Я вірю в помаранчеву революцію.

11 августа 2011, 17:07
0
623

думки з приводу та без приводу.

Бо вона змінила мене. Мій внутрішній світ. Вона примусила мене піти іншим шляхом. Обрати свободу замість кайданів. Тоді я зробив вибір. Це було складно, бо я був чиновником, гадав правильно чи ні я вчиняю, підписувати чи не підписувати, говорити чи не говорити. Тоді у мене було два шляхи, - або стати курвою триклятою, нікчемним конформним підлабузником чи зберегти своє «Я», заплативши за це дорогою ціною. Я обрав останній шлях, довго вагався, але написав заяву про звільнення знайшовши перший-ліпший формальний привід для цього.

В 2004 році мій особистий протест зводився до того, що на команду зверху приліпити плакат Януковича на фоні України ( дуже гарний плакат до речі) я його таки приліпив на стіну в своєму кабінеті, але заліпивши попередньо мордяку кандидата вирізками з газети «Закон і Бізнес», де були опубліковані перші фото з майдану. Такої віри в майбутнє своєї країни, як тоді, я ніколи не зав за свого життя. Тоді так хотілося жити. Жити без страху. Творити. Любити. Але сталося те, що сталося. Поки люди перебували в ейфорії своєї внутрішньої перемоги над собою самими, над всіма ментальними передумовами, стереотипами, за спинами українців банально ділили майбутні посади, портфелі, відкати… Потім була зрада. Начеб то. Це для народу була зрада. Це народ зневірився, бо вірив. А насправді просто одні не поділили бюджет і сфери впливу з іншими, а поки одні з іншими чубилися, треті, які тільки нещодавно тримали кожний по кулі на всякий випадок, перемогли.

Я чудово пам’ятаю, як це було. Як БЮТ перебував в фактичній опозиції до Ющенка і Нашої України, бо ті «зажали» всі посади, і перших викинули на вулицю, де тоді були регіонали. Як ющенківські губернатори і голови районів перекупляли пачками бютівських депутатів, створювали під себе більшості в радах, продавали землю, а тих, хто не погоджувався співпрацювати, звільняли з роботи. Як підписувались угоди між БЮТом і НУНСом, між Батьківщино та Нашою України для громадськості. Для ЗМІ. Для виборців. Угоди підписувались, декларації проголошувались, а в реалі велась нищівна брутальна війна. Як і ті і інші опозиціонери бігали до регіоналів по черзі, щоб насолити один одному.

Я чудово пам’ятаю, як судді, чиновництво всіх рангів чекало змін в 2004 році, чекало чорних днів, чекало і сушило сухарі. Але згодом зрозуміло, що нові нічим не гірші за старих, а можливо ще безпринципніші. Як збільшились «відкати» в два рази, а там, де їх не було, прийшли в бюджетну систему. Тоді всі зрозуміли, що брати можна і треба, не думаючи про те, що буде завтра. А завтра прийшли бандюки зі Сходу і накрили країну своїми реформами.

Щось змінилося? Авжеж, бо в нових керманичів трохи більші потреби, ніж у попередників і менш привабливий вигляд, а все інше лишилось на своїх місцях. Хтось хоче змін? Хіба зміни, - це відігнати одну свиню від корита та нагодувати іншу? Народ не дурний. Народ це відчуває інтуїтивно. Відчуває, що його знову бажають обмантулити, тому так пасивно відноситься.

Ви запитуєте у своїх знайомих, як у них справи, як вони поживають, а вони за звичкою вам говорять нормально та нормально. Так само і в Україні. Мені здається, що у нас стало звичкою підписувати різні угоди між опозиційними партіями, а потім дружньо все ховати та матюкати один одного. Пригадаємо, скільки разів вже це відбувалось. Лише протягом останніх двох років створюється другий комітет опору диктатурі майже одними і тими самим партіями та персоналіями. Ну долучились в цьому році ще Гриценко та Яценюк. Ну і що з того? На папері долучились, а насправді кожний лишився при своїх інтересах. Всі ці об’єднання є лише деклараціями про наміри, наміром видати бажане за дійсне. Але є одна проблема, - народ не вірить. Не хоче народ вірити, як в тій казці про пастушка, який кликав на допомогу, бо вовки начеб то нападали, а на третій раз ніхто не прийшов на допомогу.

Так і у нас. Опозиції немає. Всі опозиційні партії де-факто не існують. Наші голови партій є героями «Мертвих душ» за Гоголем. Якщо б навіть 150 партій підписали заяву або декларацію, то нічого б не змінилось. Бо реально у нас немає партій. Є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, які збанкрутували. Після останніх місцевих виборів на місцях зараз повна опозиційна тиша. Місцева влада з такого переляку, аж не знає що їм робити, бо виявляється що можна робити все, що завгодно, бо опозиція якось сама собою щезла і навіть стала частиною нової влади.

Чи відчувають люди на місцях якісь зміни? Відчувають. Бо коли ставок в селі не зариблюють, а лише виловлюють, то всім реально не вистачає риби. Так і з бюджетом. Коли роками держава тільки займалась доїнням та збиранням податків, себто грабунком, то рано чи пізно приходить крах всієї системи, тим більше, коли нова влада має більше потреб, чим попередня. А звідси ці реформи, оптимізації-кастрації, бо грошей немає в країні на Куршавелі. А щоб народу нічого в голову не лізло поганого на зразок всіляких податкових майданів, йому взяли і нове суперсучасне ток-шоу запропонували. А народ не купився. Не встає і не постає. Не вішає і не розвішує. Не стріляє і не пострілює. В Європі стріляють і громлять, бо на траву реально немає, а у нас сидять.

Ющенко дурень, бо пустив в хату Януковича, щоб помститися Тимошенко. Янукович дурень, бо думаючи, що він мститься Тимошенко, насправді повертає її до життя.

В арешті Тимошенко зібралась воєдино вся глупота та дурість сьогоднішньої влади. Українці могли обрати найбільш розумних зо всіх політичних дурнів, але обрали самих дебільних, самих цинічних, самих тупоголових. А тепер українці повинні ( якби це не цинічно лунало) витягати з лайна політичних лузерів, бо справедливість є і за неї варто боротися, бо репресії почалися з Тимошенко.

А чи з Юлії Тимошенко вони почались, не репресії проти політичних опонентів, а проти свого народу? Коли почались ці репресії? А може вони і не закінчувались?



I'd rather wind up with nothing at all,

Than take a loser like you through it all.



Предпочитаю выйти из игры ни с чем в итоге,

Чем идти по жизни вместе с неудачником вроде тебя.



Dolores O'Riordan - Loser





А ви згодні дати 152-й шанс нашим опозиційним лузерам? Я ні. Краще «відлюструвати» все це політичне шобло і провладне і опозиційне заразом.

Я вірю в помаранчеву революцію, але не вірю тим на кого мало не молився. Досить.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.