Когда в Бердычеве казачество повстало…

4 июня 2011, 22:34
журналіст
0
565

Академік Микола Жулинський – таємний гетьман організації ВКК, що займається рейдерським захопленням державної власності?


Академік Микола Жулинський – таємний гетьман організації ВКК, що займається рейдерським захопленням державної власності?

По національному музею архітектури у Пирогові пройшлася орда. Вітряки стоять зі зламаними крилами, будинки похилилися, землі не засіяні, з домашніх тварин – лише здичавілі собаки та коти… І це – у дві тисячі одинадцятому році від різдва христового! То хто ж привів цю орду на музей та допомагає їй нищити національну святиню? Це – академік Академії наук України Микола Григорович Жулинський!

Як же академік-секретар НАН України, директор інституту імені Шевченка, Микола Жулинський, якому довгий час вдавалося дурити громадськість ура-патріотичними заявами,  перетворився на сучасну реінкарнацію Бату-хана?

Отже, почнемо з початку.

У 2009 році пан академік з невідомих для нас мотивів привів на музей та «продавив» голосуванням на бюро відділення 65-річного пенсіонера з Закарпаття, філолога за освітою, кандидата наук П. Федаку. З попереднього місця роботи Федака був з тріском звільнений, особливих досягнень в науці – теж не мав, але йому довірили керувати найбільшим в Європі музеєм архітектури… Як за помахом чарівної палички, Федаці П. швиденько організували захист докторської дисертації (кажуть, над нею напружено працював колектив одного з інститутів Академії!), забезпечили житлом у Києві… Очевидно, пан Федака мав показати неймовірні результати у керуванні музеєм та вивести його з кризового стану, у якому музей перебував, завдячуючи попередньому керівництву? Можливо, у цього непоказного чоловічка з кучерявим чубчиком та вусиками а-ля Чарлі Чаплін були неймовірні організаторські здібності? Але… чудеса якщо і бувають, то не в цьому випадку. Людина, яка ніколи за шістдесят з лишнім років життя не керувала не те що колективом, а навіть отарою баранів у Карпатах,  виявилася абсолютно нездатною налагодити роботу у непростому музейному господарстві. Пан директор, пропрацювавши більше ніж два роки, до цього дня не те що не знає імен більшості своїх підлеглих, а навіть не всіх їх впізнає в обличчя! Зате сильною стороною цього «музейника» виявилося інтриганство (як з’ясувалося, на всіх попередніх роботах це теж був його «коньок»). З неймовірним ентузіазмом новоспечений керівник взявся до «роботи». Постійні скарги, акти, безглузді комісії, на музеї створили «раду старійшин», яка мала легітимітизувати незаконні розпорядження директора… Отже, був ранок, а в Країні Дурнів кипіла робота! А як же архітектура, побут, експонати? – та хіба тут до всяких дрібниць! Реставраційні роботи наказом директора майже на рік було заморожено, нові експонати не закуповувалися, старі догнивали, п’ятеро коней, які мали хоч якось нагадувати про побут українського села, з музею безслідно зникли (про них згадали аж через півроку!). Пожежна дружина, що була створена на музеї, стараннями директора була ліквідована (після цього пожежами були знищені кілька обєктів), працівники, які сумлінно виконували свою роботу, але чимось не догодили директору, були звільнені…

         Ви думаєте, після цього любов М. Жулинського до недолугого керівника хоч трохи зменшилась? Аж ніяк! Пан академік мало не грудьми захищає свого протеже! Чим же так догодив Федака своєму куратору?  Варіант перший – головний бухгалтер музею Л. Кравець – частий гість вченого секретаря М. Жулинського - В. Бурбели. І ходить вона у гості не з порожніми руками… Варіант другий – комусь потрібен музей у такому занедбаному стані – землі не оформлені, охоронні зони не затверджені, гроші розкрадаються, об’єкти горять… У такій мутній водичці легко буде вкраяти й собі клаптик цінної земельки. А можливо, і обидва варіанти мають місце…

         Але злодійства робити зручно в тиші. А останній час про Пирогово занадто багато непотрібної декому інформації вийшло назовні. І, хоч і намагався Федака заборонити пускати журналістів на музей(!), останнім часом скансен у Пирогові знаходиться під пильним оком ЗМІ, громадськості, а нещодавно до музею завітали молоді хлопці з «Свободи» - надто вже розперезався одіозний керівничок: одне за одним незаконні звільнення, переслідування членів альтернативної профспілки. Його кредо: я позвільняю, а вони там хай судяться!  Якщо журналістів директор просто не пускав на територію та ховався від них у підсобці, то на активістів «Свободи» просто з кулаками кинувся! Оце так цар гори!

         А що наш відповідальний академік? Він придумав черговий «геніальний» крок: на підсилення директора на музеї з’явилося «козацтво» та ще й на чолі зі своїм отаманом – генералом армії Каленяком В.П. Генерал армії він козацький, а взагалі то він підполковник у відставці – але що робити – не награвся хлопчик у «війнушку»! Та й саме козацтво його якесь дивне: ходять у чорних одностроях, що нагадують чи суворівську, чи то есесівську форму з пластмасовими зірками на парадних погонах, та все нагороджують один одного орденами та медалями. У Каленяка їх вже аж три сотні  назбиралося! А зайнялося «козацтво» чисто рейдерською справою: на усі посади, з яких незаконно позвільняли людей, приймаються «казачкі», які й не думають займатися музейною справою – вони сюди не для того прийшли! Їх цікавить комерція та музейна територія. Але знову щось не складаються пазли у пана Жулинського! Комерція якась у казаков дурнувата виходить: то з фальшивими квитками їх піймають, то на свято української Масляної вони якусь оргію з узбеками-шашличниками влаштують… І тут пан Микола кинув у бій, будемо сподіватись,  свій останній резерв: генерала-танкіста-козака Собору! Я нічого не маю проти шановного генерала, але як допоможе йому знання матчастини танка у реставрації унікальних дерев’яних споруд музею не знає не тільки він, але і його покровителі з Академії… Що робити, коли дуже не хочеться втрачати ласий шматок! Те, що доля Музею архітектури нагадує  долю київського зоопарку, академіка, очевидно, не хвилює. Є, вочевидь, інші пріоритети. 

Сімнадцятого травня в залі засідань інституту Т.Г. Шевченка відбулося Бюро відділення мови, літератури та мистецтва НАН України. На це засідання очікувано, але не зовсім сподівано для присутніх зявилися члени київської ВО «Свобода». Вони прийшли запитати, коли шановний пан Микола Жулинський припинить безчинства, що творять у музеї команда його підлеглих… Коли довелося відповідати на прямо поставлені запитання, виглядали панове Жулинський та Бурбела не дуже: щось нагадувало хробачків на гачечку. Але, в присутності своїх колег по бюро пан Микола твердо пообіцяв звільнити з посади директора Федаку, який, з його слів, і йому вже набрид своєю дурістю та некерованістю. І що ви думаєте, звільнив? Ні! Знову надурив! Просто жулик якийсь!

         Думаю, пан генерал-танкіст забув повідомити пану академіку одну з основних заповідей танкіста: в танку головне – не бздіти! А від ситуації з музеєм вже не просто тхне, а смердить корупцією та зловживаннями!

 

І. Корсун

Матеріал надано Комітетом захисту Нацмузею у Пирогові
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.