Чи розпадеться Росія як розпався Радянський Союз?

11 марта 2011, 13:19
политтехнолог, журналист
0
2042

Практика повторюваності історичних подій дає можливість провести дуже схожі паралелі, які можуть пов’язати розпад Радянського Союзу з можливою руйнацією Російській Федерації. Якщо не вдаватися в деталі, то «Союз нерушиміх республик свободных

     Практика повторюваності історичних подій дає можливість провести дуже схожі паралелі, які можуть пов’язати розпад Радянського Союзу з можливою руйнацією Російській Федерації. Якщо не вдаватися в деталі, то «Союз нерушиміх республик свободных» перестав існувати в силу політики перебудови, яка включала курс М.С. Горбачова на демократизацію, становлення багатопартійності, перехід до ринкової економіки, то постєльцинська Росія йде зворотнім шляхом – від демократизації суспільства до авторитарно диктаторської моделі управління. Втім, найбільш правильним буде розпочати розгляд розпаду держав та проведення паралелей між СРСР і РФ в цьому питанні з фактору федералізму. СРСР на момент розпаду представляв собою федеративну державу, в основу формування якої був покладений принцип національності. У 1991 р., напередодні розпаду, у нього входило 15 союзних республік, 8 автономних областей, 10 автономних округів, 6 країв, 123 області, 3 255 районів. РФ є також федеративною республікою і поділяється на 21 республіку, 9 країв, 46 областей, 2 міста федерального значення, 1 автономну область, 4 автономних округи. Слід звернути увагу, що автономні області (крім Єврейської) стали республіками у складі РФ; Чечено-Інгуська республіка розділилася на дві: Чечню та Інгушетію; виділено два міста федерального значення: Москва і Санкт-Петербург. 
  Визначально, що федеральний вектор розвитку держави кардинально змінився . Від тези Першого Президента Росії Бориса Єльцина «беріть суверенітету скільки хочете»,до політики «Единой России » при Володимирі Путіні і навіть до відміни Державною Думою назви «Президент » в назві посади керівників автономних республік у складі РФ. 
Що ж стосується політичного вектору, то курс М.С. Горбачова заклав основи демократичної виборчої системи, забезпечив формування багатопартійності. Навіть відсутність на виборах Президента СРСР у бюлетені інших прізвищ, цей факт розглядався як відсутність належної альтернативи, вміння демонструвати політичний компроміс та застосовувати консенсус у справах державних. В постєльцинській Росії на виборах 2004 року самі росіяни називали вибори не президентськими, а виборами В. Путіна. Ніхто не приховував того факту, що Д. Медвєдєв, як колишній глава Адміністрації президента РФ, є наступником В. Путіна. Тож політичний режим асоціюється з авторитарним правлінням, достатньо обмеженим доступом до інформації, наступністю виборних органів влади, спробами взяти під контроль державне управління навіть в незалежних пострадянських республіках. І видається начебто створеним на віки вічні.
Але ж політичну могутність Росії ,як свого часу СРСР може зруйнувати слабка економіка. На перший погляд наявність енергоносіїв дає РФ переваги . Адже за запасами нафти РФ займає 5-е, а газу – 1-е місце в світі. Значна частина видобутого спрямована на експорт. А це ставить Росію в залежність від зовнішніх економічних ринків. За приблизними підрахунками, експорт газу в далеке зарубіжжя становить 134,2 млрд. кубометрів, в країни СНД - 33,4 млрд. кубометрів. Нафти експортують приблизно 185 млн. т., з яких 152,8 млн. т. – далеке зарубіжжя. В зв’язку з наявністю попиту на чорне золото, у Росії в 2020 р. планують добувати 420-460 млн. т. нафти. Окрім того, центр (тобто Москва) повинна втримати в рамках саме федеративного існування східних і північних районів країни, де зосереджені найбільші запаси природних ресурсів. Проводячи паралелі з розпадом СРСР, впадає у вічі постановка питання про наявність центру та регіонів, забезпечення належної співпраці у внутрішній політиці. До прикладу, втрата металургійних комбінатів України під час розпаду СРСР достатньою мірою послабила економічну могутність Росії. На нашу думку, міною сповільненої дії є курс на роздержавлення та жорстку монополізацію найбільш матеріально привабливих галузей економіки. Наслідком цього є формування олігархічних кланів, що загрожує виведенням капіталів за кордон, як це особливо наглядно продемонстрував чи не найбільш наближений до Кремля олігарх Роман Абрамович.
