Київ, який спустошує нас

9 апреля 2011, 17:56
0
1716

В той день вирішив поїхати на метро.

Пару днів тому колега, який навчає будівельних підрядників, що співпрацюють з нашою компанією, планувати ведення проектів у Microsoft Project призначив зустріч у своєму офісі на Харківському масиві. Як правило, я пересуваюсь містом на машині. В той день вирішив поїхати на метро. Я вийшов зі своєї квартири на вул. Суворова і пішов на ст. м. «Печерська». Сів у поїзд метро та за хвилин 20 прибув на ст. м. «Харківська».

Помилившись виходом, я опинився на протилежній стороні проспекту Бажана, тож довелося пройти під мостом до підземного переходу та вийти на бік ресторану МакДональдз. І з цього моменту я спочатку якось підсвідомо, а потім цілком об’єктивно усвідомив – я приїхав в інше місто. 20 хвилин тому я був в іншому просторі. Чому запитаєте ви?

Та все просто: сіре завжди просто. Все стало сіре. З переходу вся юрба перехожих рушила вузьким тротуаром уздовж високошвидкісного та екологічно забрудненого відрізку шляхопроводу – проспект Бажана. Одразу відчув різі в очах. Це від пилу – подумалось. Мій шлях мимоволі почав простягатися вглиб масиву. Опинившись на якомусь ринку, я помітив, що мене оточує певна кількість людей в стані на пів та повного алкогольного сп’яніння. Мені стало шкода цих людей. Я перетнув серію затоптаних шматків землі, на яких міг би бути газон. Сміття, машини, відсутність розміток… На зупинці чомусь стояла велика жінка, яка дуже голосно кричала біля маршрутки. Я уторопав, що то вона підганяє людей на маршрут. Вирушивши уздовж вулиці з історичною назвою Декабристів мені зустрілося з десяток перехожих крайньої занедбаності зовнішнього вигляду. Навколо був такий сумний вигляд, що у мене пропав настрій. Я не хочу розписувати деталі, бо це бруд. Суцільний бруд та зневага до особистості. Мені шкода, що я живу в місті, де є такі краєвиди.

Жодної пам’ятки архітектури, жодного приємного для ока об’єкта, жодного клаптику без сміття, жодного парку чи натяку, жодного радісного обличчя.

На жаль, не всі розуміють, чому у мене зіпсувався настрій. Інші скажуть, що я просто перебільшую і «вообще Артем тебе просто повезло, что ты живешь на Печерске»… Чув і таке. Насправді, не знаю, чи пощастило… І що значить «пощастило?»

Коли йшов назад до станції метро побачив по дорозі двох приємних на вигляд дівчат і настрій трохи покращав. Точки над «і» розставила зворотна дорога. Я не часто їжджу в метро, але цього разу я побачив людей, що вертаються додому. Мене приголомшила кількість навушників у вухах. Дуже дуже багато. Посуплений погляд людей. І я зрозумів, що ці навушники і є відповіддю на довкілля, в якому ми живемо. Це підсвідома поведінка. Якщо на поверхні немає жодного клаптика, який радує нас, людина вмикає режим «транзитний пасажир» і рухається як солдат по пересіченій місцевості.

Вийшовши на Печерській, здихнулося з полегшенням. Я вдома. А як же вони? А може то таки був не Київ? Тоді що?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Киев,экология,культура,грязь
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.