Приреченість чергового бидламу

23 ноября 2013, 17:00
вільний журналіст
0
129

Проти псевдореволюції

Емоційні, та на жаль малодосвідчені й не здатні до тверезого аналізу суспільних процесів учасники галасливих, а головне нечисельних (принаймні поки-що), "Євромайданів" в кількох містах України, вже поспішили наректи нинішні події революцією. На жаль, відсутність поважного україноцентричного аналітичного центру уможливлює вільну і безперешкодну ходу помилкових, а нерідко й цілком ворожих ідей та концепцій. Як свідчать геть нерадісні реалії, здоровий потяг до гідного вільної людини життя, вже не вперше обмежується позбавленим глузду й можливості остаточного осягнення мети протестом проти дій конкретних посадовців. 

Нинішні політологи певно свідомо уникають дискусій з приводу реального призначення держави як суспільної інституії. Факт присутності в корені назви європейських держав самоназви певної етнічної спільноти, свідчить, що держава є формою саморганізації нації яка дала їй назву. Сама ж нація, не є механічною сумішшю наділених паспортом єдиного зразка. Вирішальними чинниками в справі формування самоусвідомленної етнічної спільноти (нації), є географічне розташування території заселення, природній ландшафт (себто наявність або відсутність гір, лісів, степів, річок, пустель), хімічний склад споживаного харчу, клімат, довколишні флора та фауна. Притаманні нації менталітет, світогляд та власна мова, є лише зовнішнім проявом окремішності від решти народів. Призначенням держави є забезпечення збереження етнічною спільнотою (нацією) власної окремішності, унормування стосунків між громадянами, та захист від зовнішніх загроз та викликів. 

Впродовж кількасотлітньої бездержавності українського народу, окупанти цілеспрямовано здійснювали політику асиміляції автохтонів, заселення теренів України етнічно чужим елементом, й створювали касту безпринципних, проте запопадливих і слухняних виконавців. 

Проголошення окупаційною адміністрацією незалежності, в серпні 1991-го року, насправді було кроком до формальної легалізації неочікувано для самої себе суверенізованої окупаційної адміністрації. Проте заміна кольорів прапору й герба, жодним чином не очистила Україну від панування морально розкладеного й духовно здеградованого люду. 

В моїй пам`яті ще не стерлись події які відбувались в Києві в серпні 1991-го року, на той час ще на "Площі Жовтневої Революції", в часі спроби змінити зграйкою членів Політбюро КПСС тогочасного очільника імперії зла Михайла Горбачова. З вини очільників РУХу й УРП, серед учасників мітингів ширили побрехеньки про доброго Єльцина який повстав проти диктатури. Заперечення на факт кріпацького запобігання перед будь-якими зовнішніми потугами (навіть і перед дещо "демократичнішим" вже згаданим Єльциним), викликало істеричні лайки й звинувачення якщо не в співпраці з КГБ, то принаймні в замовному виконанні провокацій. Пригадую ідіотське пашталаканні в мікрофон в часі одного з мітингів Івана Драча. Пританцьовуючи як якутський шаман, він закликав майдан повторювати вслід за ним божевільну мантру "Єльцин-єдність". Замість втілення в життя здорових гасел "Україна для українців" та "В Україні по-українському", українців безальтернативно штовхали до побудови держави "в якій росіянам жилося б краще ніж в Росії, а євреям краще ніж в Ізраїлі". Зіштовхнутий на манівці загал донині пожинає плоди злочинних закликів "будувати державу не на крові". Формально суверенізована окупаційна адміністрація, узаконивши свавільну узурпацію влади так званим Всеукраїнським референдумом 1-го грудня, за роки правління здійснила не менші злочини, аніж її ж руками чинили окупанти в період поневолення. 

Я розумію, чому українці, живучи на щедрій й родючій землі, перетворились в боржників наднаціональних потуг сумнівної репутації. Мені відомі причини бідності, високого рівня злочинності, низьких зарплат, еміграції й цілеспрямованого заселення України вихідцями з недоразвитих країн Азії та Африки. Лишена у спадок від почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Союзу окупаційна адміністрація, в своїх діях продовжує керуватись власними примхами й виконанням вказівок зовнішніх чинників. Збайдужілий, безпринципний і продажний себелюбець ніколи не стане на шлях служіння ближнім й окраденим, а морально розкладений й духовно здеградований не зможе навіть зрозуміти трагедію власного становища. 

Понад двадцять років тому, ідею побудови націонльної держави підмінили гаслами лібералізму й фальшивої демократії. Аналогічно фальшивими гаслами керувались й в 2004-му році часі так званої "Помаранчевої Революції". Справедливий протест проти зухвалих фальсифікацій обмежили закликами недопустити до нібито президентського крісла наперед визначеного претендента. В дійсності, профінансований з-за океану помаранчевий бидлам, був звичайнісіньким сатанинським міжсобойчиком. Примітивна, до певної міри русофобська риторика Віктора Ющенко, насправді нічого спільного зі здоровм глуздом й реальними потребами українського народу не мала. Переважну більшість "помаранчевої команди" становили етнічні чужинці, колишні компартійні та комсомольські функціонери та новітні скоробагатьки. Не сповідуючи, проте цинічно і досить вдало жонглюючи близькою до патріотичної фразеологією, помаранчева зграя дискредитувала в очах загалу патріотичну ідею й зневажила патріотичний порив мільйонів.

Нинішній "Євромайдан" в своїй суті нічим не різниться від згаданих вище дійств. Беззмістовні і безглузді монологи очільників контрольованої режимом й зовнішніми потугами "опозиції", знову збивають на манівці небайдужих до долі Батьківщини. Спроби євробюрократів брутально нав`язати Україні власні стандарти і бачення, рівно як й рабське запобігання перед ними насправді не уповноважених народом на репрезентацію себелюбців-"опозиціонерів", знову тягнуть Україну в болото безугавних внутрішніх конфліктів, взаємопоборень, виконання чужих примх й подальших деградації та вимирання. Час зрозуміти, що навіть формальний вступ до ЄС не зупинить наплив в Україну легельних і нелегальних мігрантів, не змінить хабарницький і продажний світогляд посадовців. 

Україні й українцям потрібні докорінні зміни в царині внутрішньої політики й принциповий загальнонаціональний провід. Лише національна держава (а не якийсь з сумнівних союзів) дасть можливість українцям стати повновласними господарями на власній землі.

Україна для українців!
В Україні по-українському!
Слава Україні!

P.S. Все решта - від лукавого. 

                                                              Олесь Вахній
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.