Зимовий похід 1921 р.

20 января 2011, 17:12
студентка
0
537

Другий Зимовий похід 1921 року є унікальним явищем.

Для того, щоб усвідомити його велич і мужність учасників потрібно знати, що навіть всесвітня військова історія має невелику кількість подібних героїчних прикладів. Українська ж нація неодноразово демонструвала подібну хоробрість. Зокрема, у бою під Берестечком 300 козаків захищали переправу через р. Пляшівка і до останнього подиху боролися з поляками. Вони не прийняли за зраду ідеї обіцяне їм життя і всі згинули на полі бою. Ще один такий приклад українці продемонстрували 29 січня 1918 р., коли 300 гімназистів приєдналися до не чисельного українського війська і намагалися не пропустити багатотисячне більшовицьке військо під керівництвом Антонова-Овсієнка до Києва. Вони, як і герої Базару, загинули у нерівній боротьбі, але не зрадили ідеї за яку боролися.
У січні 1921 року при Головній Команді військ УНР засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Справу підготовки до походу в Україну Симон Петлюра доручив відомому військовому діячеві генерал-хорунжему Юркові Тютюнникові. Підготовка рейду в Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального штабу Польського Війська. Поляки, зокрема: а) погодилися на організацію Головного Повстанського штабу у Львові;
 б) зобов'язалися постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну;
в) дозволяли використовувати інтернованих старшин та козаків як посланців в Україну;
 г) обіцяли видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу.   Одночасно поляки погодились випустити 2000 інтернованих старшин і козаків, які на добровільній основі погодяться повернутися в Україну для продовження боротьби з більшовиками.
7 жовтня 1921 року більшовики домоглися від поляків видалення з території Польщі представників "Російського Евакуаційного Комітету" на чолі з Б. Савінковим. Відтак було перекреслено російсько-білоруський рейд, який мав стягнути на себе увагу частин Червоної Армії, розташованих у Білорусі, і тим самим забезпечити з півночі український рейд.
Завдяки походу вдалося зберегти українську армію від деморалізації, яка могла розпочатися, коли б стояли на місці. Ті умови у яких перебувала інтернована українська армія – це нестача їжі, брак одягу, ставлення військового керівництва Польщі, Румунії робило з них пригнічених людей, часом зовсім нездатних до конструктивної праці.
Це був час, коли кожен старшина, кожен козак мав тверду надію на швидке повернення на Батьківщину. Вояки намагалися не втрачати вояцького духу, жили спогадами про минулу боротьбу за українську державність, а водночас готувалися до нових змагань та до помсти більшовикам.
Прийняти участь у поході польська та румунська влада дозволила обмеженій кількості українських вояків. Хоча до цього прагнуло набагато більше людей. про що свідчать мемуари учасників походу та списки вояків, які бажали вирушити в похід, що зберігаються у фонді Партизансько-Повстанського Штабу ЦДАВОВУ.
Навіть ту незначну кількість вояків, що вирушили для визволення України польська сторона не забезпечила належним чином. 60 % вояків Волинської повстанської групи були одягнені в лахміття, на 200 стрільців – 48 було босих, а 30 – підв’язували черевики шнурками, плащів не мав майже ніхто. І це при тому, що поляки зобов’язувалися забезпечити 5000 українських вояків.
Зимовий похід 1921 р. продемонстрував, що ідея незалежної України, за яку провадилася боротьба мала реальний ґрунт у широких масах в Україні, а також, що між урядом УНР та українським населенням існував тісний зв’язок.
Після чотирирічної боротьби, яка відбувалася в Україні значно зросла свідомість українського населення. Коли на початку цієї боротьби селяни не цікавилися, ні національно-визвольною боротьбою, ні постатями, що нею керували, то вже на 1921 р. більшість селян розуміли за що бореться С. Петлюра та уряд УНР, чому відбувалися селянські повстання проти більшовиків.
Другий Зимовий похід був маршем віри в перемогу. Учасники походу йшли як оборонці правди і честі своєї нації, вони передавали населенню віру в правоту своєї справи. Така незламність духу могла виникнути лише у тих людей, які знали за що боролися. І вірили у майбутнє своєї Батьківщини.