      Як стверджують експерти, економіка Росії продовжує знаходитись на нафтогазовій «голці» із « важкими гирями на ногах» застарілої легкої та важкої промисловості при розвиненому військово-промисловому комплексі.
На жаль, російська промисловість як і соціалістична економіка не створила конкурентноспроможних автомобілів, телефонів, комбайнів, комп»ютерів тощо.Одному із найкрупніших тамтешніх олігархів Олегу Дерипасці належить наступна цитата Як відомо , державний апарат РФ є і головним гальмом на шляху розвитку своєї ж економіки. Одному із найкрупніших тамтешніх олігархів Олегу Дерипасці належить наступна цитата : « В нашій країні склався особливий тип паразитичного капіталу, який є повністю антиринковим.. Державні чиновники всіх рівнів, хто напряму, хто косвенно через своїх родичів чи близьких людей, злились с приватним бізнесом. В результаті цього злиття виник капитал, який можна назвати адміністративным. Цей капітал не боїтся коливань ринкової кон»юнктури, йому не загрожує конкуренція, його не турбує підвищення витрат, адміністративному капіталу в силу чиновничого прикриття не страшне банкрутство, його не цікавить ефективність, покращення якості продукту. Йому не треба турбуватися про підвищення конкурентоздатності, так як він, за своєю природою перебуває в кращій конкурентній ситуації, ніж приватний капітал.
      На практиці цей альянс чиновництва з частиною бізнесу займається перекачуванням фінансів і з ринку, і з державної казни в кишені адміністративних капіталістів. Візьмем для прикладу природні монополії. Що ми бачимо: постійне зростання тарифів і фактично ніякого підвищення якості послуг,що надаються».
Зношеність виробничих фондів набирає загрозливих обертів, а низька продуктивність праці та великий бюрократичний супротив навіть не дає приводу для роздумів потенційним інвесторам, вкладати, чи не вкладати кошти в Росію. До речі за даними британської компанії Maplecroft, основним завдання якої є оцінка діяльності з ведення бізнесу в різних країнах світу, в глобальному масштабі було виділено 11 країн в яких на думку аналітиків можливі політичні ризики в наслідку дій зі сторони влади. Росія в цьому списку розташувалась на дев’ятій сходинці перед лище Сомалі, Республіка Конго, Судан, Афганістан, Ірак, Північна Корея, Пакистан, Ман’яма, Зімбабве.
     Більшість експертів стверджують, що низька інвестиційна привабливість також викликана вже, на жаль традиційною третьою проблемою Росії, а саме кровожерливими терористичними злочинами, які не вже на протязі багатьох років тримають країну у своїх міцних кайданах. Вже відслідковується причинно наслідковий зв'язок. Варто лише Президенту Росії зробити певну заяву наприклад щодо проведення Олімпіади в Сочі як одразу маємо вибух. Взагалі природа цих злочинів витікає із соціально-економічного положення країни. Країни де існує величезне розшарування населення по доходам. Особливо на постраждалому від війни Кавказі, де люди не можуть отримувати достатній дохід для забезпечення своїх фізіологічних потреб. В цілому по Росії кричуща різниця між бідними та багатими. За науковими даними, навіть у кризовому 2009-му році число доларових мільярдерів подвоїлось, при цьому 18,5 мільйонів людей живуть за рискою бідності, безробіття досягло рівня 9%.Як стверджують експерти Борис Нємцов та Володимир Мілов, в Росії розорений Пенсійний фонд: « Його дефіцит більше трильона рублів. У зв»язку зі старінням населення і скороченням чисельності працюючих на 1 млн чоловік на рік перспективи драматичні - влада готові підняти податки, збільшити пенсійний вік.
Гострим питанням для Росії є демографічна ситуація. Як заявив політичний аксакал Павло Бородін на міжнародній конференції в Державній Думі: «Європа витіснить нас до Уралу, а китайці до нього ж з іншого боку,то ж росіянам доведеться піти в Уральські гори». Дійсно, демографічна криза почалась в Росії із розпадом Радянського Союзу і продовжується по сьогоднішній день, зменшуючи кількість саме корінного населення Росії. Останні офіційні данні перепису населення свідчать від»ємне сальдо приросту населення.
