Вітальність, яка убиває

24 июня 2013, 14:22
Копірайтер, поет, співзасновник ГO "Літтерра"
0
195

"Думки проти течії" Хвильового та Ульяненка - за вільний розвиток української літератури і мистецтва - трагічно єднають два часові виміри. В різний спосіб вони призводять до одного...

  

Микола Хвильовий

В долонях місто схоже на малу дитину, яка тілько-но проживає свій початок. По вулицях перехожі радісно переказують один одному головне: вже почалось... почалось...
    Ясність думки, вітальність духу неодноразово сповнювала тебе бажанням перевершити усіх архітекторів і збудувати нове, необтяжене минувшиною місто. В чому твоя ідея фікс, герою? За якими загірними просторами прагнеш опинится?
   Романтичний дух вже явно став анахронізмом - сформувались нові стилі й смаки. Література живиться іншим. І  важкокрила романтика через  свою подовженість в українському часі виглядає недоречною. Вона тягне з собою розгубленість, розчавленість ілюзій й останній подих Хвильового. "Третій Харків" з українським міським простором став міфом, чудовою згадкою про вітальність.




   80 років тому в Будинку Слова письменник Микола Хвильовий вкоротив собі віку пострілом в скроню. Вітальність, вроджені властивості, які забезпечують життя в природі, життєва енергія творять місто, так схоже на те, що бачиш у найкращих снах. Але енергія вбиває: як не зі мною - значить ні з ким.
    Совкова наша незалежність так схожа на націонал-комуністичні ідеали Хвильового. Але ілюзію він окропив власною кров"ю (і не тільки він). Романтика - надто дороге задоволення для українців.
     Колись письменник закликав до усвідомленого внутрішнього існування. "Клавіатурте розум, почуття і волю!" - Ці слова стали таким собі слоганом в тогочасному "третьому Харкові". Так, дійсно, якщо з цієї формули випадає один елемент, - руйнується сама людина. На одних волі й почуттях далеко не заїдеш. Почуття засліплюють і вбивають, запускається в тілі внутрішній найманий вбивця і нашіптує тільки:"все, кінець."
      Автор, наче один в полі воїн. Але жоден самовпевнений критик чи "рідний" політик не має права торкатись людської душі. Вони ж лізуть у нутрощі, пожираючи все - хижаки. Так з"їли Олеся Ульяненка, нашого сучасника, письменника-нонконформіста. Ульян, як його називали, став першим забороненим письменником в Україні. Його книгу "Жінка моєї мрії" заборонила сумнозвісна Національна комісія з питань моралі, на яку потім Ульяненко подав до суду.


Олесь Ульяненко

   Невдовзі він потрапив до неврологічного відділення Феофанії. "Ми вас підлікуємо, навіть дозволимо сходити на суд і зробимо відповідну медикаментозну підтримку", - казав невролог. А інший лікар, що обстежував Ульяна, примусив його перевіритися на СНІД. А коли аналіз показав відсутність такого, запропонував зробити ще один аналіз. Врешті, лікар заборонив письменнику з"являтися на суд проти Національної комісії з питань моралі, Ульяненку ставало гірше... 17 серпня 2010 року Ульян відійшов в інший світ. Започаткований конкурс  "Перший автор"  імені Олеся Ульяненка, де єдиним критерієм є "справжність" книги, став гідним проявом вшанування пам"яті письменника.








   "Думки проти течії" Хвильового та Ульяненка - за вільний розвиток української літератури і мистецтва - трагічно єднають два часові виміри. Ув одному - доводять до самогубства, в іншому - добивають морально, і, як наслідок, фізично.
   "Вічна розшматованість серця, незмінне гноблення, невгавучий біль, як тяжко, як тяжко любити цю батьківщину, і несеш цю любов, як невтишиме страждання, як досмертний хрест. Господи, допоможи!" - промовляв у своєму "Щоденнику" Аркадій Любченко, відомий у 1920-1930-ті роки український письменник, член і незмінний секретар ВАПЛІТЕ, близький друг Хвильового.
     Ця "розшматованість" загартовує сучасника, як ніщо інше. Вже не зважаєш на шедевральні спічі з трибуни, на недолуге вітчизняе ТБ і весь інший непотріб в суспільстві та у відносинах між людьми. Загартовуєшся, каменієш, стаєш егоїстом, іронізуєш, переносиш це у власні тексти, і звідси, з цієї верхівки, а радше - із дна, намагаєшся знову повернутись до себе, до закутів. де приховане щось, подароване Богом. До самогубства не доростем. Але це тільки на краще. Що наша кров на письмовому столі і на стінах - схожа на абстракцію Поллока - для рідних та  близьких? - Лиш німотне питання: як жити далі?
     В долонях місто схоже на малу дитину, яка тільки-но проживає свій початок. І зупиняються перехожі, і переказуютьодин одному  радісно: вже почалось... почалось...  
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.