ТІ САМІ ГОСТІ В ТУ САМУ ХАТУ

10 декабря 2013, 11:41
Президент адвокатського об'єднання "Ти і Право"
0
25

ТІ САМІ ГОСТІ В ТУ САМУ ХАТУ


Мені цікаво, чи довго наші політики ще будуть гратись в ляльковий театр? Коли їм  набридне бавитись народом як маріонетками? Чи ми приречені?

Запрошую всіх повернутись на 9 років назад у минуле. Народ, обурений фальсифікацією виборів, вийшов на майдан задля того, щоб добитись справедливості. На чолі цього всього дійства - Тимошенко та Ющенко, котрі ведуть людей до власної перемоги. Результат таки було досягнуто і Ющенко став Президентом України, а Тимошенко – його «права рука», сіла в кресло прем’єр-міністра. Та недовго лунала музика: лідери почали діяти в протилежних напрямках, а міжусобні чвари стали політичною проблемою. Внаслідок невдалого управління державою зовнішній борг зріс з 38,8 млрд. дол. США (за даними станом на кінець 2005 року - початок 2006 року) до 117, 3 млрд. дол. США (в 2010).

В 2004 році всі виступали проти президентства Януковича, а в 2010 році самі ж зробили його главою держави. За три роки зовнішній борг зріс на 17,1 млрд. дол. США і народ знову вийшов на майдан. Тепер ми відстоюємо свій зовнішньополітичний вибір: курс на ЄС, на який спрямовували Україну роками та чималими зусиллями, був різко відвернутий.

І що ми маємо? Новий майдан 2013. Дежавю? Можливо, хтось буде говорити про суттєву різницю між двома українськими революціями, проте, як на мене, її немає. Причина знову та сама – Віктор Федорович Янукович. Знову влада допустилась помилок, знову опозиція зібрала народ. Лише от лідери революції цього разу інші. Ви скажете, що й мета відрізняється? Так, простий народ націлений на євроінтеграцію, проте невже Ви думаєте, що так зване опозиційне тріо має лише європейську мрію? Всі вони хочуть якось використати цю ситуацію. І варто тільки революції дійти кінця, як наші борці за волю народу знову почнуть рвати країну на шматки, щоб скуштувати владного пирога. Підтвердженням цьому слугує зміна барв майдану. В пік революції більшість кольорів була жовто-блакитними чи з емблемами ЄС, потім акцент перейшов в напрямок прапорів «Батьківщини» та появи нових лозунгів. Замість знайомих криків єднання «Україна - це Європа», люди почали мов зомбі повторювати: «Юлі - волю». Виходить, що з європейського напрямку ми перейшли на шлях до Качанівської виправної колонії № 54. То за що стоїть народ: за майбутнє України, чи партійних лідерів? А, може, за зруйнування пам’ятників Леніну? Хоча ні, це вже історія піару «Свободи»…

Поясніть мені, як можна стверджувати, стоячи на майдані, що Україна – це Європа, а потім цинічно знести споруду в центрі міста? Чи так чинять європейці? Можливо, слід було провести демонтаж в більш законний спосіб? І замість того, щоб розпродувати частини історичної пам’ятки по 50 грн. за кг, потрібно було передати їх до державних музеїв, чи зберігати в спеціальних складах на околиці міста як згадка про помилки минулого? Хоча про що я? Скоріш за все, на місці, де стояв пам’ятник радянському вождю, просто збудують штаб Тягнибока.  

Ми кричимо ганьба чинній владі, а потрібно кричати ганьба собі. Люди наступають на одні й ті ж граблі. Звичайно, революція потрібна, зміни – невідємна складова державного розвитку. Проте вони мають бути налаштовані на державний лад, а не на долю опозиціонерів. Чому проливається кров українського народу? За що судять невинних революціонерів? І чого за цей весь час не постраждав ні один політик, який годує людей пустими обіцянками?

Хіба навчили нас чомусь помилки минулих років? Чому ми сліпо віримо в безхмарне майбутнє? Чому ведемось на одне й те саме та даємо себе використовувати? Мені здається,  наша проблема в тому, що замість того, щоб викарбувати власні поразки собі на лобі як нагадування про те, щоб ніколи їх більше не допускати, ми все стираємо з пам’яті, нищимо прикрі спогади, як зруйнували пам’ятник Леніну. На жаль, людям легше прощати та забувати, а ніж сприймати гірку правду такою, якою вона є насправді.

Тому я закликаю український народ не міняти «шило на мило». Адже від перестановки доданків сума не зміниться. Давайте нарешті змусимо владу працювати на народ. Покажемо, що сила – це ми, а не Президент, прем’єр, чи опозиція!  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.