Гримаси „української демократії”

20 июля 2011, 15:36
0
422

або роздуми до 20-ти річчя нашої незалежності

З давніх-давен вважалося, що демократія це коли „демос”, тобто народ, обирає собі „кратоса” тобто владу, по нашому кажучи, наймає його на роботу. „Кратос” преться зі всіх сил, щоб оправдати довір’я „демоса”, інакше, у кращому разі, отримає коліном під свій відкормлений зад, у гіршому накладе головою. Правда, у тих країнах, які нам пробують, і не без деякого успіху, піднести, як тоталітарні, „кратос” серйозно бореться з корупцією, наркоманією та іншою нечистю „цивілізованого” світу, бо знає, що у самого можуть виникнути серйозні проблеми. Український „кратос”, за 20-ть років незалежності, так себе захистив законами, що до нього „демосу” зась. Не було такої вседозволеності, читай недоторканості, навіть у Ісуса Христа, сина божого, а Пілату і не снилися статки наших народних обранців та служителів Феміди.

         За 20-ть років незалежності змінилося кілька владних команд, і всі вони починали з реформ, реформували все, що заманеться. З плином часу стає ясно, що вони не розуміли головного – для політики реформ повинна бути цілеспрямованість, відповідність засобів реформ поставленим цілям, забезпеченість кадровим потенціалом. Особливо важливо мати кадри керівників, яким би цілі і засоби реформ були близькі, а їхній професійний потенціал і управлінський хист відповідав би вимогам часу. Також корисно було б вивчити концепцію соціального ринкового господарства, автором якої є німецький економіст і політик Людвіг Ерхард, основним тведженням якої є – не може бути жодного розвитку ринку без економічного прогресу. Ставка була зроблена на розвиток виробництва, на забезпечення всіх трудящих постійним підвищенням заробітної плати відповідно до зростання продуктивності праці, створення системи ефективної зайнятості, збільшення кількості робочих місць.

         Центральною ідеєю цієї концепції було посилення державного регулювання всіх сфер суспільства насамперед його економічної основи. За час перебування Л.Ерхарда при владі стала реальністю соціальна держава, що регулює суспільні процеси, у тому числі і ринок, проводить соціальну політику в інтересах більшості народу. Соціально орієнтовану модель ринку засновану на вільному співіснуванні всіх форм власності, сильної соціальної функції держави, що застосовує індикативне планування і прогнозування запровадили у себе європейські країни, особливо скандинавські, а також Ізраїль, Канада, Південна Корея та країни Латинської Америки. Наш же „кратос” чомусь дуже полюбляє монетаристську модель ринку, засновану на запереченні серйозного державного втручання в економіку і, відповідно на абсолютизації приватної власності, що передбачає різке скорочення соціальної функції держави, його більше приваблює дерегуляція, децентралізація та уникнення відповідальності за соціальний стан „демосу” у державі.

         Демократія, тобто народовладдя, передбачає, що влада з життєво важливих реформ повинна радитися з народом, а потім уже приймати рішення. Наш же „кратос” і не думає радитися. Чого лише вартий лише „лист трьох”, тобто підписаний трьома найвищими державними особами України за спиною свого „демосу”. А що там у Європі? Недавно в Італії відбувся референдум, зокрема, про надання недоторканості вищим державним чиновникам та приватизації водних ресурсів. Народ Італії твердо відповів владі „НІ”. Колишній канцлер ФРН Гельмут Коль, який багато зробив для об’єднання Німеччини, був звинувачений у використанні закордонних фінансів у виборчому процесі, назавжди зник з політичного небосхилу. За зловживання владою не уник кримінальної відповідальності і колишній прем’єр- міністр Ізраїлю. Це так для прикладу.

         Раніше наш „кратос” заповзято шукав „ефективного власника землі”, у результаті цього пошуку в Україні, на даний час, гуляють мільйони гектарів необроблюваної землі. Зараз у всіх на слуху приватизація землі. У Верховній раді України на порядку денному знаходиться законопроект „Про ринок землі”. Спробуємо змоделювати ситуацію, яка виникне після вступу у дію цього Закону. Варіант перший. Як тільки ринок землі отримає „добро”, зубожілі (не без допомоги влади, і не лише сьогоднішньої) селяни або спадкоємці померлих власників паїв кинуться їх продавати. Адже значній частині спадкоємців земля взагалі не потрібна, і працювати на ній вони не вміють і не будуть. На селі появиться новий клас – клас безземельної голоти. У державі появиться нова спільність – народ, який тимчасово проживає уже не на своїй, а на чужій землі. Зараз поки земля ще не стала товаром, великий капітал робить усе можливе, щоб господарювати на ній селянам було невигідно. Для ілюстрації роботи аграрного сектору у Євросоюзі – на кожний гектар ріллі виділяється 1200 доларів дотації. Варіант другий. Земля продаватиметься у приватні руки. Селяни все одно не зможуть її купити, оскільки у них немає таких фінансових можливостей. В цьому випадку через підставних осіб землю скупить великий капітал, за вигідну лише йому, сердешному, ціну.

