Незадоволене марнославство і бажання помсти - небезпечніші за жадність і дурість

16 декабря 2013, 10:39
0
194

Якщо узагальнити, то найбільше зло в Україні - це державні, недержавні монополії і монополія на владу на всіх рівнях в цілому.

 Коли О.Попов, взявши в замісники злодія, який розкрадав спочатку залізницю, за те ж саме його вигнали з Львівщини, я зрозумів - це початок його кінця. Як у воду дивився, але я й подумати не міг, що все станеться так швидко і наламають стільки дров. Засланому козачку мало було просто підсидіти Попова, він був лише троянським конем, за допомогою якого спочатку відкрили київські ворота, а після того і двері КМДА, але брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся.

 На залізниці створені парникові умови для вирощування таких злодіїв і аферистів. Залізничники ні від кого не залежать, як вони кажуть: "Маємо свою країну в країні", свої лікарні і свою міліцію. В містах з великими вузловими станціями вони поводяться, як саранча, підминаючи під себе всю владу, бізнес і землі. Можливо, і на Київ в них схожі плани. В таких містах, зі своїми підрозділами міліції вони встановлюють свої неписані закони і часто конфліктують з силовиками, якщо не вдається підмяти під себе і поставити в міліції своїх людей, то ці конфлікти інколи переростають в холодну війну. В таких аферистів своя філософія – бути поближче до корита і плювати вони хотіли на те що покращення їх життя відбувається за рахунок погіршення життя інших людей, про це вони теж відкрито кажуть. Їм не важливо хто буде керувати країною, під час революцій і війн роботи в них не меншає, а в союзники вони обирають тих, хто запропонує найвигідніші умови (найбільше влади). Свиню пусти під стіл - вона вилізе на стіл, а апетит в них шалений, вони вже закинули ноги на стіл мера Києва.

 В 2004 президентом вони хотіли зробити свого міністра, при якому отримували найбільші в країні зарплати і каталися, як сир в маслі, але все закінчилося трагічно і аферисти з залізниці розбіглися по різних партіях. Правда, більшість залізничників чесно роблять свою важку роботу. Цими людьми керує почуття помсти. Спочатку вони помстилися помаранчевим, закрили Тимошенко в своїй відомчій лікарні, а тепер за свої послуги і оренду лікарні отримують посади і все більше влади. А набравшись сил  полізли на голову регіоналам і чим слабкішими будуть ставати регіонали, тим агресивніше вони будуть поводитися, можливо, захочуть відновити "справедливість" і президентом зробити свою людину. Маючи гіркий досвід тепер вони стали обережнішими і більше так відкрито не діють, досвідчені інтригани, під шумок,  ловлять рибку в каламутній воді у вигляді посад в меріях і міністерствах. Маю підозру, що і при підписанні угоди про асоціацію вони добряче впиралися. В ЄС їм не вигідно інтегруватися, за більш ніж сто років налагодилася тісна кооперація з країнами МС. І пасажиропотік , і товаропотік в країни МС набагато більший, і чотири українських вагонобудівні заводи контролюють 50% ринку МС, і луганських дизельпоїздів в Росію вони продають на кілька мільярдів доларів. І так поводилися не лише залізничники...

 Вони дуже тісно співпрацювали з попередньою владою, а коли стало гаряче, щоб самим не відповідати, вони здали помаранчевих і виторгували теплі містечка і гарні умови при новій владі. Це досвідчені інтригани і в порівнянні з цими Остапами Бендерами, міліція з її рукоприкладством схожа на Шуру Балаганова. Тому міліція не єдине і не найбільше зло в країні, якщо узагальнити то найбільше зло це монополії, схожа ситуація з енергетиками, газовиками і іншими державними і недержавними монополіями.

