Я - провокатор!

6 декабря 2013, 23:33
0
524
Я - провокатор!

Про події на Банковій

Це вперше я спробував газу з присмаком перцю. Вибух – в повітрі блимнула світлошумова граната. Ще один вибух – і стіна білого диму стала падати на нас.

-          Присідаємо! – закричали навколо. Всі почали хилитись до землі, чекаючи, поки хмара газу не розійдеться.

Я не стояв на передовій. В той момент не бачив сенсу, щоб йти калічити строковиків в чорному. Міг так само бути на їх місці, якби призвали в цьому році. То ж не Беркут. Я чекав ясності, хоч і знав, що Корчинський з чорною тростиною та його (принаймні так говорили в натовпі) «штурмовий трактор» нічого адекватного не обіцяли.

Вперше того дня на Банкову ми прийшли, коли там майже нікого не було. Тільки щити, строковики, автобуси Беркуту, журналіст з Громадського ТБ і, звичайно, в кінці вулиці згаданий герой з вусатою посмішкою. Трактор тоді ще стояв на дорозі, там була якась пробка, утворена комунальним транспортом. В цей час люди заповнювали Майдан, а Йолка вже була взята штурмом.

Вдруге ми там були, коли щити поперед строковиків лежали знесені у сторони, трактор стояв за десять метрів від «космонавтів». Чоловік п’ятсот просто стояли і чекали, вигукуючи під рев штурмового трактора, який все збирався двинутись, але йому заважали незгодні з таким розвитком подій. Якийсь божевільний в велосипедній касці на криші витанцьовував під східний мотив. Далі на трактор залізли Олександр Солонтай та Сашко Положинський. Перший запропонував чекати людей з площі. Інший говорив про провокації, якщо не помиляюсь.

І люди прийшли. Вірніше люди та Петро Порошенко. Його спочатку вітали оплесками, утворивши коридор. Але залізши на залізну надію штурму, він звідти був швидко спущений. Далі, як всі знають, охрестив пікетувальників тітушками.

Трактор все двигався взад-вперед, всі кричали, стало скучно.

В цей час біля Кабінету міністрів почали збиратися націоналістичні організації. Частина цієї молоді потім пішла на Банкову, бо там була нудна печаль.

Втретє бачити Банкову в той день довелось в вогнях і білому димі. Був сам, бо друзі в цей час займались Будинком профспілок.

Вибух, ще один. Так, ця картина заворожувала. Ми захопимо Адміністрацію Президента! Ми увійдемо туди і один за одним падуть всі державні установи. Принаймні знав, що більше такого моменту може не бути. Це нова «Битва при Фермопілах», з огляду на умови штурму в ущелині вузької вулиці. Але стоп. Якщо довбаних три години приступом беруть Адміністрацію, то силовики могли б зайти з іншого боку вулиці і розігнати. Навіщо вони допускають кидати каміння в строковиків?

Це потім ми бачили відео з чуваками, які робили вигляд, ніби кидаються на стіну «космонавтів». А в той час я дійсно хотів чесної боротьби, без каміння та кийків, стінка на стінку. Вважав, що так буде чесно. Далі було б видно. Проте трактор, арматура і каміння – це був свідомий крок до якнайшвидшого силового варіанту з боку міліції. При цьому жодних злагоджених дій з нашого боку бути не могло – тотальний хаос.

Декілька вибухів підряд – вулиця просто наповнилася вщент газом і ми відступали, кашляючи. Очі теж щеміли, але вид хлопців у шлемах до велосипеда чи мотоцикла та окуляри свідчили, що не всі від цього потерпають. Ну та ладно, я ж такий крутий, що з голими руками та в медичній масці готовий на штурм J

Коли ми відійшли – «космонавти» почали наступати.

-          Стійте, спокійно. Стоооїмооо!, - почали кричати хлопці.

Оглянувшись довкола я побачив багато дівчат у натовпі, жінок. Чому вони тут? Тут їм не місце. Може бути все, що завгодно. Їхня присутність мотивувала йти наперед, не знаючи при цьому, що конкретно протиставити міліції в цих умовах. Крім брущатки, яку видовбували з тротуару тут же, під ногами.

В небо здіймались десятки каміння. Загорівся червоний фаєр і полетів у сторону стінки міліції. Як не дивно звідти його направили в сторону штурмовиків назад. Це була гра в волейбол.

Хтось виліз на дах трактора і почав махати прапором на фоні хмари каміння, наповненої білим газом вулиці, а червоне світло від фаєра врізалось в це полотно та розтікалось, гаснучи.

-          Ре-во-лю-ція.

Вибухи гранат не умовкали. В кінець вулиці до швидкої винесли дівчину з пораненою ногою та хлопця з розбитою головою.

Всі почали далі відходити від газу. Враз – всі почали бігти. Повз Будинок письменників і вибігали за поворот в сторону Майдану.

-          Стійте! Нас більше! Стоять, там людей б’ють!.

Коли хлопці зупинялись і обертались обличчям до переслідуючих строковиків та Беркуту позаду, ті теж зупинялись.

Я взяв до рук дві каменюки. Попереду бачив, як силовики стояли, прикрившись щитами. Чекали.

Брущатка далі летіла в них. Але якби я бачив, як б’ють тих, кого вони наздогнали, я б не вагався ні секунди. Мої уявлення про чесний бій були розтоптані беркутівцями, які позаду строковиків добивали хлопців. Якби всі бачили це в той момент…. Це вже потім переглянули на відео. І тепер жалкую, що не розбив пару забрал. Бо навіть тварина має честь, але те, що робив Беркут свідчить, що для них вона чужа. А самі вони – навіть не тварини, а тварюки, яких треба у відповідь на подібне ставити на коліна.

Далі прийшов Кличко і назвав всіх провокаторами, яким треба негайно йти на Майдан.

Я – провокатор. Домовились.

Світло гасне, занавіс.

Мабуть наше суспільсто до європейських протестів не готове. Три тисячі "провокаторів" принаймні зробило спробу поборотись за Європу без так званих лідерів.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.