Дитячі війни Партії Регіонів

15 июня 2011, 18:18
Понт Аксінський
0
10

Історія маленького покращення вже сьогодні.

    Мова йде про так званих «дітей війни». Історія цього державного маразму почалася в далекому 2004-му році. Одразу хочеться зауважити заради справедливості – «всенародною любов’ю» і політичним цинізмом відзначилися майже всі – і ПР, і БЮТ, і Наша Україна, і соціалісти, особливо комуністи та багато інших. А ініціатором взагалі були зовсім не регіонали, а соціалісти в особі такого собі колишнього міністра Рудьковського. Памятаєте? Той дядько, який дуже невдало злітав у Париж. Однак мова про ПР, оскільки саме завдяки їхній чисельній партії закон був втілений в життя, а їхні війни з «дітьми війни» переживають славетні часи номенклатурних баталій.

 

Так от, напередодні знаменитих президентських виборів 2004-го року пан Рудьковський та його співпартієць Баранівський вигадують з космосу такий собі цікавий законопроект – «Про соціальний захист дітей війни». У законодавство вноситься нова, досі не відома, категорія людей, які «потрапляють» під цей захист – всі, хто був у дитячому віці з 1941 до 1945 року. Законопроектом передбачені значні доплати до пенсії цим людям.  Популізм і неадекватність просто світяться, адже в держави, як всім відомо, немає бюджетних коштів навіть на прості пенсії і вивід їх на людський рівень. Звідки ж взятися додатковим коштам? Але хіба це цікаво? На носі вибори і депутатів цікавлять рейтинги. Тому соціалісти роблять хід конем, а Партія Регіонів їх миттю підтримує – рейтинг понад усе.  Багаточисельна фракція Нашої України розуміє, що такий закон може бути прийнятий  і без них, адже миттєво за закон виступили і комуністи та всяка дрібнота, а тоді вони будуть виглядати якось «непатріотично». На цій хвилі за законопроект голосує і Наша Україна, і малочисельний на той час блок БЮТ (куди ж без них, якщо вже всі, то і їм рейтинг не завадить). Це така байка, як дурні самі себе надурили. Було б смішно, якщо б не хотілося так плакати. Повністю «фіксує» цей маразм своїм підписом президент Кучма в останні дні свого президентства. Йому вже до лампочки. Закон повинен вступити в дію не одразу, а тільки з 1 січня 2006 року. Тобто, спочатку подивимось, як там вийде з виборами, а потім щось придумаємо.

 

Що там вийшло з виборами – всі знаємо. Минув 2005 рік і настав «момент істини». При владі Наша Україна, отож треба починати виконувати те, що понаприймали. Однак, як не смішно, на виручку приходить Партія Регіонів. Відбуваються забіги тушок, соціалісти раптом робляться якимись не такими і премєр-міністром стає Янукович з широчезними повноваженнями. А закон «Про соціальний захист дітей війни» діє. Дедалі частіше лунають запити, чому він не виконується? Тут вже по інформуванню населення розгулялася Тимошенко, якій радісно в цей момент пояснити населенню, що Янукович і Ющенко щось завинили. ПР реагує досить швидко – дію закону припинено. Все. Немає такого закону. І тут охоплює ностальгія за старим добрим (справжнім) Конституційним Судом. КС у 2007-му каже – но, но, но! І закон знову діє. Біда. Треба людям платити. Але ніхто, звичайно, цього робити не збирається. Потім (як Януковичем, так і Тимошенко) було ще 2 (здається) спроби зупинити дію закону. Під час другого премєрства Тимошенко їй просто пощастило – була фінансова криза, наслідки девальвації і всім було просто не до цього.

 

Коли ж у 2010-му криза минула, настала ера ПР і надзвичайна «стабільність» з вертикаллю влади, то питання знову стало актуальним. Адже закон діє. Масла у вогонь підлили дрібні юристи, які зрозуміли, що масові однотипні, і головне, виграшні позовні заяви проти держави зможуть принести чималий дохід. Будь-який пенсіонер з навіть дуже глухого села швидко став поінформованим, що йому винні грошей. Скажіть, який український пенсіонер відмовиться від 1-2 тис. грн. на півроку? Партія Регіонів знову зреагувала миттєво – якщо не можемо відмінити закон, то, принаймні, його змінимо. І от, будь-хто з «дітей війни» вже не може вимагати всю заборговану йому суму, а тільки нарахування за останні півроку, якщо, звичайно, встигне звернутися до суду.

 

Досить цікава ситуація, коли держава не виконує свої ж закони, забороняючи пенсійному фондові робити законні виплати. Якась така злочинна держава. Що ж, пенсіонерам залишається діяти в тих межах, які для них залишили – звертатися в суди. Під судами вже більше року можна спостерігати навали літніх людей, які в кращих традиціях радянського суспільства штовхаються в чергах. Адже суд приймає тільки 50 заяв на день, тому треба встигнути, якщо щось хочеш отримати. Суд теж можна зрозуміти – він не може кинути все інше і займатися виключно «дітьми війни». Навантаження на кожного помічника судді просто шалене. Вони ночують на роботі, щоб встигати оце все оформити.

 

Бабуся, яка вже ледь дихає, змушена йти до юриста, платити здирницькі ціни за копію стандартної заяви, потім їхати з свого села до далекого суду і ночувати під ним у прямому сенсі. Бачу часто на свої очі картину (особливо боляче на це було дивитися взимку) – о 10-й годині вечора дві бабусі з мозолями на руках, з табуретками на снігу, сидять під судом, хочуть зранку бути першими. Питаюся: «Вам не страшно?». Відповідають: «Ми з собою взяли ніж». Оце така мука за 1000 (!) грн. При чому, що кожні півроку треба повторювати процедуру, інакше нічого не буде.

 

А суди (поки що, слава Богу) задовольняють позови стареньких, принаймні в моєму регіоні. Бо чув, що на сході країни суди раптом почали відмовляти, невідомо на підставі якого законодавства. Але навіть тут вказівки з Києва не зупиняються. Прочекавши місяці і отримавши рішення суду на свою законну тисячу, бабуся йде з рішенням у пенсійний фонд. Із законним судовим рішенням. А пенсійний фонд подає апеляцію, розглядати яку можуть роками. Був присутнім біля судді, який телефонував у пенсійний фонд. Він цікавився, якого дідька вони подають апеляції (раніше не подавали), якщо все одно апеляційний суд їх не задовольнить? З пенсійного фонду відповідь – у нас наказ такий з Києва. Ми мусимо.

 

Тобто, вся політика чинної влади зводиться до того, що хтось не знає, хтось не піде, хтось не дочекається, хтось помре, а найактивніші будуть отримувати гроші не раз на півроку, а раз в 3 роки. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.