Напередодні походу жоден з його учасників не сумнівався у перемозі. Це підтверджують слова керівництва походу та спогади старшин та козаків.
Симон Петлюра у наказі ППШ про початок Другого Зимового походу визнає, що боротьба буде важкою, але жодного натяку немає на поразку: « Пане генерале, виряджаючи Вас, П.П. Штаб та старшин з козаками на велику справу звільнення Батьківщини нашої від московських ворогів, від цілого серця хочу побажати успіху в тій тяжкій боротьбі, яку прийдеться провадити на Україні. Прошу передати старшинам й козакам мій привіт, а при розпочаттю справи з’ясувати їм всю історичну вагу та патріотичне значення того великого акту самопосвяти, який вони виявляють вирушаючи на Україну, щоб від ворогів її звільнити та розпочати працю для національно-державної відбудови її. Щасти Боже і Вам і всім старшинам та козакам, що вирушають в далеку та тяжку дорогу успіху і слави на добро і щастя нашій Батьківщині» [3].
Завдяки учасникам походу було створено легенду про найбільшого борця за незалежність України – Симона Петлюру. Саме це ім’я для багатьох українців тоді стало символом волі.
Як відомо підготовка цієї військової акції розпочалася після багаторазових звернень українців до уряду УНР та Головного Отамана взяти боротьбу, що відбувалася в Україні під своє керівництво та повернутися в Україну з військом.
Завдяки походу українці побачили справжнє ставлення до своєї національно-визвольної боротьби та незалежності представників Заходу. У найвідповідальніший момент українських національно-визвольних змагань демократична Європа і США відмовилися підтримати боротьбу за утвердження УНР. Сталося це тому, що суспільно-політичні кола цих країн потрапили під вплив польських та російських теорій про те що для рівноваги військових сил в Європі мають існувати сильна Росія і життєздатна Польща, які можуть бути такими, коли володітимуть частиною українських земель.
Лише згодом Захід почав усвідомлювати, що українська справа є найважливіша у європейській політиці. Не сумніваючись у тому, що Україна рано, чи пізно здобуде свою незалежність західні країни, хвилювало питання, яку групу держав підтримає Україна і як це вплине на міжнародну ситуацію.
Відродження у цей період УНР та самостійне її існування могло повернути споконвічні загальнолюдські права, як українському так і десяткам інших народів. Однак західні країни, розуміли, що навколо «українського питання» існує низка суперечностей нерозв’язання яких загрожує порушенням європейського миру. Вони не були зацікавлені у вирішенні справжніх вимог національно-визвольного руху в Україні, а просто намагалися використовувати її економічні та соціальні можливості.
Цей похід сприяв консолідації українського населення. У його підготовці приймала участь значна кількість людей – вони були співробітниками ППШ, діяли у партизанських загонах та підпільних організаціях, що підпорядковувалися цій установі. Під час самого походу надавали підтримку українським воякам. Як свідчать анкети розстріляних під Базаром, у ньому прийняли участь не лише представники українського, а й інших народів – росіяни, поляки, євреї, білоруси.
Українське населення надавало допомогу Українській Повстанській Армії. Здебільшого вона мала пасивний характер – надання продуктів харчування, підвід, інформації про більшовицькі війська, були провідниками тощо. Лише окремі селяни наважувалися приєднатися до вояцьких лав.
Крім того, учасники походу пронесли перед очима народних мас національний прапор Української Народної Республіки. Той прапор, який у 1991 р. з’явився над всіма державними установами незалежної України. І свідчив про втілення в життя мрії кожного з учасників Зимового походу 1921 р. 
Підсумовуючи все сказане треба зазначити, що Зимовий похід 1921 р. поруч з негативними мав певні позитивні наслідки, які сприяли продовженню національно-визвольної боротьби українського народу та його державотворенню, яке завершилося створенням незалежної України. Крім того, подвиг здійснений його учасниками є яскравим прикладом того, як потрібно любити свою країну.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.