Чи були ми за Ющенка вiльними?

25 января 2011, 17:36
вільний журналіст
0
532

Руйнуючи фальшивий мiт

Гортаючи шпальти нечисельних за кількістю й нерідко примітивних за змістом “націонал-демократичих” газеток, журналів й часописів, безугавно натрапляю на сльозливі публікації ідеалізаторів й відбілювачів недолугості (проте особисто я підозрюю що свідомих злодіянь) вже вчорашнього (з погляду політичного буття) очільника (нібито президента) постокупаційної й неочікувано для самої себе формально суверенізованої адміністрації Віктора Ющенка. Автори жалісливих опусів, ігноруючи здоровий глузд й конкретні факти, на всі лади дорікають патріотам й “несвідомому загалові” за непідтримку його кандидатури в часі останнього осінньо-зимового вертепу який гучно нарекли “виборами президента України”. Вже колишньому (і це на щастя) очільникові постколоніальної адміністрації приписують чесноти на які він ніколи не був здатним, й до числа сповідників яких ніколи не належав.Останньою краплею, котра переповнила чашу мого терпіння й спонукала сісти за написання цієї статті, став скиглійський пенегірик Олега Чорногуза “Великий Президент або 5 років волі” (газета “Нація і Держава” за 18-те травня 2010р.). Прикро і боляче читати ахінею й побрехеньки автора “Аристократа з Вапнярки”, який переконує читачів в тім що “... ми 5 років жили в Україні. У вільній Україні. В Україні свободи, демократії, вільного слова. Але ми, виявилося не готові були до цього”. Ось так, панове українці. Призначення на державні посади й залучення до законотворчої діяльності нічим не пов'язаних з патріотичним рухом “любих друзів” (Порошенка, колишніх комсомольсько-номенклатурних апаратників Мартиненка й Ульянченко, родини Довгих) рівно як і постання (за особистим підписом В.Ющенка) пам'ятника зрадниці й комуністичній терористці Тетяні Маркус, щорічні паради 9-го травня виродків-сталіністів та їхніх нащадків вулицями українських міст і розпиття з ними “наркомівських ста грам”, переслідування працівниками СБУ й міліції активістів зареєстрованих і неформальних націоналістичних партій та об'єднань, принизлива й одностороння відмова від візового режиму з США й країнами Західної Європи (внаслідок чого Україна для багатьох почала асоціюватись з раєм для педофілів та найрізноманітніших збоченців), для громадянина Чорногуза є ознакою “свободи і демократії”. Що вже казати про так і не припинену за часів Ющенка практику демонстрації в кінотеатрах й на телеекранах російських фільмів, вульгарних передач та телесеріалів, які каструючи душі формували в глядачів далеке від дійсності сприйняття подій минулого й нинішнього буття. Обтяжу читачів ще однією цитатою пана Чорногуза: “Віктор Ющенко хотів нас, “неофітів”, пробудити і вивести зі стану рабства. Зробити господарями своєї землі. Не пробудив, не зробив. Ми йому цього не дозволили”. Перепрошую пане Олеже, але свідомим українцем ще в часи окупації мене виховали батьки, а Вашу спробу подати аксіомою побрехеньку котра не відповідає дійсності, також потрактовую злочином. Свідомо чи не свідомо, Ви долучаєтесь до когорти паразитуючих на національній ідеї ідеалізаторів недолугості, пристосуванства й безпринципності. Кличу Вас не забувати народну мудрість: брехнею світ обійдеш, але назад не повернешся.

Певно лише сліпй не помічав величезної кількості заокеанських радників довкола Ющенка та його найближчого оточення напередодні й в часі дійства котре відразу поспішили наректи “Помаранчевою революцією”. Колишній керівник українського відділення FreedomHouse” Ейджен Каратневський не соромився розповідати перед телекамерами про причетність Держдепартамнту США до підготовки “ненасильної зміни влади”. Вдало використовуючи наприкінці 2004-го й на початку 2005рр.. невдоволення загалу діяльністю кучмівської зграї й слухняно втілюючи в життя настанови зовнішніх потуг, самопроголошені (але не уповноважені народом) чільники “безкровної революції”, спричинились до збереження політичної влади в хижих і загребущих руках етнічних чужинців та вихідців з колишньої окупаційної номенклатури. Цинічно жонглючи патріотичними гаслами, Віктор Ющенко затягнув у владні коридори гендлярів-українофобів Давида Жванію та Євгена Червоненка. Знавагою до ідеалістичних переконань мільйонів українців потрактовую й його спробу пошуку опертя на колишніх комсомольських діячів Юлію Тимошенко та Олекандра Зінченка (нагадаю що останній впродовж довгого часу був одним з чільників ВЛКСМ, а в Україну повернувся лише в 1992р.). Зухвала ігнорація закликів й небажання прислухатись до порад патріотів, дарували підстави сумніватись в щирості його показової закоханості в усе українське. Дії свідчили про цілком протилежне. Прикладів більше ніж достатньо. Влітку 2006р., завдячуючи поданню Віктора Ющенка, етнічний чужинець й україноненависник Віктор Янукович сідає в крісло прем'єр-міністра. Українців одурили тоді побрехенькою “пошуку консенсусу в суспільстві”. Насправді, вчинок був часткою підлої закулісної гри. Поширювана напередодні, в часі й опісля теза про відсутність альтернативи є образливою для всього українського народу. Серед нас є гідні й освідчені. Але Віктор Ющенко (підозрюю що втілюючи в життя настанови заокеанських радників) відмовився бути вірним сином рідного народу. Від самих початків його перебування в кріслі президента, він так і не виконав жодної обіцянки. Гучні і претензійні декларації ніхто не поспішав реалізовувати на практиці. Оприлюднюючи і без того всим відомі імена причетних до організації голодомору 1932-33р., Ющенко так і не наважився притягнути до кримінальної відповідальності колишніх функціонерів москвинсько-окупаційної адміністрації та безпосередніх виконавців репресій. Аналітики й політологи небезпідствно стверджували що єдиною причиною приходу Ющенка до влади, було надання загалові можливості “випустити пар”, відволікаючи тим самим його увагу від головного. Ющенко ніколи не сповідував гасел “Україна для українців” й “В Україні по-українському”. “Бандити” замість тюремних нар почали отримувати найвищі державні нагороди (Ківалов), втікати за межі України (Боделан, Бакай, Засуха), а накрадене в українського народу й привласнене ними майно ніхто не поспішав повернути пограбованим і зневаженим українцям. 

