Ще не вмерла… але вже майже…

27 апреля 2011, 08:25
студент
0
588

Схаменіться люди бо вам тут жити…

           Нарешті настала весна, і в Ужгороді знов все зелено і красиво і місто немов перетворилося в оазис до якого всі так і прагнуть добратися. Сьогодні ввечері я нарешті вирвався від земних турбот і направився в місто щоб насолодитися його самобутньою красою. 

            Вирішив піти через парк бо там завжди приємно пройтись. Зелені височенні дерева немов хмарочоси здіймаються ввись. Але біль за все не по арку мені хотілося пройтися, а по нашому, одному з найстаріших, міст нашого краю, в якому перемішалися не одна культура і нація світу. І ось нарешті я дійшов до старовинного центру і на мене нахлинули давні спогади, немов я малий все так і бігаю з музичної школи по цим старовинним вуличкам і поряд з цими такими різними і величними будинками, кожен з яких різний і несе свою історію і свою самобутність. Знов мене збила з думки група туристів які гучно кричали і не могли нарадітись  цвітінню сакури. Але не це мене збентежило, а те що крім неї вони більш нічого не помічали. А де ж історії гідів про величні будинки, про архітектурну різнобічність Ужгорода, про те що місту дійсно 1116 років? Не було цих розмов…

            І раптом я вирішив пройти по все тих же гарних вуличках, якими я бігав з гітарою за спиною. Знаєте стаючи дорослим ти навіть на замислюєшся над такими простими речами і перестаєш замічати все що твориться навколо тебе. Ти живеш в своєму маленькому світі який поглинає всього тебе. Я не побачив нічого. Ні тих величних будинків, що так захоплювали мене в дитинстві своєю архітектурою, з різними скульптурками і фасадами. На мене нахлинув жах бо не таким я пам’ятаю Ужгород, не зруйновані перестроєні в магазини будинки без жодного задуму, квадратні і неохайні. Не такими я пам’ятаю ці вулички з бруківкою на яких зараз неможливо навіть пройти через все зайнято будівництвом! Так не таким запам’ятають наше місто ці ж туристи, а запам’ятають як звичайне нічим крім сакури невидатне містечко. А тепер запитання чи це людина приклала всіх зусиль щоб сакура цвіла?

Нажаль ні. Людина приклала всіх зусиль щоб побудований будинок радував око прохожих і до нього завжди хотілось повернутися!!! Ні до цих будинків я повертатися не хочу! Не таким наше місто мають запам’ятати мої діти! Не зруйнованим, облізлим, перебудованим без жодного смаку!

            Схаменіться люди бо вам тут жити…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.