«Євромайдан»: емоції перемогли прагматизм

25 ноября 2013, 08:52
0
321

Боротьба за євроінтеграцію - шахрайство та здача національних інтересів

Що ж «Євромайдан» відбувся. Народ нарешті піднявся. Проте, результати цього дійства змушують запитати себе, чому ми, українці, такі феноменальні люди, які на відміну від інших європейських націй керуються абстрактними емоціями, а не приватним інтересом, бо ж людина та її особисте благополуччя в Європі – на першому місці.

У Греції народ влаштовував протести владі та погроми держустанов за те, що їм заморожують зарплати та пенсії, відбирають соцвиплати, скорочують робочі місця, тобто це був протест проти виконання вимог з боку ЄС, які б'ють людям по кишені.

Найсвіжіший приклад, у минулу п’ятницю подібна хвиля протестів та погромів відбулася у Португалії, уряд якої керівництво ЄС також змушує заради отримання пакету фінансової допомоги погіршувати соціальне становище власних громадян, скорочуючи їхні доходи.

Тож греки і португальці виходять на вулиці проти рішень своєї влади, які призводять до їхнього збідніння. До того ж, ці демонстрації відбуваються, найчастіше, під лозунгами проти Євросоюзу та членства у ньому.

У нас же народ йде за політиками, які його постійно дурять, за абстрактну ідею, навіть всупереч власним прагматичним інтересам.

На нашому «Євромайдані» шахрайство було у всьому. Спочатку була «самоорганізація» народу в соцмережах за тунісько-єгипетським сценарієм за ініціативи відомих провокаторів-грантоїдів журналіста Мустафи Найєма та головного редактора «Української правди» Олени Притули, які підбурили суспільство подаючи викривлені факти на замовлення американських спонсорів та опозиційних лідерів.  

Далі потрібно зазначити, що обіцянку лідерів опозиції щодо відсутності партійної символіки та партійних гасел на мітингу в Києві, прогнозовано, не було виконано, на відміну від багатьох інших міст України, наприклад, Львова, Харкова, Дніпропетровська тощо. Так, у Львові не було жодної партійної символіки та «свободівця» Михальчишина зігнали з трибуни криками «Ганьба!», щоб не дискредитував волю самоорганізованої громади, підміняючи її партійними гаслами. Навпаки, мітинг в Києві більше нагадував фінальний та більш масштабний мітинг з серії «Вставай, Україно!», лейтмотивом якого став заклик «Президенту – імпічмент! Уряду – відставка!». А наших опозиційних політиків, судячи з їхніх промов, більше хвилювало здобуття влади, ніж європейська перспектива. Тому що тут же, на «Євромайдані», вони провели агітацію за своїх кандидатів на довиборах у Верховну Раду 15 грудня. Тягнибок, «користуючись нагодою», представив киянам свого кандидата у народні депутати - націоналіста Юрка Левченка.

До чого ж закликали організатори тих, хто зібрався продемонструвати своє бажання рухатись в Європу?   

Палко й дуже емоційно виступила Євгенія Тимошенко, зачитуючи послання своєї матері. Не будемо напевно торкатися того, що Євгенія, як і Володимир Кличко, який також виступав з трибуни, вже давно вболівають за долю України з далеких благополучних європейських країн – Англії та ФРН відповідно. До речі, уряди саме цих держав заблокували внесення в Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС положення про перспективу членства нашої країни у Євросоюзі. Треба згадати, що ці оратори живуть на Заході вже десятиріччя, мають там розкішну нерухомість. Але якщо Володимир заробив на свої будинки у Німеччині відомо як, то звідки у молодшої Тимошенко гроші на елітну нерухомість в США залишається під питанням. Іншого Кличка – лідера партії УДАР на мітингу не було. Всупереч іншим версіям, маю сміливість стверджувати, що не з’явився він на «Євромайдані» через пікантні «сімейні обставини» (але про це я напишу у наступному своєму блозі).

Повернемося до полум’яного спічу Євгенії. Всім відомо, що Юлії Володимирівні красномовності ніколи не бракувало, і її промова у виконанні доньки була забарвлена емоційними порівняннями й метафорами. Не дивлячись на це, черговий словесний перл від імені Тимошенко про «розп’яття» українців, не дуже зачепив душу Юрія Луценка, який чомусь саме у цей час вирішив пореготіти за спиною Євгенії разом із відомим журналістом Віталієм Портніковим, що демонструвалося на всю Україну по телебаченню. До речі, Портніков, відомий своєю нетрадиційною сексуальною орієнтацією, засвітився на трибуні у шарфику веселкового забарвлення – майже прапором гомосексуалізму, передаючи тим самим привіт своїм побратимам у всьому світі та взиваючи до підтримки євроінтеграції (і разом з нею, само собою, – одностаттєвих шлюбів).   

