В 97 лет Герой Украины Павел Муравский ещё бежит преподавать студентам,перепрыгивая через две ступеньки

4 августа 2011, 13:24
политтехнолог, журналист
0
892

Друзья!Моя сегодняшняя статья (в соавторстве) из газеты "Урядовий курьер"...Почитайте удовольствия ради...


Павло Муравський мріє записати з хором до 200-річчя Великого Кобзаря
всі його твори, покладені на музику

Володимир БОНДАРЕНКО,
Антон ДИГАЛО
для «Урядового кур’єра»

Учні називають його «українським музичним Конфуцієм», бо Маестро  диригує не лише руками, а й очима, серцем, душею. Навіть коли став лише консультувати студентів у Національній музичній академії ім. П.І.Чайковського кілька разів на місяць, поспішав туди щодня, у свої «за дев’яносто» перестрибуючи через дві-три сходинки. Наголошує: «Рух — це здоров’я. Я тільки пішки добирався з Києва на дачу, і на  ескалаторі в метро не стою, а спускаюся». І додає: «Завжди чекаю закінчення літа, щоб з вересня знову приступити до праці зі студентами».

Справжнє його прізвище Моравський. Але малописьменний паспортист зробив помилку і він єдиний з великої родини став Муравським. Супутниками його дитинства були голод, холод, важка праця на колгоспних ланах. Бачив, як важко мамі прогодувати його та брата, адже батько загинув на Першій світовій війні, коли Павлику було сім місяців.  Працював разом з мамою на полі і пастухом: «У мене була одна своя корова і дванадцять чужих. Виженеш їх у поле і пасеш аж до вечора. Тоді з іншими пастухами повертаюся додому, і обов’язково співаємо дорогою. Цей наш «концерт» розпочинався кілометрів за три до села».

Зі скрипкою  в рушнику

1921 голодного року особливо бідували на Миколаївщині, Херсонщині. Багато прохачів звідти нерідко заходили навіть до їхньої убогої хатки під соломою. Якось мати заборонила циганці розкинути карти, але вона так слізно просила про це, що довелося дозволити ворожіння за шматочок мамалиги. «Бідолашна жінка дала Дмитрикові, старшому братові, потримати сорочку, — згадує Павло Іванович, — і сказала, що хоч він і любить сільську роботу, допомагає по господарству, але мати з ним щастя не зазнає». А після того, як ту саму сорочку потримав Павло, ворожка довго розглядала його руку. І нарешті повідала матері те, чого та й не очікувала, адже часто гримала на сина, який не дуже охоче порався на городі й коло худоби, а все тягнувся до книжки: «Цей молодший житиме в місті, матиме повагу від людей. І ти доживатимеш свій вік біля нього».

Так і сталося. Старший брат, який дуже любив поле, коней, не сприйняв колективізації, плакав, коли довелося відводити вороного на колгоспну стайню. Тому завербувався до Одеси на каменоломню, тяжко працював у кар’єрі, надірвався і 1937 року помер. А мати перебралася до молодшого сина у Київ.                                                                                                                                                                                                                                          

Першим учителем Павла Муравського і наставником у музичній царині став рідний дядько Сергій Могилевський, який купив йому скрипку і заміняв у  дитинстві батька. Дуже товаришував з Павлом і  двоюрідний брат Степан  Білянський. Він закінчив Московську консерваторію за класом оперно-симфонічного диригування. Тож і Павло вибрав музичну стежку. На все життя запам’ятав перший вступний екзамен до музичного технікуму: «Прийшов зі скрипкою, замотаною рушником. Соромився, ховався в куток. Був у простій одежі: її мама пошила з матерії, яку сама й виткала. Мені поставили ноти, «Школа гри на скрипці» Ш. Беріо, я читав їх з листа. Потім запитали, що можу зіграти. Я виконав «Гопака». І так натхненно та майстерно, що вже тоді музичні корифеї Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Григорій Верьовка та Гліб Таранов, які сиділи в приймальній комісії, просто не могли його не зарахувати. Основним музичним предметом для Павла стала скрипка, а провідними педагогами — Степан Кавун і незабутній Григорій Верьовка.

