Жертва обставин. (Фейлетон)

18 июня 2011, 19:07
член угорсько-української спілки пульмонологів., член християнської швейцарсько-української медичної асоціації дерматовенерологі
0
522

Фейлетон

Розділ перший – фантастичний, хоча фантастикою тут і не пахне

               

     Коли господар шикарної чотирикімнатної квартири, умеблювання якої свідчило про тонкий смак і широкі можливості хазяїв, зняв телефонну трубку, його аж затіпало від обурення:

-         Яка в дідька Світлана Вітальївна?!

 

На тому кінці дроту завмерли. І тут же почали поспішливо вибачатися.

 

-         Даруйте, Денисе! Та й справді, як можна було переплутати ваш буркітливий бас з тоненьким голосом іншої чарівної подруги!

 

-         От і я питаю: як ти міг? – суворо спитав Денис у підлеглого.

 

-         Навіть не знаю, як вам це пояснити, - розгублено пробурмотів підлеглий.  – Річ в тому, що я вас щойно бачив – ви не повірите – у вашому ж кабінеті, за вашим службовим столом! Не могли ж ви буквально за дві хвилини опинитись вдома, у протилежному кінці міста? Не подумайте нічого поганого, просто я хотів у вашої Світлани Вінальївної уточнити одну деталь стосовно…

 

-         Що ти мелеш? – іще дужче обурився Денис.

 

-         Їй-бо, правда, - заприсягся підлеглий.  – От і зараз сиджу у відділі й чую ваш голос.

 

-         А потрібно тобі не у відділі сидіти, а до лікаря іти! – вигукнув Денис і кинув трубку.

 

Майже автоматично набрав свій службовий номер телефону.

 

-         Рибаков слухає! – почувся владний і впевнений голос. Його голос!

 

Рішуче відклавши усі невідкладні справи, він за кілька хвилин уже мчав на своїй “Ладі” в напрямку рідного виробничого об’єднання, де вже одинадцятий рік обіймав посаду… З дивовижною для своїх сорока років спритністю злетів до офісу і, увірвавшись до власного кабінету, остовпів: за столом сидів він сам – Деніс Рибаков! Принаймі – його двійник, його копія, клон.

 

 

Розділ другий – біографічний, проте цікавий тим, що має безпосереднє відношення до розділу першого

 

     Влад Пархоменко вважався у відділі інтелектуалом. І не тільки тому, що мав своє неординарне судження про, скажімо, якусь літературну новинку. І не лише тому, що міг доказово облаяти навіть те, чого і в очі не бачив. Вважався він інтелектуалом за свою життєву філософію. Можливо, колись її докладно викладуть його ХВ біографи. Ми ж обмежимося однією формулою, що стала кредом його життя: “Ніщо так не принижує людину, як недооцінка її здібностей та нападу на неї.

 

-         Я – талановитий, - говорив він, - а мушу одержувати стільки, скільки всі.

 

Треба віддати належне послідовності, з якою він відстоював це право на винятковість.
Без нього і справді не могли обійтись. І тут зажив слави незамінної людини.

 

Так тривало доти, поки одного разу його колеги шляхом нескладних розрахунків і співставлень  не встановили, що причина отих помилок і пробуксувань… сам Пархоменко. Виявилось, програміст навмисно програмував помилки, щоб потім навдивовижу блискавично їх знаходити і виправляти.

 

Відповідальний запис у трудовій книжці надовго загальмував просування Пархоменка по службовій драбині. Спасибі, добрі люди допомогли влаштуватися на ХВ на під заробіток на ХВ.

На скромній посаді Влад Пархоменко почувався незатишно. Тісні рамки службових обов’язків сковували ініціативу. А ідеї народжувалися в його запрограмованому на пошук мозку одна від одної цікавіша. На реалізацію найзухвалішої з них кинув Влад усі свої таланти.

 

Можна було б і докладніше розповісти про механіку оригінального задуму, якби знаття, що не образяться  журналісти. Вони останнім часом звинувачують детективістів у тому, що їхні твори можуть правити за інструкцією по реалізації злочину. Причому інструкцію настільки досконалу, що залишається тільки ретельно її виконувати, не утруднюючи себе зайвими роздумами.