 Свого часу, дуже популярною була настільна гра в монополію. Вигравав в тій грі той хто послідовно скуповував найприбутковіший бізнес і створював монополію, а точніше переконував інших, на вигідних собі умовах, продати бізнес. В реальному житті, дуже часто, ніхто нікого не лише не переконував, а й не питав. Схоже деякі бізнесмени і політики  загралися в цю гру і всю Україну послідовно почали перетворювали в свій майданчик для гри в монополію. Ці люди не хочуть приймати всі правила, за якими живе цивілізований світ, де жорстко обмежуються усякі монополії і змушують заробляти створюючи додаткову вартість. В Україні всі зациклилися на розподілі і перерозподілі і ніхто не має часу і сил на просуваню українських товарів і інтересів в світі.

  Влада змушена шукати крайніх, а деякі люди вміють переводити стрілки. Раніше чи пізніше таким крайнім мав стати мер Києва, влада простивши попередньому меру, пограбування міста, (збитки вимірювалися десятками млрд. $) який доречі свого часу був прокурором, автоматично вцепила всі ці гріхи на нинішнього мера. Доказами цьому є захоплення КМДА, яка для киян нагадує "обітєль зла", яке довгих сім років цинічно знущалося з киян, грабувало і плюндрувало місто. Доречі, вся ПР, яка відпустивши того злодія, разом з владою в Києві взяла на себе той гріх і для киян тепер асоціюється з тим злом. Новим мером, можливо, знову захочуть призначити когось з оточення тих хто перевів стрілки, або зшив ці справи.  На підсвідомому рівні багатьма киянами й далі буде керувати бажання покарти колишнього мера і відновити самоврядування, а побиття студентів було лише каталізатором. Київ має багатовікову історію місцевого самоврядування, кияни на кожному кроці стикаються з цією історією. І на відміну від деяких інших, ця історія, на кожному кроці, давить на підсвідомість киян. І помиляється той хто думає, що кияни забудуть пограбування міста і побиття студентів, замовчування проблем і напівміри вже не врятують і не знімуть напругу.

 З таким підходом, намагаючись вибудувати в Києві свою жорстку вертикаль влади, як в Донецьку, регіонали не зможуть виграти вибори в місті. Кияни, як і львів'яни, і доннечани довіряють лише своїм і перевіреним, а той хто спробує призначити мером Києва свою людину сильно ризикує ще більше накалити ситуацію в місті. Перемога з невеликим відривом колишнього міліціонера Пилипишина, показала що не всі кияни однаково сприймають майдан, одна справа мирні акції і зовсім інша майдани, від яких частина киян більше втрачає ніж виграє...

Небажання відділяти мухи від котлет і бажання всидіти на кількох стільцях - дві великих проблем української політики. Кум в одній партії, брат в другій, а сват в третій, так щоб хтось з своїх обовязково залишався біля корита. І дуже багато політичних астарбайтерів, які проблеми створюють для Києва, або для всієї України, а політичні дивіденди виводять в, умовно кажучи, свої офшори. І всі на це закривають очі, ненька Україна і Київ великі і багаті усім вистачить.

P.S. Короткий екскурс в історію. У 1212 році в одному французькому селі біля Вандома зявився хлопчик Стефан, який оголосив, що він посланець Бога, покликаний стати проводирем і знову завоювати для християн Обітовану Землю. За короткий період навколо Стефана зібралися тисячі хлопчиків і дівчаток, готових йти у Святу Землю. У процес втрутився король Франції, який наказав дітям розійтися по домівках. Деякі так і зробили, але близько 30 тисяч малих паломників прибули в Марсель, щоб по дну моря продовжити похід.
 Море не розступилося, постало питання як його перепливти. Тоді в справу втрутилися два пройдисвіти, які запропонували перевести усіх дітей через море на кораблях. Насправді кораблі узяли курс в Єгипет, де діти були продані як раби. Таким чином, як свідчить історія, овець уводять і з господнього стада.
Частина паломників була повернена у Францію імператором Фрідріхом II, а торговців живим товаром упіймали і покарали.

Серед українських політиків вистачає пройдисвітів і як довів попередній мер Києва, і досвідчених бабусь не так вже й важко обманути, а з дітьми все набагато простіше. Тому потрібно контролювати дітей і аналізувати свої бажання. Політика - річ жорстока...


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.