Герой чи не герой?

2 июня 2011, 17:13
0
710

Герої не вмирають...

В історії кожного народу, звичайно, якщо він не забув свої корені, є свої герої, пам’ять про яких не забувається не лише через десятиліття, але і через століття. Для прикладу, рівноапостольна Жанна Д’арк для французів, Ататюрк для турків, Сімон Болівар, у честь якого названа країна Болівія, Джордж Вашингтон для громадян США, і у багато інших народів, які знають свою історію, звичайно є свої герої. Є такі, без сумніву, і у нашій неньці Україні. Правда, браття українці не можуть чи не вміють вшановувати своїх героїв навіть отримавши з божою допомогою незалежність. Тому і гризуться і ненавидять брата свого, який хоче чи бажає, щоб ту чи іншу історичну особу поважали. Щоб встановлювали їм пам’ятники і обеліски...

В історії боротьби за незалежність України було багато яскравих імен і особистостей, які, без сумніву, заслуговують на те, щоб їхніми іменами називались вулиці, площі і навіть населені пункти. Вони це, на мій погляд, заслужили. І не біда, що зараз деякі їхні помилки очевидні. Така у той час була, як зараз прийнято говорити, суспільно-політична ситуація. Однак, „хтось” спеціально розгойдує ситуацію в Україні щодо встановлення пам’ятників справжнім Героям України, використовуючи для цього „незалежні” ЗМІ, і, в той же час, мовчить щодо потихенько встановлених монументів імператрицям, королям, цісарям, які гнобили і визискували український люд. „Моголи, моголи...” сказав би великий Кобзар про цих високоосвічених хрунів.

Про таких як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера та деяких інших українських історичних особистостей, пересічний громадянин України хоч, що-небудь та знає. Не знає хіба-що те, що  вони поховані і лежать у чужій землі. Не знає вже, напевно, про те, що славні козацькі клейноди знаходяться у музеях Польщі, Швеції та Росії і, що за 19-ть років незалежної України нікому, в тому числі і „професійним патріотам”, не спало на думку ці символи Української державності повернути в Україну, та як годиться за нашим християнським звичаєм перепоховати вищеназваних борців Українську державність у рідній землі. Для прикладу росіяни, як годиться, перепоховали останки розстріляної сім’ї царя Миколи ІІ, встановили великий пам’ятних адміралу Колчаку та деяким іншим своїм історичним діячам.

...Трагікомічним фарсом виглядає присвоєння Степану Бандері звання Героя України та його позбавлення цього звання. Присвоєння відбулося не до круглої дати (з нагоди 100-річчя від народження), як би годилося, а в останні дні президентства В.Ющенка, що наклало сумнівний відбиток на цей указ. Поза всяким сумнівом провідник ОУН(р) є не просто героєм, а Національним героєм України. Попри те, що з теперішньої точки зору не все можна сприймати apriori. Пройдуть роки, десятиліття, про теперішніх і майбутніх вождів України буде начисто забуто, а ім’я його буде жити у пам’яті народній, якщо її, звичайно, не заглушать наркотою. А все завдяки тому, що головним його життєвим принципом було – здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї. Цікаво, хто із теперішніх діячів міг би присягнути перед цим принципом. Цікаво...!

Тепер трохи лікбезу для тих, хто любить робити з тата варіята. Деякі горе-політики полюбляють говорити, що мовляв ОУН-УПА і, зокрема, Степан Бандера співпрацювали з німецькими окупантами, хоч достеменно відомі непоодинокі випадки покарання вищою мірою місцевих керівників ОУН-УПА за співпрацю з німцями. Детальний розгляд питання співпраці з німецькими окупантами показує, що як в Україні так і в інших окупованих республіках СРСР були створені військові та допоміжні формування, що співпрацювали з німцями. Правда, в Україні їх було не так і багато. Для прикладу, населення України складало 50 % від усього населення, що опинилося в німецькій окупації. З них було сформовано: дивізій і охоронних корпусів -1 із 40 тобто 2,5 %; бригад – 3 із 60 – 5 %; полків – 20 із 250 – 8 %; батальйонів – 120 із 1200 – 10 %. Принагідно варто згадати, що фашистам служило біля 150 російських генералів, а не лише один Власов.

ОУН-УПА не співпрацювала з німцями чи колабораціоністськими структурами, навпаки, старалася, по мірі можливості їх ліквідувати, у тому числі і силовими методами. Тепер про участь ОУН-УПА у знищенні євреїв, що є любимою темою тих хто не має більше що сказати. За свідченням одного з керівників ОУН-УПА Миколи Лебедя значна кількість лікарів в УПА були євреї, також виготовлялися документи, щоб євреї могли емігрувати з окупованих німцями територій. Не є секретом і те, що Бандера два роки томився у німецькому концтаборі, як і те, що два його брати Василь і Олександр загинули у Освенціумі у 1942 році. Сестри Володимира, Марта і Оксана довгі роки перебували у засланні у Красноярському краї та Мордовії, зокрема Оксана провела у засланні майже 50-ть років. Отак коротко про співпрацю і діяльність.

Але повернемось, як кажуть, до наших баранів. Тобто щодо присвоєння геройських звань. Станом на 26.08.2010 р. звання Героя України присвоєно 254 громадянам (27 посмертно). Наскільки мені видається, таке високе звання мало б присвоюватися за неординарні, тобто героїчні поступки чи діяльність на користь народу чи держави Україна. Правда, за 19 років незалежності щось не було чути про такі поступки і людям не стало жити краще чи „вєсєлей”. Провівши нескладну арифметичну дію бачимо, що таких героїчних поступків мало б відбуватися у середньому не менше 13-ти на рік. Діяльність же Степана Бандери, все його свідоме життя було присвячене безкомпромісній боротьбі за незалежність України. Тим не менше, суд місцевого значення відмінив указ Президента України щодо присвоєння йому звання Героя України, мотивуючи тим, що він не був громадянином України. Хоч міг би, при бажанні звичайно, порушити клопотання про присвоєння йому звання почесного громадянина України і вичерпати інцидент.

Із сказаного випливають не дуже приємні висновки. По такій логіці скоро наступлять часи, коли на сесіях сільських рад почнуть відміняти Закони України. Інший висновок зводиться до того, що „хтось” (знову цей „хтось”) хоче, під цей шум, що піднявся у сусідніх областях, замаскувати своє ніяке керівництво. Можливо також, що цей „хтось” заохочуючи відповідним чином приймати такі судові рішення, пошкоджувати чи руйнувати пам’ятники мріє розгойдати суспільно-політичну ситуацію, посіяти ворожнечу між східними і західними областями та розіграти в Україні недавню киргизьку чи нинішню туніську ситуацію і наловити собі рибки у каламутній воді. Час покаже, твердо можна сказати лише те, що винними стануть лише прості виконавці, організатори і замовники, як завжди, залишаться осторонь і будуть сміятися у кулаки.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.