 

Аби втілити в життя задумане, Влад конче потрібні були однодумці та бойові помічники які довго не заставили себе чекати… І Влад вліз туди…як то кажуть обома ногами. Свій “у дошку” хлопець почав працювати, працювати, працювати… ще не до кінця збагнувши, які астрономічні “прибутки” обіцяє кмітливість і винахідливість інтелектуального друга.

 

 

Розділ третій – психологічний, хоч психологія тут, прямо скажемо, дещо своєрідна

 

     А от підібрати ключик до серця Дениса Рибакова, свого безпосереднього шефа – ця задача була найскладнішою частиною програми. Без неї блискавична ідея так і залишилася б нездійсненною. Бо всі папірці, що їх Пархоменко збирався творчо осмислити, і всі ті документи, по яких мав пройтись рукою досвідченого майстра, візувалися особисто Рибаковим.

 

     Кілька місяців знадобилося Владу для того, аби розмякшити твердість Рибакова. Якби відомий психолог Дейл Карнегі почув, з якою послідовністю втілювався в життя його знаменитий трактат “Як завоювати друзів та вплив на людей” або ” Тригада”, він би розчулився. Весь арсенал можливих і не можливих способів був використаний. Він діставав шефу компромати і збирав досьє, записував всі цікаві і не цікаві вислови, грав з ним в людські душі (шкода що не мертві), їздив на дачу добудовувати , яку в кінці кінцем не може продати…Він оточував його увагою щодня, щогодини,маючи навзамін прихильність, котра втілювалась у такі дрібнички, як вседозволеність від шефа. І звичайно премії – не заслужені підтримки та  одобрямс…

 

     Одного разу, ретельно зібравши всі ці прояви прихильності докупи, Пархоменко за партією в шахи повів із шефом дивний діалог.

 

-         А ви знаєте, як це все називається? – спитав він, роблячи хід конем.

 

-         Це, по-моєму, у шахістів зветься шахом, - посміхнувся Рибаков.

 

-         У не шахістів теж – теж, - пояснив йому Пархоменко. І провадив далі вже на повному серйозі: - Те. Що ви робите для мене, зветься зловживанням службовим становищем. І за це вас по голові не погладять.

 

 

-         Даруйте, любязний Владе, -  посміхнувся Рибаков, те що я роблю, можна пояснити лише гнилим лібералізмом. Адже зиску для себе я тут не маю, чи не так?

 

-         Про зиск теж можна, - пересунув пішака Пархоменко. – Ось ви двічі на тиждень з Донецьком розмовляєте. Там ваша дитина вчиться, жінка  в балеті працює. Чи мені зраджує память? То наскільки мені відомо, ви жодного разу себе не видали, розмови не оплачуєте. Хіба це не зловживання?

 

 

-         Припустімо, - з цікавістю подивився на нього Рибаков.

 

-         А те що володієте власним сайтом і людей не рахуєте за людей,  -хіба це не зловживання?

 

 

-         І багато у вас таких фактів?, - поцікавився Рибаков.

 

-         Вистачить, - заспокоїв його Пархоменко. – Памятаєте історію з друкарською машинкою, яку списали? Вона не зіпсувалась, не зникла. Сам бачив , як Світлана Вінальївна на ній друкує…

 

 

-         Це треба довести, - обурився Рибаков.

 

-         Нічого, і нікому не потрібно доводити, - посміхнувся Пархоменко.  – Я просто хочу сказати, що ви могли б при бажанні хоч цілодобово писати та обмивати кістки іншим, вся і про все…Від мене воно не вийде натужно. Що могли б купити не одну, а десять друкарських машинок. Якби пристали на мою безневинну пропозицію…

 

     І  Пархоменко виклав Рибакову план, що мав суттєво вплинути на людські душі та отримати задоволення власній душі. Цей план настільки приголомшив Дениса, що він раптом вийшов із себе. Вийшов із себе і … більше не повернувся. Роздвоївся Денис!

 

 

Далі буде…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.