А став диригувати вже з першого курсу Київської консерваторії випадково: «Зібрався на перше заняття увесь хор, Григорій Гурійович викликав студентів-випускників за списком. Але дехто ще не приїхав, інший не приніс нот, ще хтось не написав поголосників. Я сказав Григорію Гурійовичу, що все це є у мене, можу дати. Бо коли працював після музичного технікуму в Чорнобилі, привчав хористів до порядку. Тому й були у мене в портфелі ноти і серед них «Щедрик» Леонтовича. Верьовка розсердився на випускника, який нічого не підготував, і звернувся до мене: «То ви і диригуйте». Практичні заняття у хоровому класі Павло Муравський вів і надалі. «Звідки він усе це знає і вміє?» — запитували одне в одного студенти. Всі вже тоді бачили його великий талант.

Вдячні глядачі завжди дарують визначному диригентові вигуки «браво». Фото Укрінформу

Диригент у погонах

Консерваторію Павло Іванович закінчив за три дні до війни. Його мобілізували. До Ніжина йшли пішки. А потім — довга дорога на північ. Став курсантом військово-морського училища. Щоб підняти бойовий дух солдатів і моряків у важкі місяці відступу, командування розпорядилося організувати у військових частинах, училищах художню самодіяльність. Павло Муравський до хору не записався, вважав, що треба долати ворога силою зброї, тому засів за математику, військову справу. Але командир, побачивши у документах запис про музичну освіту, наказав розучити з бійцями патріотичні пісні саме йому. Після успішного концерту диригента в погонах викликали до полковника Полярного. Той сказав, що любить поезію, має дві власні збірки: «Я написав вірш і хотів би, щоб ви його заспівали з хором на мотив «Расскинулось море широко». Ритм вірша і мелодія пісні не збігалися. Муравський кілька днів мучився над цим і вирішив сам написати музику на слова полкового комісара. 2 травня 1942 року, напередодні закінчення училища, ця пісня прозвучала.

Лейтенант Муравський попросився на Чорноморський флот, проте у списках себе не знайшов: його відкомандирували на Тихоокеанський. Коли пішов до того ж полковника Полярного із проханням про перепризначення, почув: «Це я зробив для вас. Там ще тихо. А ваше життя потрібне людям і після війни». Всі друзі Павла Муравського з України, які потрапили на Чорноморський флот, загинули. А йому довелося стати художнім керівником Ансамблю пісні і танцю Північної Тихоокеанської флотилії, давати концерти для радянських солдатів і навіть полонених японських.

Під орудою Павла Муравського, диригента світового рівня, найкращими високомистецькими колективами ставали державні заслужені хорові капели «Трембіта» у Львові і «Думка» та хор студентів консерваторії в Києві. Цим колективам вигукували «браво!» по всій Україні й за кордоном. Бортнянський, Березовський, Леонтович, Кошиць, Чайковський, Моцарт, Бетховен, Верді, Стравінський — це лише деякі із знаменитих імен композиторів, чиї хорові твори з-поміж понад тисячі тих, які виконав і записав на платівки, касети, компакт-диски Павло Муравський.

З нагоди  95-річчя Павла Муравського в його рідному селі Дмитрашківка Піщанського району на Вінниччині відкрили музей у садибі, де він народився. Заснували Міжнародний музичний фестиваль, куди вже вкотре приїздять  відомі митці з Європи та Азії. Всі четверо синів Павла Івановича стали відомими музикантами, двоє з них живуть і викладають у Польщі. Маестро мріє записати зі студентським хором консерваторії до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка всі твори українського генія, покладені на музику, а своє 100-річчя відсвяткувати на сцені з диригентською паличкою. І дай Боже, щоб його мрії здійснилися!

ДОВІДКА «УК»

Павло Муравський. Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, професор Національної музичної академії імені П.І.Чайковського, почесний академік Академії мистецтв України, Герой України, якому днями виповнилося 97 років. Павло Іванович народився 1914 року в подільському селі Дмитрашківка.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.