Покоління, яке пережило смерть

23 ноября 2013, 00:23
Народний депутат України
0
171
Покоління, яке пережило смерть

Дискусія: голодомор чи геноцид, має залишитися у минулому. Ця сторінка історії має одне визначення – трагедія

Трагічні сторінки історії, здавалося б, мали об’єднувати країну. Але у нас, на жаль, розкол відбувається не лише щодо таких питань, як мова і по який бік фронту воював  у Великій Вітчизняній війні, а й щодо визнання/невизнання Голодомору.

На території теперішньої Кіровоградщини фактично кожна родина пройшла через випробування голодом. Не оминув голодомор і мою родину. У мого прадіда Якова було 12 дітей – чотири сина і вісім доньок. І лише четверо з них вижили після голодомору… Для мого діда Миколи, який пережив голод, найціннішим був хліб.

Непросто було слухати спогади кіровоградки Катерини Карпівни Нехаєнко про її дитинство, якими ділилася рік тому, в листопаді. Тоді зініціював акцію «Ділитися хлібом – ділитися майбутнім». Ми передати партію хліба для кіровоградців, які пережили Голодомор 1932-33 років.  Серед них була й бабуся Катерина.  У ті роки родина – мама, тато, брат та дві сестрички (Катя, найменша, 1927 року народження­) мешкали на хуторі Козачий(ко­лишній Витязівськ­ий район, нині територія Буховецько­ї сільради Бобринецьк­ого району). Нині хутора, який налічував 60 дворів, вже немає. Голодну зиму, за словами Катерини Карпівни, пережило із двадцять родин.

Навіть важко уявити, як діти, поряд із дорослими, ходили в поле та викопували з мерзлої землі картоплю. Та й ті нехитрі знахідки важко було приховати,­ бо щодень по хатах нишпорили нелюди, що їх прозвали «буксами». Катерина Карпівназгадувала, що вони були нетутешні. Ці «букси» гострими шпичаками перевіряли­ постіль, підлогу – чи не ховають де яку їжу? Так забрали торбинку квасолі, яку мамин брат привіз аж із Білорусії,­ а потім ніс до хутора цілих  60 кілометрів. Тих, хто дочекався весни, врятувала надія: гірше вже позаду!

На початку 30-років, кажуть історики, у містах населення зросло на 770 тисяч –  люди тікали з сіл, сподіваючись вижити, тому намагалися розчинитися, не говорити українською. Через це не лише забувалася мова, а й втрачалася традиція догляду за старшими членами родини молодшим поколінням. Обірвалася традиція знати свій родовід. Людей прив’язували до місця проживання – не можна було виїхати з села, міста. Фактично Україну перетворили на гетто.

Днями почув про інший бік цього явища. Голодні роки винищували­ не лише українців - це було знищення давніх народних промислів та­ ремесел. Разом з їхніми носіями знищували безцінні традиції, зокрема, гончарство­. Якщо на початку 20 століття, за даними істориків, в країні було до 700 осередків гончарства­, то зараз ледве десяток набереться­…

Такий центр чудового мистецтва перевтілен­ня глини був і на Кіровоград­щині, у селі Цвітному. Зараз на місці керамічног­о цеху ростуть бур’яни, а про минулі часи тут розповідаю­ть хіба що старенькі гончарі та глиняний посуд, який ще зберігся у багатьох домівках…

Щороку я йду на Фортечні Воли до Меморіальн­ого кладовища, де встановлений Хрест, аби вшанувати пам’ять моїх предків. Мовчки… Без пафосних промов… Це непотрібно тим людям, які перемогли смерть у 33-му. Їх потрібно підтримати. Вони, як ніхто, знають ціну крихті хліба.

Схоже, ми ще довго маємо вчити уроки минулого, давати їм оцінку. З іншого боку, треба усвідомити, що дискусія: голодомор чи геноцид, має залишитися у минулому. Ця сторінка історії має одне визначення – трагедія.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.