Майдан: разом у прірву чи “виграв – виграв”?

Забудьте про те, що на Майдані присутній стан ейфорії. Я була там в 2004, я перебуваю щодня в 2013 – мені є з чим порівнювати. Серед людей, яких я зустрічаю і з якими спілкуюся багато серйозних облич.

Сьогодні відбувся перший захід формату вуличного університету, який був іменований Євромайдан Університет.
Проект виник і реалізувався за півтора дня і це, як на мене, рекордні терміни. Під час його підготовки виникли проблеми з приміщенням, оскільки формат передбачав відкриті лекції для тих, хто є на Майдані з метою наповнення змісту тих подій, які там відбуваються та проведення часу з користю під час обігріву людей в приміщеннях...
Не буду вдаватися в деталі, але пошук приміщення виявив декілька цікавих аспектів:

1)  Самоорганізація має свої недоліки – відсутність чіткої ієрархії та неузгодженість позицій. В такому випадку немає відповідальної особи, до якої можна було б звернутися. Отримавши погодження сьогодні, завтра ти можеш отримати у відповідь “Ні, не можемо”, оскільки виникають міфічні істоти іменовані “вищим керівництвом”, але вони неперсоніфіковані. Отже, якщо виникає проблема, то немає з ким її вирішити.
Хоча в цьому є свій плюс – такий підхід унеможливлює факт корупційних дій.

2)  Між тими, хто при владі (наразі мова йде про опозиційних депутатів, у неформальному віданні яких знаходяться захоплені приміщення) та людьми на Майдані існує велика прірва. В першу чергу – це прірва комунікації та змістів. На жаль, вони (депутати) не усвідомлюють (або свідомо не допускають) важливості проведення освітніх, просвітницьких заходів і вважають їх в революційних умовах такими, що є “не на часі”.

3)  Серед тих людей, які ночують та обігріваються в захоплених приміщеннях дуже мало тих, хто готовий чути та реагувати на глибокі змісти... Не хочу жодним чином нікого образити і дуже хочу помилятися в цій думці...

Тепер трохи більше про ті думки, які виникли в процесі обговорень та були занотовані.

Забудьте про те, що на Майдані присутній стан ейфорії... Я була там в 2004, я перебуваю щодня в 2013 – мені є з чим порівнювати. Серед людей, яких я зустрічаю і з якими спілкуюся є серйозні обличчя, переважно із знаками запитань та усвідомленням (чи принаймні передчуттям) того, що скоро, після завершення, доведеться важко працювати... А кого ж ця думка порадує?

Безлідерність Майдану засвідчує те, що світові тенденції докотилися і до України. Одноосібні лідери на чолі держав – це ще сьогодення, але завтра воно стане минулим. Тенденції йдуть до укрупнення – корпорації, об’єднання, союзи – що уособлює собою систему обмеженої кількості людей із ознакою персонального лідерства, а не суспільного.

Високий рівень самоорганізації населення на Майдані став результатом традиції автономності, що можна назвати стилем життя українця. Саме це допомагає нам вижити, як нації, бо в таких умовах, в яких живуть українці, жодна б інша нація, з іншим набором ментальних особливостей, просто б не вижила. Проте з такими людьми важко будувати бізнесові відносини, оскільки ми погано пристосовані до умов взаємодії.

В таких умовах розвитку суспільства роль держави буде втрачати вагу. Оскільки традиційні гілки влади не матимуть необхідності свого розширеного існування. Зокрема, при розвитку та поширенні практики медіації, втрачається потреба в судах (принаймні в такій кількості, як зараз). Владні органи втрачатимуть свої позиції, оскільки смисли, тактики та стратегії вже напрацьовуються групами експертів колегіально, професійно без врахування персональних меркантильних інтересів, що є запорукою більшої корисності для суспільства. На зміну органам місцевого самоврядування приходять органи самоорганізації населення, які менше говорять і більше роблять.
Отже, серед функцій держави залишаються неохопленими – регуляторна та встановлення соціальної справедливості, забезпечення соціально-незахищених верств населення. Хоча останнє, за умов наявності корпорацій можна вирішити перерозподілом ресурсів на користь іншої структури, що матиме саме соціальні функції.

Щодо освіти, то важливим фактором для прориву має бути зміна державного замовлення на корпоративне замовлення. В таких умовах у нас будуть більше узгоджені попит та пропозиція в кадровій політиці. Але в цьому випадку дуже важливо залишити простір свободи для творчих особистостей! Без вільних та креативних немає майбутнього – ІМХО. 

За принципами соціального підприємництва – майбутнє! Рейдерство неможливе з тими підприємствами, які сформовані на людях. Тобто в їх основі не матеріальний ресурс чи фінансовий капітал, а людський капітал. Якщо підприємець вкладає в розвиток людського капіталу, то його організація орієнтована на стабільний розвиток та є більш стійкою на ринку.

Нинішня система функціонування державного апарату дуже часто змушує відчувати, як одночасно можна любити країну і не любити державу. Саме тому, конфлікт, який призвів до Майдану наразі близький до порогу, що в конфліктології називається “разом у прірву”. Альтернативою ж тому є принцип “win – win”, що в перекладі з англійської означає “виграв – виграв”. Для того, щоб він був втілений в життя – обидві сторони мають поступитися.

Головний висновок – ми живемо в час змін. З точки зору китайської народної мудрості це прокляття. З моєї точки зору – це динаміка та рух, а рух – це життя! Ніхто не каже, що просте життя, але точно таке, що розкриває людський потенціал!
Тому запрошую на наступні заходи вуличного університету. Ми маємо бути гідними світлого майбутнього!