Ні - кордонам між УКРАЇНЦЯМИ!

15 декабря 2013, 00:18
0
158

Раніше українців ділили на Захід і Схід, а тепер на майдан та антимайдан, тільки вже міліцейськими кордонами...

Субота, 14 грудня по полудні. На Майдані промови змінюються спільним виконанням українських пісень, читанням молитви, виконанням гімну, а в кількох кроках через нейтральну полосу вирує свій, як його назвали, анти майдан. Цікавих побачити, що ж там за барикадами чимало, але потрапити у зону «відчудження» неможливо – за щільним кордоном міліцейських автобусів у кілька рядів, ще й живий міліцейський заслін. Впершись у непрохідну автобусну стіну люди повертаються ні з чим, хіба що залишають по собі «слід» на кабінах автобусів у вигляді майданівських наліпок, її вони за кілька годин перетворюються на агітаційні засоби пересування. Невеликій кількості спритних чоловіків та хлопців з Майдану вдається закріпитись на високих металічних парканах, котрі зведені впритул між будівлею та автобусами. Вони не тільки спостерігають за регіонівським мітингом, але й виконують роль «посланців миру» - виконавши спільно з групою учасників з протилежного боку гімн України. Лозунг «Схід і Захід разом», - звучить, з одного боку обнадійливо, з іншого – болюче. Адже саме сьогодні я чітко зрозуміла, що моя країна в небезпеці, яка зовсім недавно здавалася ілюзорною та надуманою.   

 Ще якийсь місяць тому в черговій дискусії з російськими знайомими стосовно можливості розподілу України через підписання Асоціації з ЄС чітко і аргументовано заявляла, що у нас немає принципових проблем для непорозуміння, адже мої родичі з Донбасу, Одеси, Вінниці і Коломиї єдині в прагненнях достойно жити. У нас монолітна нація і спільна віра – те, чого, допустимо, не скажеш про інші країни, зокрема Росію. Я й сьогодні, не змінила свою думку. Революція 2004 року навчила бути толерантною, оглядатись назад і намагатися зрозуміти позицію іншого.  А оглядатись є на що: зумисне протиставлення кандидатів тоді розсварило між собою батьків з дітьми, родичів та друзів протилежних таборів. Кандидати виявилися жалюгідними з обох боків, тож, на моє велике переконання, суспільство повинно було б винести глибокий урок з цієї ситуації. Підтвердженням цього став недавній дзвінок з Донецька від одного товариша, з яким втратили під час помаранчевої революції спілкування на кілька років, сказав, що готовий рвати до Києва зі своєю палаткою і сидіти день і ніч, так замучив цей режим. На заваді тільки дружина – боїться відпускати. Тож ідеали повалені. Залишається здоровий глузд!

Однак сьогоднішній день став приголомшливим розумінням того, що нас можуть розділити поза волею. Як колись після трирічної громадянської війни в один день закрилися кордони між двома Кореями. Батьків розділили з дітьми, чоловіків з дружинами жорстким порухом чужої руки. Я неодноразово спостерігала, з яким сумом промовляють жителі Південної Кореї «38 паралель»,  -  називаючи лінію, яка назавжди розірвала їх демілітаризованою зоною.

Сьогодні демілітаризовану зону побудували між нами, Українцями, так, трохи різними, але ж у найблагополучнішій сім'ї, часом, народжуються несхожі діти. Інколи, навіть проблемні. Так, там були і тітушки, і трохи нетверезі, були й несміливі чи  трохи байдужі. Але ж ми чітко знаємо, що то не наші вороги, а такі ж українці, задовбані боротьбою за виживання та маніпуляціями від виборів до виборів. Тож відсьогодні у свій список вимог і прагнень я жирним олівцем вписала – ні насильницькому поділу України!

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.