Договір чи разова поставка?

17 июля 2011, 08:53
0
2525

Невиконання взятих на себе зобов’язань контрагентами, зокрема не оплата поставленої продукції є досить поширеним явищем в наш час. Дане явище обумовлено багатьма причинами. Деякі компанії не в змозі розраховуватись з кредиторами внаслідок погіршення еконо

Невиконання взятих на себе зобов’язань контрагентами, зокрема не оплата поставленої продукції є досить поширеним явищем в наш час. Дане явище обумовлено багатьма причинами. Деякі компанії не в змозі розраховуватись з кредиторами внаслідок погіршення економічної ситуації та відсутності коштів. Деякі компанії навмисно набирають товар в кредит заздалегідь не маючи на меті потім розраховуватись з кредиторами.

У будь-якому випадку кожна компанія-постачальник продукції рано чи пізно опиняється в такій ситуації, коли за захистом своїх порушених прав, вона змушена звертатися до суду, завданням якого як раз і є захист порушених прав.

Але, на жаль, на сьогоднішній день, складається враження, що суди здебільшого направляють свої сили не на захист прав кредиторів, а на захист боржників від сплати своїх боргів. На підтвердження даного висновку приведу декілька прикладів з практики.

До автора статті звернулася компанія – постачальник продукції з проханням стягнути борги з контрагентів за поставлену продукцію. Юристами були розроблені та подані до господарських судів різних областей України відповідні позови про стягнення заборгованості.

В задоволенні деяких з цих позовів судом було відмовлено на тій підставі, що позивач не зміг довести, що видаткові накладні на товар були виписані саме на підставі договору поставки, який був укладений між сторонами, оскільки в цих накладних не має посилання на номер та дату договору. На мою думку, така позиція суду є досить дивної виходячи з наступного.

По-перше, в переліку основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, який визначено у ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відсутні такі обов’язкові реквізити як номер та дата договору. Тобто посилання в видатковій накладній на номер та дату договору не є обов’язковим.

По-друге, позивачем надавався до суду акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач визнав свій борг у повному обсязі.

По-третє, позивачем надавалася довідка про те, що між сторонами відсутні будь-які інші правочини, окрім договору поставки.

По-четверте, до кожної видаткової накладної була виписана податкова накладна, яка містить послання на номер та дату договору. Дані податкові накладні також надавались позивачем до суду.

По-п’яте, до договору поставки сторонами була підписана специфікація на товар, в якій був наведений повний перелік товару, що поставлявся.

По-шосте, з банківської виписки по руху коштів вбачалося, що боржник частково оплачував товар, вказуючи при цьому в призначенні платежу саме той договір поставки, який був укладений між сторонами.

Варто також зауважити, що відповідачі на судові засідання жодного разу взагалі не з’являлись, письмових відзивів не надсилали.

Але деяких суддів такі доводи позивача не переконали. Ними були винесені рішення, в яких єдиної підставою для відмови в позові було зазначено, що позивач в порушення норм ГПК України не довів, що товар, який поставлявся відповідачу був поставлений саме по договору поставки, оскільки в видаткових накладних не міститься посилання на дату та номер договору поставки.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

Про який справедливий суд та захист прав можна говорити в даному випадку, якщо суд замість того, щоб розібратися в спорі по суті, шукає будь-які формальні причини для відмови у задоволенні позову?

Тобто навіть якщо припустити, що позивачем були допущенні деякі помилки при оформлені бухгалтерської документації, хоча з юридичної точки зору таких помилок в нашому випадку не було, дана обставина не є підставою для припинення господарських зобов'язань.

Суду були надані всі необхідні документи, які свідчать про існування правовідносин між сторонами та про існування боргу перед позивачем, який навіть не заперечувався самим відповідачем.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто в порушення норм закону суд проігнорував той очевидний факт, що юридично та фактично у відповідача є несплачений борг перед позивачем та не захистив порушені права позивача.

За таких обставин юристами були підготовлені та подані до суду інші позови, в яких підставою для стягнення боргу вже вказувався не договір поставки, а самі видаткові накладні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем було вказано, що товар передавався відповідачу по разовим поставкам на підставі видаткових накладних.

Також перед поданням позову, позивач надіслав відповідачу вимогу про оплату товару протягом семи днів на підставі п. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якого, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Цього разу всі зазначені позови були задоволені в повному обсязі. Але на момент винесення рішення вже пройшло чотири місяці з моменту звернення постачальника за захистом своїх порушених прав.

Всі розуміють, що у кредитора перш за все на меті стоїть отримати як можна скоріше суму заборгованості, а всі ці судові процеси приносять йому лише збитки, які можуть потім не відшкодуватись, оскільки на сьогоднішній день більшість компаній-боржників беруть участь у судових процесах лише для виграшу часу, для виведення активів та доведення компаній до банкрутства. На жаль, у нашому випадку цим боржникам допомагає ще і судова система.

Варто зауважити, що вищезазначений спосіб стягнення боргу за поставлену продукцію на підставі лише видаткових накладних, також містить в собі певний ризик, який полягає в наступному.

У нашому випадку позивач вимагав стягнути борг лише по неоплаченим видатковим накладним. В свою чергу відповідач, при бажанні вчинити певні перешкоди, може подати до суду позов про повернення коштів, які були заплачені за інший товар, як безпідставно отримані, мотивуючи це тим, що дані кошти були заплачені по договору, згідно якого товар не поставлявся, оскільки постачальник сам вказує на те, що між сторонами здійснювалися лише разові поставки по накладним.

У цій ситуації постачальнику не залишається іншого вибору, як подати зустрічний позов про стягнення коштів по вже оплаченим накладним. В цьому випадку сума безпідставно отриманих коштів повинна збігатися з сумою раніше поставленого товару.

Також у разі подання позову по видатковим накладним, позивач буде позбавлений права нараховувати штрафні санкції за несвоєчасну оплату поставленого товару, оскільки обов’язок оплати буде виникати у боржника з моменту пред’явлення вимоги про оплату.

Але подання позову, посилаючись лише на видаткові накладні, містить і певні переваги. Так, наприклад, у боржників є дуже поширений спосіб затягування справ шляхом визнання з різних надуманих підстав договорів поставки недійсними. У випадку з видатковими накладними такі підстави відсутні, оскільки господарська операція є фактично виконаною, а умови поставки відсутні.
Для такого, щоб уникнути ситуацій, які наведені вище, на мою думку, бухгалтерам все ж таки варто вписувати у видаткові накладні номер та дату договору поставки, хоча жодна норма закону не містить такого обов’язку.

Підсумовуючи вищенаведене можна зробити невтішний висновок про те, що завдяки неврегульованості певних норм законодавства, формальному відношенню судів до розгляду справ та не бажання останніх розбиратися в суті спору, на сьогоднішній день кредитори не можуть захисти себе від недобросовісних контрагентів, що в свою чергу погано впливає на інвестиційний клімат в Україні та розвиток її економіки.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: поставка,договір
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.