Партія, Конгрес Українських Націоналістів, Українська Республіканська Партія – які мають своїх прихильників. Є Партія зелених. Є УНА-УНСО. Є новостворені молоді сили як от Демократичний Альянс, Національний Альянс, громадянський рух «Третя Українська Республіка» Юрія Луценка. Свої партії є у Анатолія Гриценка, Юрія Кармазіна. Є перспективний активіст Олександр Данилюк. Але усі змушені (або будуть змушені на наступних виборах) вливатися у ряди «Батьківщини» (чи може «УДАРу» чи «Свободи»), щоби потрапити до парламенту. Розчиняючись при цьому у чужій політичній сили, часто ідеологічно несумісній (але ж опозиційній – що вже тут поробиш).

      І лише зміна законодавства, можливе зниження прохідного бар’єру дає гарантію, що в парламенті можуть опинитися свіжі сили. Не лише політики, прості українці теж можуть виграти: замість закритих списків і набору прізвищ, мають з’явитись чіткі ідеологічні програми (консервативні, ліберальні…) політичних партій. Натомість нинішні програми парламентських сил часто суперечливі: не можна виступати за зменшення податків і водночас за суттєве збільшення соціальних гарантій. Або або.

     Можливо навіть треба дати шанс балотуватися громадським організаціям, виписавши при цьому певні норми і вимоги до їхньої діяльності. Щоби це не були партії-одноденки чи організації-одноденки.

     Зі зміною виборчого законодавства (а не лише зміна прізвища Януковича на Тимошенко чи Кличко) та повернення України до парламентської форми правління у прогресивних українців (які нині є менеджерами, бізнесменами, громадськими активістами, журналістами, дизайнерами, фермерами…і. т.п – багато з них зараз стоять на Євромайдані) є надія виконати зворотній U-turn. І розвернути країну обличчям до справжній людських цінностей!

     Але, не сумнівайтесь, це буде не так скоро, як ми цього хочемо. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.