Любити не важко

10 января 2011, 13:52
Настоятель парафії Покрова Божої Матері УПЦ КП у місті Ірпінь. Практикуючий психолог.
0
5079

Дуже часто можна почути, що любити важко. А я думаю, що навпаки – не любити важко.


Коли любиш світ який навколо тебе з його флорою і фауною, людей які тебе оточують кожен день в колі родини, чи в потязі метро ти просто є самим собою. Ми виходимо з дому і нам відкривається широке небо, зимою трохи пасмурне, але сонце встає пізно і завжди можна насолодитись сходом йдучи на роботу; літом глибоке і синє з величезними білими хмарами. Зимою коли ясна погода в небі видно набагато більше зірок, а в літку можна за ними дивитись скільки завгодно перед цим досхочу насолодившись заходом. Як це можна не любити? 

А коли житель міста виринає із повсякденного смогу хоча б в ботанічний сад, чи за межі міста в ліс, там відкривається справжня краса творіння. Зелень лісів влітку, біла ковдра взимку – ці моря такі різні і такі прекрасні! Як можна не любити таку красу? Що вже говорити про споглядання води: річки, озера, моря… А гори? Був хтось із вас у горах? Саме там почуваєш себе на перетені двох світів. Тут відкривається людині сама вічність. Можливості людини тануть, як бурульки на весняному сонці і відкривається місце для Бога, для Його захисту і підтримки. Як можна не любити гори? І чи любити все описане не природно? Не просто?

Подивимось на міста в яких ми живемо. Вони наповнені гомоном, суєтою і рухом. В них буває важко дихати і рухатись, але вони стають рідними. Людина преображає ці муравейники, чи вулики в саме життя. Скрізь навколо ми це бачимо: магазини, парки, ресторани, театри, стадіони і музеї. Храми. Храми своїми куполами і дзвіницями розривають буденність міста. Вони наповнюють його смислом, виривають з суєти і біготні і ставлять перед Богом. Як можна все це не любити?)

Коли їдеш в громадському транспорті можна різного надивитись. Люди є люди, але як їх можна не любити? Вони бувають гомінкі, суєтливі, гнівливі, нудьгуваті, зарозумілі, але це рідко. В основному вони намагаються бути хорошими. Вони не хочуть нікого ображати, хочуть з усіма дружити, хочуть щоб про них добре думали і таким чином борються зі своїми недоліками. Подивишся навколо, ось молоді люди в чорному, чи фарбовані в рудий, чи в джинсах, які тягнуться по підлозі. Вони сміються, голосно спілкуються і ведуть так ніби вони одні на весь всесвіт. Як можна їх не любити? Це ж ми кілька чи кільканадцять років тому! Як можна не любити молодість? Далі зосереджені і спокійні обличчя, хтось читає, хтось слухає музику, хтось пробує розмовляти. Хтось може і сваритись! Але насправді люди сваряться не тому, що злі, а тому, що у них щось зранку пішло не так, чи болить голова, чи мучить тахікардія, чи сесія. Все як і в нас самих, бо ми так само можемо зірватись, накричати, образити, але потім шкодуємо, жаліємо і мучаємось. І головне не вважаємо себе злими. Насправді, навколо мене їдуть такі ж самі люди як я сам, з тими ж тарганами в голові, з тими ж проблемами, з тими ж бажаннями. Як я можу не любити себе?)

 Ми любимо своїх рідних, друзів, дітей. Хіба це не просто? А стає ще простіше, коли ми привчимось не думати, а говорити про те, що вони нам дорогі і що ми їх любимо. І не плутайте, будь-ласка, ось що. Любов – дуже тонке почуття, але саме непоборне. Любов можуть, як терня, заглушити суєта, втома, банальне недосипання, гнів, турботи, квапливість, поверховість, захопленість чимось маленьким. Заглушити, але не знищити! Ми можемо не відчувати її в якійсь момент часу, але вона є! Стоїть лише на секунду зупинитись, замислитись, заспокоїтись і любов до всього і всіх тут як тут! Гірше, коли у нас нагло забирається об’єкт любові. І тоді втративши його ми розуміємо наскільки він для нас був важливим. 

А як ми любимо своїх коханих! Любимо, навіть, тоді коли їх у нас ще нема. Не забуваймо про цей Божий дар ніколи і хай наші кохані завжди відчувають наші почуття озвучені в словах і явлені в ділах кожного дня, бо живемо мало!) Чи не просто любити людину, яка тебе любить? Яка в тобі бачить те, чого інші не бачать і вважає тебе кращою ніж ти є насправді і ти намагаєшся відповідати тому кращому, що бачать очі коханого/ї?

І нарешті, як можна не любити Бога? Хіба Його важко любити? Як ми побачили вище, насправді, ми любимо, а не не любимо. Просто ми недосконалі, часто суєтливі і поверхові, не зосереджені, тому це тонке почуття ховається від нас. Якщо все, що любимо видиме, то Бог невидимий і це вносить для нас деяку складність. Бога ніхто ніколи не бачив, але Бог завжди поряд. Коли я десь їду моєї коханої нема поряд, але я відчуваю її, спогади про нею гріють мене. І хоч її і нема вона всеодно поряд!) Людина колись давно відпала від Бога, вийшла з того місця де Він є видимо, вона пішла у самовигнання і тепер потрібно повертатись. І на шляху назад постійно відчуваєш Його присутність, Його допомогу, Його любов. Нарешті ти розумієш, що весь світ навколо з його природою і людьми є Його дар мені! Чи важко після такого любить?

Любити просто, любити не важко. Люблячи ти радієш і живеш, все навколо світле і піднесене – це щастя. А от не любити світ і людей справді важко, ненавидіти важко, бо починаєш страждати, а це початок пекла. Тому любіть і будьте любимими!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.