        Не менш цікаві і висновки Бориса Нємцова і Володимира Мілова із їхньої книги «Путін-10 років правління : « Корупція досягла катастрофічних наслідків. Росія по рівню хабарництва перебуває серед найвідсталіших африканських країн і займає 146-е місце в рейтинзі Transparency International.
Росія втрачає біля півмільйона громадян на рік внаслідок украй низької тривалості життя, понадсмертності від алкоголізму та низького рівня охорони здоров»я.»
  І найголовніше,як стверджують ці ж автори, за десять років сировинна залежність країни збільшилась. Якщо експорт сировини в 2000-му році складав 44% в загальному экспорті країни, то в 2010-му - вже 65%.На їхню думку, на фоні дефіцитного бюджету и кричущого жебрацтва здійснюються багатомільярдні афери: зимова Олімпіада в субтропіках; газопроводи «Півічний потік» , «Південний потік», а також «Алтай». Натомість відсутність природного приросту населення компенсується мігрантами з Китаю, Вірменії, України. Що в скорішому майбутньому призведе до суттєвих соціально-культурних та релігійних дисбалансів у державі. Наприклад, якщо прорахувати нинішню динаміку заселення сходу Росії китайцями, то до 2050 року там вони повністю замінять корінних росіян. 
       З цих обставин можуть витікати дуже неприємні наслідки. Бо в сукупності ці всі проблеми створюють бомбу сповільненої дії яка може вибухнути в будь який час. Якщо влада Росії цього не зрозуміє, ми можемо мати на карті новий розібраний пазл.
         Про високі ставки на православ’я і його вплив на суспільний розвиток Росії відомо ще з царських часів. Такі принципи існували протягом XV-ХХ ст. і асоціювалися з імперською ідеєю, теорією “Москва-Третій Рим”, принципами міністра народного просвітництва епохи Миколи I (1825-1855 рр.) С.С. Уварова “Самодержав’я, Православ'я, Народність”. Радянський Союз пройшов від атеїзму до відокремлення церковних і державних справ. В сучасній Росії роль релігійних ставлеників є визначальною не лише у внутрішній політиці, а й засобом впливу та важелем тиску на сусідні країни. На заходах на найвищому рівні патріархам належить протокольна місія, тобто їх присутність є обов’язковою.
        Вагомим в умовах процесу поглиблення євроінтеграційної політики стає питання про становлення громадянського суспільства та забезпечення належного доступу до інформації. Загалом, ця тема перегукуються з проблемою розвитку правової демократичної держави. Якщо М.С. Горбачов політикою гласності та плюралізму ініціював необхідність становлення громадянського суспільства без визначених рамок для його існування, то в післяєльцинській РФ громадськість є атрибутом влади в особі Обществєнной палати. Зрештою, в умовах відсутності сильної опозиції, рівень активності громадських організацій та можливість вплинути на суспільні процеси теж знижується. 
        Інформаційна політика дещо перегукується з роками горбачовської перебудови , за принципом поширення «дозованої» та «потрібної» інформації. Вона асоціюється з відсутністю слободи слова та відчутною цензурою, яку в інформаційному просторі називають «само цензурою».
Звісно, наведені порівняння та асоціативні припущення не вказують на стверджену форму процесу розпаду. Вони лише характеризують чинники такого процесу. Ми ж констатуємо, що до розпаду держав ведуть різкі зміни, які передбачають перетворення не лише всередині держави, на рівні суспільно-політичного розвитку, а й адміністративно-територіальних перетворень.

        Чимала кількість терористичних актів є елементарним викликом режиму Путіна- Медвєдєва. Зрозуміло, що коли ми говоримо про можливість розпаду, роздроблення чи занепаду Росії, в першу чергу асоціативно сприймається падіння правлячого режиму, зміни в політичній системі. Наслідком таких процесів можуть бути і територіальні зміни, надання автономії краям чи відокремлення автономій. Помічається ще один важливий політичний момент – відсутність політичного лідера, який може прийти до важелів влади після Д. Медвєдєва.  

В  співавторстві з Іриною Овчар, кандидатом політичних наук

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.