«Арабська весна» на Дніпрі. Бути чи не бути?

28 ноября 2013, 17:51
Врач, Юрист, Политик
0
128

Ми зобов'язані безкровно втратити нинішню псевдоелтіту або ми втратимо країну.

Незалежно від результатів Вільнюського саміту країна буде і стане іншою, хоча з кожним днем все актуальнішим постає інше питання: а чи буде країна? Ми зобов'язані безкровно втратити нинішню псевдоеліту або ми втратимо країну.

У коридорах влади і на майданах все частіше говорять: а що далі, що пропонуєте, який шлях розвитку, яка ідеологія держави, механізми подолання кризи зовнішньої та внутрішньої? Не існує інструменту та механізму прийняття рішень. В оточенні Президента немає жодного системного аналітика, здатного прорахувати наслідки тих чи інших кроків української влади. Немає їх і в опозиції. Ми не говоримо вже про аналіз дій зовнішніх політичних акторів. Некомпетентність оточення в державних справах і  психологія «торгашів» привели  Україну до найбільшої зовнішньо і внутрішньо політичної поразки. Влада перетворилася на «буриданового осла», який здох, так і не вибравши поміж сіном і соломою.

Здавалося б, що може бути простіше: дивитися на Росію з Європейського вікна чи дивитися на Європу через російські ґрати?

Маючи вікові традиції права, для нас природно вибудовувати власну модель державності спільно з країнами, де три покоління демократій мислять категоріями вироблення консенсусу, колективного ухвалення рішень і покликані поєднувати національні інтереси із взаємними інтересами.

Росія, безумовно, для нас близька за багатьма критеріями, і ми не тільки вічні сусіди і торгові партнери. Але є суттєва різниця в цілепокладанні: Росія будує імперію, а Україна  будує незалежну державу.

У цьому відношенні має рацію  третій Президент України, коли ставить у провину ЄС недостатню наполегливість в українському питанні, що в свою чергу веде до загрози поглинання або розчленування України. Ще ніхто не скасовував Будапештську декларацію, яка закликає дотримуватися поваги до суверенітету інших держав. Адже останні політичні та економічні кроки Росії свідчать саме про порушення положень цього важливого документа.

Тривала пауза (за Станіславським) привела до нових стратегічних прорахунків: ганебне рішення уряду М. Азарова дестабілізувало ситуацію. Втративши остаточно довіру західних партнерів, Президент пропонує тристоронні консультації, тим самим знижуючи і без того жалюгідну міжнародну правосуб'єктність України.

Кажуть, на троні вуха не потрібні. І Президент не чує. Розбуджений майдан - це дзвін по трону і набат по державі. Мене мало хвилює майбутня доля чинного президента, але як громадянина мене хвилює майбутнє держави. Ми добре усвідомлюємо ризики, які сьогодні стоять перед державою і в політичному, і чисто економічному плані.

З економічної точки зору, як світ в цілому, так і Україну чекають нелегкі часи. Фактично вичерпуються резерви, закладені ще радянською господарською  моделлю. Відсутня альтернатива розвитку народного господарства в умовах кризи. Перспектива економічного зростання багато в чому визначатиметься розвитком кризових процесів у світовій, насамперед у європейській економіці, яка є нашим основним торговельним партнером. Мова повинна йти про модернізацію системи державного управління на урядовому рівні, субсидіарності на рівні міст і регіонів, солідаризму громадянського суспільства та соціальної відповідальності бізнесу.

Сьогодні влада і опозиція почали загравати з протестуючими, демонструючи скрізь і в усьому свою європейськість, не пропонуючи конкретних рішень. Опозиція навіть готова департизувати і опустити не тільки прапори, аби їх підтримали протестувальники. Те ж готова зробити і влада - аби її натовп не чіпав. У міністерствах почалася поголовна євроінтеграція. Цинізм зашкалює. Вважається вже моветоном, якщо ти НЕ євроінтегратор. На нещодавньому засіданні Громадської ради при МЗС передувало прохання міністра не дуже його лаяти за «європаузу».

Те, що в цілому провалено стратегічний напрям у міжнародній політиці, провалена місія України в ОБСЄ – міністерство не хвилює. Ось і весь рівень. Крісло важливіше держави. Так само було і після проголошення незалежності. Кожен комуніст, на кожному кроці підкреслював свій патріотизм. У результаті наша еліта вийшла з совка, але совок так і залишився в ній. По закінченні двадцяти років ми пожинаємо результати власної м'якотілості і не проведеної вчасно люстрації.

Сьогодні вийшло на вулицю студентство і вже вимагає  смислів, а не тільки закликів до повалення. І якщо смислів не буде, то буде повторення арабської весни в якості помсти за знищене майбутнє, буде зовнішнє управління, десуверенізація і розділ держави.

У даний час всі ми опинилася на світоглядному та історичному роздоріжжі. Йдеться про вибір, від якого залежатиме доля України і української нації. Або продовження політичного протистояння, невпорядкованого руху, втрата людського, науково-технічного та гуманітарного потенціалу і, як наслідок, фрагментація і розпад. Або, з другого боку, консолідація суспільства та перезавантаження влади, формування ефективної моделі соціально-економічного розвитку і спільна робота для досягнення поставлених цілей.

Люди вийшли на вулицю не для того, щоб просто змінився Кабінет міністрів і замість старих «донів» прийшли нові.

Не повинно бути дилеми в меті: змінити наглядачів або зруйнувати Бастилію. Природно, що треба  зруйнувати Бастилію, під символом якої ми розуміємо існуючу систему влади. Руйнування системи – це не завжди хаос, але це завжди  відбувається під час кризи влади і управління.

Ми зобов'язані безкровно втратити нинішню псевдоелтіту або ми втратимо країну.

Вимога відставки уряду має супроводжуватись вимогою створення уряду народної довіри. Перехідного, консенсусного, якого завгодно, але обов'язково при врахуванні  думок і побажань тих, хто вийшов на вулиці.  Наступні кроки мають бути спрямовані на реальну підготовку євроугод через механізм «міжнародного круглогостолу». Саме тут ініціативи Ангели Меркель, лідерів США та Росії можуть отримати конструктивне оформлення.

Завершенням системних змін стане розпуск парламенту і проведення народних конституційних зборів. У сьогоднішніх умовах внутрішньої та зовнішньої делегітимації влади можна забути про Конституцію. Мова може йти тільки про квазіправові  та консенсусні механізми вирішення питань з використанням міжнародних прецедентів і гарантів з боку світових держав.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.