Брехливою (наголошою на тім що саме брехливою), є теза про “5 років свободи”. Аргументів на користь цього — більше ніж достатньо. 4-го листопада 2006-го року, за кілька тижнів до запланованого приїзду до Києва тогочасного президента Росії Путіна, антиукраїнські середовища (зрозумло що виконуючи замовлення російських однодумців) запланувли провести в Києві “Імперський марш” під гаслами “Відродимо імперію”. Для Путіна це мав бути аргумент щодо вкрай високої активності й вагомості російської громади в Україні. Влада дозволила шовіністичну ходу, а підконтрольні Ющенкові правоохоронці, того дня немилосердно гамселили кийками й затримували юнаків і дівчат, котрі керуючись патріотичними міркуваннями прагнули унеможливити ходу українофобів-шовіністів. Того дня, близько чотирьох десятків патріотів було запроторено до відділків міліції. Їх всих оголосили екстремістами-скінхедами й впродовж кількох років найрізноманітнішими методами тероризувли “викликами на співбесіду”. Доношу до відома ідеалізаторів Ющенківської недолугості (а чи недолугості?) що авторові цих рядків в часи його панування також довелось зазнавти переслідувань й репресій. Причиною тому була активна громадська діяльність. Мене піддавали семидобовому арешту за спалення прапору Радянської України в жовтні 1991р., тероризували викликами в СБУ за руйнування пам'ятників Леніну за Кравчука, визбірували інформацію про моє приватне життя й діяльність та чинили найрізноманітніші перешкоди в часи Кучми. В період “демократії й свободи” Ющенка прослуховувались мої телефонні розмови, за мною здійснювали нагляд, а за кілька зорганізованих мітингів, акцій протесту й газетні публікації, за брехливим звинуваченням впродовж семи місяців утримували в слідчому ізоляторі. Доречі, попри відсутність будь-яких доказів моєї причетності до скоєння злочину (а їх і бути не може, оскільки я не маю до нього жодного відношення), кримінальну справу донині (і це всупереч вимогам чинного Кримінально-Процесуального Кодексу) так і не закрито. Ніхто за втрачене місце роботи, незахищену кандидатську дисертацію й вкрадені сім місяців життя та матеріальні збитки які зазнала моя родина, донині навіть не вибачився. Прикро що в когось вистачає дурі (а можливо і підлості) проголошувати період перебування Ющенка в кріслі прездента “часом волі й демократії”. Чимало моїх друзів і знайомих в часі так зв. ”Помаранчевої Революції” несли цілодобову варту біля захоплених об'єктів й Адміністрації Президента. Згодом, багатьом з них, позбавлені честі та гідності цербери з МВС віддячили сфальсифікованими кримінальними справами, катуванням, кількадобовими арештами за брехливими звинуваченнями й найрізноманітнішими формами морального тероризування. 

Показова, відчутно нещира й штучна закоханість Ющенка в Україну, багатьох патріотів збила на манівці й повела широким шляхом до провалля. Міліціонери які на початку 90-их не дозволяли мені й товаришам-однодумцям встановлювати хрест на могилі загиблих біля Крут героїв, за період бутафорної незалежності дослужились до генеральських чинів, й на влаштовуваних Ющенком заходах наглядали за дотриманням “громадського спокою і порядку”. Вибачайте панове ющенківці, але виконувати вказівки тих хто на моїх очах шматував блакитно-жовтий стяг я ніколи не погоджусь.

Прикро і боляче читати писанину борзописців котрі донині так і не усвідомили що прихід до влади Ющенка й «помаранчевих» не спричинився до жодних позитивних суспільних пертурбацій. Ніхто з його оточення не ставив за мету знищити нав'язані ще за часів почилого (і геть не в Бозі) Союзу форми взаємовідносин між “пересічним українцем” і владою. Невблаганний в своєму леті час ставить перед Україною все нові і нові виклики, подолати які можуть лише чесні й принципові патріоти. Стверджую: Ющенко до числа таких ніколи не належав.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.