USSR vs Ukraine

15 июля 2011, 12:17
Понт Аксінський
0
4

Що було - що є.

Якщо уважно подивитися на історію (не тільки нашу, а взагалі), то можна помітити тенденцію певної циклічності, коли в різних місцях і умовах йде повернення до якихось старих принципів та ідеологій, які, здавалося б були відторгнуті назавжди. Зараз вже перестає дивувати, наприклад, що з'являється дедалі більше людей, які прямо чи опосередковано виправдовують фашизм. Здавалося б, ну якого уроку ще треба людям? Ну вже кривавіших часів не було, коли люди мільйонами ставали гарматним м'ясом і вмирали по концтаборах смертями, жахливішими, ніж тварини у джунглях. Але знаходяться виправдовувачі. Звідки? Кому це потрібно? Те, що комусь потрібно, це точно. Але є ж і ті, які вірять щиро. Причина, як на мене, в тому, що історія - продажна тьотка і крутити нею можна всім, хто має бажання. Але є і значно важливіша причина.

Вона полягає в тому, що нову історію творять нові покоління. Тобто творять ті люди, які не бачили минулих періодів своїми очима, не відчували на своїй "шкурі". Для багатьох не так важливо, що було насправді, як важлива така собі юнацько-максималістична самореалізація. Бажання примкнути до тієї ідеології, яка на даний час незвична, непопулярна. Все одно, що зробити собі татуювання на чолі, щоб відрізнятися від інших і привернути увагу. Насправді, в цьому немає нічого страшного, доки це на рівні забави - завжди є відсоток певної екстраординарності у суспільстві. Однак, коли за це беруться зацікавлені люди з метою спрямування енергії у потрібному їм руслі, то історичний цикл може повторитися у ще більш потворній формі. Адже перетворити юнацький максималізм у фанатичну переконаність не так вже й важко. Хіба не тому на наших вулицях можна надивитися на різних скін-хедів, неонацистів та іншого сміття. Підтримка цих рухів йде на серйозному рівні. 

Тому, важливо, щоб історію писали не тільки історики та зацікавлені люди, а й всі, хто живий і щось пам'ятає. Благо, інтернет дає можливість. Наприклад, зараз доволі часто можна почути, як добре було за часів СРСР пересічному дядькові і як погано зараз в цій знедоленій Україні. Змінилися політичні епохи, режими, стиль життя. Але чи на краще? А чи на гірше? Це важливо, бо зараз вже цілком дорослі люди, які цього СРСРу близько не бачили. Якось зовсім не хочеться слухати соціологів, політологів та інших людей незрозумілих професій. Бо тоді буде не історична правда, а історична доцільність. Хочеться просто висловитися (ну і інших послухати), хто тоді жив, з точки зору "добре-погано".  

Отже, був СРСР. Зараз Україна. До речі, підозрюю, що у темах "СРСР - Росія", "СРСР - Таджикистан" і "СРСР-Естонія" спогади та порівняння можуть бути радикально протилежними. Ну нам, напевно, цікаво все-таки СРСР-Україна. 

"Зміну" країн я застав у підлітковому віці - це, напевно, важливо, щоб розуміти, які саме можуть бути спогади.  Батьки - обидвоє лікарі. Одразу зазначу, що моє відношення до СРСР у цих порівняннях досить негативне, хоча, безперечно, плюси свої були. 

Що можна віднести до плюсів того періоду? Насамперед - це освіта і медицина. Вони дійсно були безкоштовні. І якісні. Якщо людина закінчувала ВУЗ, то це дійсно був спеціаліст. Якщо ти звертався до лікаря, то був переконаний, що тебе будуть лікувати ну може не супер-технологіями, але совісно і професійно. 

Друге, про що не можу не згадати. Кінематограф. Країна вкладала значні кошти у кіно, а підбір артистів був не за гроші, а за талантом. Ну знову ж таки, хороша освіта. Тому ми й досі із задоволенням дивимось фільми з Леоновим, Євстігнєєвим і т.д., а не фільми з незрозумілим дядьком, який потрапив на екран, бо добре заплатив. 

Третє - всі продукти, від чудового морозива пломбір до жигулівського пива були натуральними і біологічно чистими. Ну це пояснюється, напевно, не заслугою країни, а тим, що на той час просто ще не було технологій, які є зараз. Хоча контроль за якістю, безперечно, був. Не те, що раз. 

Що ще? Ну, можливо, аполітизованість суспільства. Хоча це плюс і мінус одночасно. Ніхто не забивав собі голову політикою, але зрозумілі і причини - забивати цим голову було заборонено. 

Безперечно, були ще якісь плюси, але так зразу все не згадаю, щоб перерахувати. Як і всі мінуси. Та й неможливо у одній темі все перерахувати. Може в коментарах додам, як щось згадається. 

