Два Майдани, дві резолюції і чергова втеча від свободи

Имя вы не зря даёте, я скажу вам наперёд: «Как вы яхту назовёте, так она и поплывёт!» (М/ф «Приключения капитана Врунгеля»)

Сьогоднішній день запам’ятається як мінімум двома подіями. Антимайдан згорнув свої партійні знамена, бадьоро відзвітувавши пресі резолюцією про успіх у підтримці курсу чинної держвлади. Євромайдан, на противагу, колективно вирішив формалізувати себе та піти «в народ», ухваливши резолюцію про створення Народного об’єднання «Майдан» – НО «Майдан», якщо скорочено.

Що буде далі? Як завжди, далі будуть агітувати. Одні – словами на зразок сьогоднішніх калашниківських: «Пришло время вернуться в свой дом, встретить Новый год и Рождество в кругу семьи», від інших лунатимуть нові-старі гасла на кшталт: «Підтримай НО Майдан»!

І якщо у першому випадку заклик до політичного ескапізму та абсентеїзму звучить у неприхованому вигляді, то «реєстрова опозиція» Євромайдану, схоже, пропонує дещо елегантніший та більш рафіновано-завуальований варіант фроммівської «втечі від свободи»: прямувати від столичного Майдану Незалежності по містах, селах, дворах та кухнях усієї країни.

Може збіг, а може ні, але смислове поле двох альтернативних Майданів на разі виглядає так, ніби є «справою пера» одного технологічного штабу.

НО «Майдан»: вже сама назва новоствореного народного об’єднання говорить про те, що формалізація Євромайдану є його самозапереченням. З такими смислами і райтерами Євромайданові навіть інформаційних кіллерів не треба.

Якщо хотіли мобілізувати громадян і висловити заохочення, слід було сказати: «НА Майдан!» (народна армія, народна асамблея, народний альянс, народна альтернатива тощо), – це означало б спонукання до активної дії. Або, якби склали скорочення у тренді всеукраїнських об’єднань – «ВО Майдан!», то могли натякнути на соціальну інноваційність Євромайдану: читалось би щось на зразок «Ми вас іще здивуємо».

А те, що ми почули і побачили сьогодні, у кращому разі не дає приросту надії, у гіршому – поглиблює депресію. Адже, на разі маємо цілком реальний ризик, що слідом за «втечею з Майданів», новорічними святами і згасанням громадянських протестів у країну повернуться наші «старі знайомі» та одвічні «граблі» – соціальна апатія, економічна безвихідь і політична безнадія. Хочеться нагадати слова з епіграфу до оригінального, 1941 року, видання «Втечі від свободи» Еріха Фромма: «Якщо я не стою за себе, то хто стане за мене»?