Що стосується самого Луценка, то на мою думку юриста, на трибуні його голова пішла обертом від ностальгії за «Майданом-2004» та наговорився він ймовірно на черговий тюремний термін, бо тільки глухий не почув у його прямій мові заклики до повалення законно обраної влади, штурму та блокування роботи урядових установ. Штурм врешті й відбувся. Отож, якщо ми не побачимо у найближчий час підбурювача Луценка на лаві підсудних, то це буде лише ласка та толерантність чинної влади, яка вже його випустила один раз за «липовими» підставами.

Повертаючись до теми помилування Луценка, хочеться спитати, де ж його цироз печінки, гепатит та підозра на онкологію, які послужили приводом звільнити його як тяжкохворого? У Чехії йому зробили не пов’язану з цими діагнозами найлегшу операцію – видалення поліпу з носу, після якої можна одразу йти додому. Отже симулянт розпочав знову розхитувати човен українського суспільства, провокуючи громадянську війну за північно-африканським сценарієм.

Подібні до луценківських заклики ми почули з трибуни і від Турчинова, і від Яценюка, але ж вони депутати, їм нічого не загрожує – говори, що в голову прийде. Причому цим керівникам «Батьківщини» нічого не завадило на трибуні під час виконання гімну України перемовлятися між собою, виявляючи неповагу до громади, що співала, витягнувшись струнко, що також було продемонстровано на всю країну по телебаченню.

Заклики Турчинова розташувати блокпости перед Кабміном та пройти  «оглянути» будівлю Кабінету міністрів у підсумку призвели до сутичок перед Кабміном, у яких постраждали як мітингувальники, так і правоохоронці, тобто можна сказати, що захід у Києві, очолений опозиційниками, пройшов саме так, як мав пройти. Молодики зі «Свободи», які традиційно, закривши одягом свої обличчя, наривалися на бійку з правоохоронцями, та невідомі «спортсмени», які вже теж традиційно виходять на подібні заходи, щоб відпрацювати набуті навички з бойових мистецтв на бійцях «Свободи», цього разу стояли «у резерві».

Важко, навіть, спрогнозувати наслідки, якщо б кордони міліції все ж таки було подолано мітингувальниками, і вони прорвались би у будинок Кабміну. Що вони робили б далі? Слід нагадати, що самих політиків-підбурювачів у момент штурму міліцейського кордону не було і близько. Отже, цивілізованого та інтелігентного вираження своїх поглядів громадянами України для влади і для всього світу у Києві, на відміну від того ж Львова, не вийшло.

Чи зрозуміли наші співгромадяни, що вони хотіли довести? Напевно - не дуже, з урахуванням того, за яким сценарієм все пішло.

А зрозуміли вони, чому Уряд призупинив просування до Асоціації. Напевно – зовсім ні! І в цьому є помилка Уряду і Президента. Бо емоції перемогли прагматизм.

Народ не зрозумів маневр влади та навіть був просто шокований. Мало хто вірив у те, що Асоціацію буде підписано у Вільнюсі, але всі мріяли про це, як про щось нереальне, про що просто приємно мріяти. Можна припустити, що ця Угода про Асоціацію і так була б заблокована одною з багатьох країн-членів ЄС, тим більше такі ключові країни Євросоюзу, як Франція, Великобританія, не висловлювалися публічно щодо достатності виконаних Україною умов для їхнього позитивного голосування.

Важко собі представити, що, наприклад, Ангела Меркель була б щиро зацікавлена у звільнені Юлії Тимошенко та тим самим нівелювання шансів «свого» кандидата у президенти Віталія Кличка на наступних президентських виборах, не говорячи про вручення з її рук лаврів головного євроінтегратора України недемократичному Президенту Віктору Януковичу.

Але мова не про те. Підігрітий мрією про Асоціацію з ЄС народ виявився незнайомий з ключовими моментами запланованої Угоди. Народ бере на віру її вигідність для України. І це зрозуміло. По-перше, останнього року Асоціацію вихваляли одностайно і влада, і опозиція, тобто всі, за винятком комуністів. По-друге, багато хто з наших людей їздив та бачив рівень життя в країнах ЄС. Але мало хто знає, що дипломати Ющенка свого часу, у ході переговорів щодо політичної складової Угоди про Асоціацію не змогли вмовити євробюрократів закласти у її текст хоча б натяк на майбутнє членство України в Євросоюзі. А ще, як виявилось, на питання останніх днів з боку нашого Уряду про допомогу у протистоянні економічним санкціям з боку РФ єврочиновники чомусь рішили «відморозитись», тобто зробили вигляд, що не чують цього питання. Навіть «чіткий сигнал» про підтримку з боку ЄС та обіцянка допомогти з МВФ ніяк не вплинуло на умови надання кредиту Фонду. Отже уряд став виправляти свої помилки та свою необачність дуже невчасно, напередодні Саміту у Вільнюсі, проте, ще не запізно для економіки України.  