У порівнянні з Україною СРСР виглядає доволі гарно з точки зору відсутності корупції. Хабарів тоді не брали. А хто брав, той погано закінчував. Однак, була інша проблема - тотальний так званий "блат". Все було по блату. Якщо ти хотів придбати хоч щось для дому або для себе, то потрібно було мати знайомого десь на базі. При чому, не просто мати знайомого, а могти самому чимось йому "віддячити". Тобто гарно спрацьовувалися, скажемо, директор меблевої фабрики і директор продовольчої бази. А от учитель чи водій про якісь делікатеси, якими були нікому не потрібні зараз "шпроти" або про штани з гордою назвою "джинси" міг тільки мріяти. Була можливість, щоправда, придбати це у когось із так званих "спекулянтів", але спекуляція вважалася злочином, тому це все було досить екстремально. 99% населення ходило у одноманітних низькоякісних одежах сірих тонів.

І взагалі, країною панувало слово "Дефіцит". Це було настільки ж звичне слово, як зараз, наприклад, слово "мобільник". Народ полював, по-суті, за всім. Як тільки десь "викидали на прилавок" китайські куртки або свіжоморожену рибу, миттєво створювалися величезні черги. Люди забували про хорошу освіту, влаштовуючи штовханину з усіма словесними атрибутами. Деякі речі не були дефіцитом, але і тут доводилося стояти в чергах. У черзі за завезеним раз у день морозивом чи квасом можна було вистоювати по 3 години. Для себе я зараз роблю однозначний висновок щодо цього всього, що зараз значно краще. Тоді люди мали можливість накопичити фінанси, але не мали, на що їх витратити. Збирали на ощадкнижках, поки всі ті гроші не згоріли. Зараз дедалі важче щось накопичити, але вибір того, що можеш придбати... Хоч космічний корабель. Легше все-таки позбирати гроші і щось купити, ніж мати їх і консервувати. При чому, без черг і довгих пошуків. Тому, хоч зараз і коїться безкінечний беспрєдєл, хоч ця влада вже і сидить у печінках, але зараз (принаймні для мене) значно краще ніж тоді. Це - не заслуга влади. Це наслідок відмови від незрозумілої системи управління державою, коли всі ніби то рівні, але, насправді, одні "рівніші" за інших. Бо простий столяр проти того, хто мав партійний квиток КПСС, був ніким. З ним могли робити все, що заманеться. Навіть зараз такого нема.

Взагалі таких дрібних (і не дуже) соціально-побутових проблем було безліч. Хоча б житлове питання. Зараз все впирається у те, що, знову ж таки, дорого. Не всі мають гроші. А тоді було неможливо. Люди жили у гуртожитках та комуналках, безнадійно простоюючи по 30 років у чергах. 

Чи не найважливіший мінус - це абсолютна відсутність свободи, як фізичної, так і психологічної. Людину закріпляли за конкретним підприємством, з якого втекти було дуже проблематично. Така трудова одиниця була змушена регулярно відвідувати різні зібрання, мітинги, заходи комуністичного плану. Хотіла чи не хотіла. Все завжди зводилося до одного - закріплення певних, смішних зараз, лозунгів і одноголосного (обов'язково!) голосування за те, що тобі запропонували. Країна жила у атмосфері постійного фарсу, з якого заборонено навіть сміятися. На всіх парах йшло регулярне промивання мізків, на рахунок того, що ми всіх "догоним і перегоним". 

Одного разу, мій батько взяв мене з собою (ще малу дитину) на вибори у місцеві органи влади. Для голосування був один кандидат. Так було на всіх дільницях. На нашій дільниці всі одноголосно вибирали якусь тьотку від КПСС. Всі. Тому що не йти на вибори було не можна. От я з дитячою безпосередністю і почав тата розпитувати біля урни, що таке вибори, для чого вони? Ну він і пояснює, що це ми прийшли вибрати когось дуже розумного, щоб він нами правильно керував. А я тоді візьми і спитайся:

- А з кого ж ми вибираємо, якщо тут немає з кого вибирати? Тільки одна тьотя.

Зараз посміялися б з дитини, а тоді мій батько миттєво схопив мене на руки і швидко вибіг з дільниці. Не можна було так дитину виховувати, щоб вона таке говорила. Могли затягати по кабінетах. 

А одного разу мій батько щось занадто розбалакався і бевкнув мені, щирому піонеру, що, можливо, Ленін не такий вже й хороший. Уявляєте? Я тоді не про Леніна подумав, що він поганий, а про батька. Ще пощастило батькові, що я у школі не розповів. 

Про мову навіть не буду розповідати, бо то вже політика.

Тому, коли все це згадую і порівнюю, то мені здається, що зараз значно краще. Хоч погано, хоч безпросвітньо, але краще. І повертатися там нема до чого, як дехто б не пропагував. Ну це моя особиста думка і вона далеко не повна, бо є ще що згадувати і згадувати. 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.