         Є один спосіб, не позбавлений здорового глузду, виходу із даної ситуації. Землю купувати повинна мати право лише держава через Земельний державний банк. Куплену землю названий банк здає в оренду громадянам України. Про те де брати гроші державі на покупку землі у кінці статті. Це, напевно, єдиний реальний спосіб зберегти Україну як незалежну державу, оскільки унеможливить будь-які спекуляції із землею, яка залишиться власністю держави Україна. Виникає резонне запитання, а як там у них „за бугром”, звідки лунають  заклики щодо впровадження ринку землі. А, ось так! Для прикладу, в Англії на сьогодні 93 % землі сільськогосподарського призначення знаходиться у власності держави, в Ізраїлі – понад 90 %, у Франції та Німеччині - 67 %, у США – до 70 %, хоча після Другої світової війни було лише 3 %. Пригадується, з цього приводу, візит в Україну одного високопосадовця з Євросоюзу, який заявив, що у Євросоюзі, мовляв, чекають нашої промислової продукції (!). Цікаво, якої ж саме? Конкурентноздатної, наукоємної, електронної чи машинобудівної продукції у нас катма. Тоді залишається єдине – сировина, отже ми сировинний придаток. Звідси ясно, як божий день, чим ми корисні Євросоюзу.

         Важливим для більшості народу України є питання оптимізації шкіл. Для його вирішення владі просто необхідно провести референдум, а не ховатись за спини місцевих ніби-то рад. Взагалі кажучи, питання „оптимізації” шкіл вже проходили у минулому, і не лише у нас але і за кордоном. Яскравий приклад такого дійства і його наслідків є у такої благополучної країни як Норвегія. Тамтешня влада, свого часу, прийняла рішення закрити школи, у яких нараховувалось менше 11-ти учнів. Через кілька років після закриття прийшлось терміново відкривати школи, де було всього 3 учні. Причина цього банальна. Великі території країни почали обезлюднюватися, перетворюватися на безлюдну пустелю. Люди виїжджали з тих поселень, де зникали школи, пошта ...

         Проходили ми і укрупнення населених пунктів, читай адміністративно-територіальну реформу, і результат був аналогічний. Правда, владі тоді стало клепок повернути майже все на свої місця. Проблему оптимізації пробують подати таким чином, що школи не закривають, а лише, мовляв, припиняють їх роботу. Причина банальна, як і з землею – відсутність фінансування. Приміщення та інфраструктура залишається на балансі сільських рад. Коли, мовляв, набереться необхідна кількість учнів, тоді відновиться діяльність школи, що, взагалі, малоймовірно. Отака-то гримаса. Цікаво, чи бачив пан міністр від освіти у що перетворюється приміщення, яке декілька років не використовувалось? Принагідно виникає запитання: чи знає керівництво держави скільки зараз в Україні налічується неграмотних людей, і як їх кількість зміниться у результаті, так званої, оптимізації шкіл? А це не що інше, як індикативне прогнозування, запропоноване Л.Ерхардом.

         Тепер щодо фінансів. На моє глибоке переконання гроші у державі є, і немалі, щоб обслуговувати фінресурс України створено більше 170 банків, число мільярдерів невпинно зростає, футбольні та баскетбольні команди України на 80-90 % укомплектовуються закордонними спортсменами за немалі гроші. Гроші можна також вивільнити, згідно концепції Л.Ерхарда, ліквідувавши державні структури, що дублюють одна одну, наприклад НКРЕ, передавши її функції Кабінету Міністрів України, скоротивши до мінімуму відрядження держслужбовців за кордон, оптимізувавши необхідну кількість спеціалістів того чи іншого профілю тощо. Коли держава буде виступати як сила, що „конституює”, „керує” і регулює” всі сфери суспільного життя, головним чином економічні процеси, тоді вона зможе сформувати суспільство довіри. Тоді появиться і довіра до влади і гроші на соціальну політику в державі.

        З цього короткого аналізу видно, що нині економічно розвинуті країни, у свій час, успішно пройшли період, в якому зараз знаходиться Україна, деякі з них були у більш складній ситуації. Тому існує значна кількість рецептів і прикладів як діяти в тому  чи іншому випадку. Потрібна лише політична воля, бажання і відповідного рівня кадровий потенціал, який виріс в Україні, а не на закордонних ерзацах.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.