ОЛЕ--ОЛЕ для украинского Нострадамуса Володимира Бондаренко.

18 июля 2011, 16:07
политтехнолог, журналист
0
755

Студентки Оля и Оля взяли первое в своей жизни интервью у меня!!!Спасибо ,ОЛЕЧКИ!!!


Володимир Бондаренко: Від мистецтва до  політики
Відчуття прекрасного –чи не найцінніший дар, даний людині від Бога? Адже творчий, мистецький підхід люди застосовують у всіх сферах своєї діяльності. Лессінг до основних складових мистецтва зараховував навіть математику, здавалося, науку абсолютно суху і систематизовану, але якщо проникнути глибше, придивитись, відчути… Естетика потрібна навіть в політиці, адже сама політика – «це мистецтво управління державою».
Вслухайтеся! «Політика – це мистецтво», отже, і творити її мусять справжні митці, професіонали, люди досвідчені і творчі, з відчуттям витонченого смаку, ті, кого величають «естетами». Давайте ж звернемося до насправді творчої людини, видатного політолога, «Українського Нострадамуса»- Володимира Бондаренка, який вміє знаходити прекрасне у всьому, що його оточує, включаючи політику. Він розглядає політику не тільки зі сфери планів і їх реалізацій, а і з іншої, креативної, де панують не закони і партії, а людські почуття, мрії, непередбачені випадки життя, доля. З результати його діяльності ви можете ознайомитись в книзі «Лица Украины», де описані досі невідомі факти про людей, яких, здавалося, спостерігаєш щодня в телевізійних новинах.
- Як нам відомо, у Вас є багато захоплень. Ви часто відвідуєте театр, полюбляєте мистецькі заходи. Можна сказати, що Ви - творча людина. І це помітно в Ваших публікаціях. В них панує не просто журналістське слово, але й художній підхід.

- До художнього рівня я до кінця не доріс. Я завжди займався журналістикою, а тому публіцистика має з мене «випирати». Але я не рідко використовую в своїх працях гумор. Всі злочини зроблені з серйозним обличчям, тому, якщо людина посміхається, - вона добра. Гумор – це рятівне коло. У місті Габрово на всесвітньо відомому будинку сатири і гумору викарбувано девіз: «Світ вцілів – бо сміявся».


- Так, Ви людина весела і життєрадісна, в своєму житті намагаєтесь спробувати все. Ви декілька разів змінювали професію. З чим це було пов’язано?

- Так, це правда. Спершу я навчався на філологічному факультеті, але мені там швидко набридло. Лекції були настільки нудні і монотонні, що дохли навіть мухи. Тому я там надовго не затримався, а пішов до армії. Як кажуть, раніше сядеш – раніше вийдеш. Звісно, я міг згодом закінчити філологічний факультет, адже давали відстрочку, але натомість вступив до військового інституту. Я швидко відчув недоліки військової карʼєри з її надмірною чіткістю, системністю. Все робилось без креативу, без віртуозності, без гри. А от коли потрапив на факультет журналістики в Ломоносова, то швидко відчув, що це моє. Деякі лекції завершувалися оплесками, як у Жванецького. Наприклад, фраза лектора «Мне в Париж по делам срочно!». Чому оплесками? Бо це було несусвітньо! «В Париж»- та закордон виїхати було майже неможливо! «По делам» їздили тільки високопоставлені чиновники. «Срочно»- щось нереальне, бо документи перевірялись місяцями. Яка лаконічна фраза! Викладачами були відомі люди, на зустрічі зі студентами приходили  зірки кіно, актори театру і поети. Мені подобалось бути в центрі творчого життя.  Проте, в армії теж були цікаві випадки. Одного разу так склалися обставини, що я з однокурсниками замість кінотеатру  втрапив до театру. І тут виявилося, в той час курсантів пускали безплатно. Так я почав ходити на всі спектаклі. Особливо було приємно, коли приїжджало багато закордонних гостей. Розібрані всі квитки, немає місць… А нас, курсантів, пускали.  Заворожують події на сцені, ця магія…магія мистецтва, магія подій! І тільки передивившись всі знамениті спектаклі, я перейшов в МГУ.
-  Від мистецтва – до політики. Як же сталось так, що Ви від журналістики перейшли до політології?

- Я був журналістом, розвивався як іміджмейкер, доводилось займатися виборчими кампаніями. Потім став політтехнологом. Так удосконалювалися ази, адже, щоб знати, що нас чекає, потрібно розуміти все.


- Що ж Ви шукали? Що приваблювало Вас і змушувало змінювати роботу?

- Наприклад, професія іміджмейкера була модною і популярною. Я був знайомий з іміджмейкерами Єльцина, а професія журналіста переставала бути престижною. Іміджмейкер – творець королів. Це захоплювало. Політтехнології також були модними. Соціологом став з необхідності.


- Елемент творчості у Вас присутній скрізь: в житті, роботі. Театр – Ваше захоплення. А чи не хотіли б Ви бути актором?

- Якось в десятому класі дівчата попросили зіграти роль професора (пророча роль): « И в малых научных трудах…» - повторював я. Кумедна роль… Мені сподобалось грати, але потім було не до театру. Сміх і гріх, але я справді став вченим. А якось канал 1+1 запросив до телепередачі судові справи. Спершу я просто спостерігав, а потім попросив роль. Я зіграв військового, що повернувся з Афганістану. Але мене не тягне бути актором. Мені подобається милуватися їх роботою, витворами їх мистецтва. Я не з тих, хто наїдається, я люблю куштувати. Я довго шукав професію, яка мені сподобається, адже роблю тільки те, що до душі.


- А чи не було осуду зі сторонни рідних? Ви так часто змінювались, що, мабуть, їм було непросто.

- Батьки підтримували, вони хотіли для мене щастя. Була якось насмішка, що дорослий, а ще не маю вищої освіти. Але це лише «підстьогнуло» закінчити університет.


- А як Ви реагуєте на критику? Адже все, що цікаво, критикують постійно і нещадно.

- Кожна нормальна людина прислуховується до критики. До адекватної критики і я прислуховуюсь. Це допомагає подивись на себе збоку, адже «лицом к лицу лица не увидать». Але, якщо критикуєш, не забувай пропонувати своє. Як кажуть, «критикуя, предлагай».


- На останок хотілось би дізнатись у Вас, чи мріяли Ви в дитинстві. Розкажіть, будь ласка, про свої дитячі бажання.

- Коли мені було 12 років, я побачив карикатуру в сатиричному журналі. Там запитували американця-жебрака, яке в нього хобі. Він відповів: «Вижити!». Для радянських людей безробіття було несусвітнім. І зараз наша компанія постійно знаходить шляхи розвитку. Мої дитячі мрії? Хм, в більшій мірі вони збулися. Я буваю закордоном, постійно подорожу, книги пишемо, в фільмах зніматися почав… Коли людина росте, вона ставить нові цілі, зʼявляються нові мрії. Хотів перевезти батьків на Київщину – перевіз, будинок за містом теж маю.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.