У цьому зв’язку ще одна обставина залишається незрозумілою. Чому опозиційні партії та особливо націоналістичні організації, на кшталт «Свободи», не вивчили заздалегідь всі наслідки для України такої беззубої Асоціації. Вони контролюють владу та боронять нашу незалежність від негативних наслідків глобалізації. Всім відомо, що у націоналістів запобігання процесам глобалізації, як і прихильність до позаблокового статусу України  записані у програмних положеннях, та навпаки, програма партії «Свобода» не містить підтримки євроінтеграційного курсу, бо зрозуміло, що приєднання до спільноти країн ЄС вартує частини суверенітету. Тож саме вони, націоналісти, а не Уряд Азарова, і набагато раніше, повинні були забити на сполох. Саме націоналісти мали б пильно відслідковувати стрімкий хід Януковича на Захід, який наражає нашу державу на відкриття свого ринку та втрату захисних бар’єрів перед іноземними товарами. Саме націоналісти мали б прорахувати наскільки справедливою для української нації є ця Асоціація, та які збитки зазнаватиме Україна від безумовного виконання положень цієї Угоди в умовах економічного тиску з боку Росії. І врешті решт, відповісти собі та суспільству на питання, чи не зубожіє українська нація, втрачаючи робочі місця, а з ними зарплати, пенсії, соціальну допомогу тощо. Або доля десятків тисяч роботяг, які втратять роботу внаслідок закриття заводів на Сході, не цікавить «Свободу» через їхнє географічне положення? Зрозуміло, що це ж не їхні виборці, і загалом, у розумінні «свободівців», може й зовсім не українці з огляду на чистоту нації та мову. Націоналісти, очевидно, не розуміють, що падіння експорту з заводів у Східній Україні та припинення надходжень в країну валютної виручки від нього вплине на виплати пенсій не тільки в Донецьку, але й у Львові.

Чи не повинен український народ звинувачувати у такому безталанному поступі до Асоціації з ЄС на рівних з Урядом та Президентом і наших опозиційних політиків, не тільки, звісно, націоналістів зі «Свободи», які прогледіли в Угоді загрозу нашим економічним інтересам, а й тих, які готували раніше цю Асоціацію разом з Президентом Ющенком, а зараз переметнулись від нього до «Батьківщини» та УДАРу?

Чи можна було б передбачити економічний тиск з боку Росії у випадку підписання Асоціації та запобіжники від цього тиску у вигляді умов фінансової чи кредитної допомоги з боку західних партнерів? Напевно, це було просто необхідно.

Потрібно подякувати Путіну за те, що Уряд Азарова в останній момент спохватився та став виторговувати економічні та фінансові гарантії від європейців, за одно перевіривши їхнє бажання бачити нас у своїй орбіті. Але з огляду на неготовність керівництва ЄС вести з нами переговори на рівних, дослухаючись до нашого бачення проблем, а не тільки диктуючи нам вимоги, свідчить про те, що нас с самого початку бачили лише об’єктом геополітики «великих» гравців, і прислухатися до нас ніхто не збирався. Непоступливість єврочиновників у питанні економічних гарантій – зайве підтвердження, що ніхто у цій Європі навіть не очікував, що Україна може мати свою позицію та захищати власні інтереси.

Всім зрозуміло, що після підписання Асоціації чим скрутніше буде внутрішня ситуація в економіці України, тим податливіше будуть українські очільники у переговорах з західними партнерами. Тож не виключено, що економічний колапс в Україні на фоні вже підписаної Угоди про Асоціацію може бути тільки на руку єврочиновникам. До того ж, слабких Президента та Уряд, які довели до зубожіння власний народ, завжди можна поміняти на більш лояльних, використовуючи вже напрацьовані сценарії.

А на «чіткі сигнали» Штефана Фюле про ймовірне збільшення допомоги з боку ЄС хочеться відповісти тим, що цими сигналами не можливо нагодувати наших безробітних та пенсіонерів. І не зрозуміло, на кого розраховане це театральне обурення єврочиновників. 

Тож призупинення євроінтеграції може навіть стати корисним для України, щоб обміркувати, чи дійсно ми можемо собі дозволити цю Асоціацію, а Євросоюз дійсно її хоче. Як то кажуть - «сім раз відмір»…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.