Тимошенко і газова угода 2009

13 сентября 2011, 19:15
Dolce far niente
0
741

копіпаст з УП



Спробуйте абстрагуватись від своїх "симпатій-антипатій" і спокійно прочитати цей текст "без гніву і пристрасті".

Борис Кушнірук
Економіст. Член Центрального проводу Української народної партії
13 вересня 2011, 17:09 Українська Правда

Газові угоди: про що домовлялися Путін і Тимошенко


Намагання переписати історію не є чимось незвичайним. Цим займалися ще з часів Римської імперії, а можливо, і раніше. Історичні події обростають вигадками, міфи перетворюються на "факти", а те, що відбулося насправді, піддається забуттю або змінюється до непізнаванності... Раніше, як правило, переписували минувшину, глибина якої вимірювалася десятиліттями й навіть століттями.

У наш час робиться те саме, тільки сучасні піарщики переписують подекуди й зовсім недавню історію – буквально вчорашню чи навіть сьогоднішню...

Показовий приклад – газові угоди, підписані під тиском тодішнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко керівництвом Нафтогазу в січні 2009 року. Піарщики як пані Тимошенко, так і нинішньої влади проявляють небачену активність щодо цієї недавньої події. Одні займаються мистецтвом відбілювання, інші – навпаки... Крім того, влада розкручує цю тему, аби відвернути увагу громадськості від власних дій, які так само, як і ті угоди, – дуже далекі від інтересів України.

Аргументи Тимошенко

Аргументи піарщиків БЮТ щодо звинувачень з приводу газових угод зводяться до таких тез.

Пані Тимошенко заважали Ющенко та Фірташ, на неї тиснули європейці та росіяни, у неї не було іншого вибору, тому підписали те, що могли підписати. За урядування Тимошенко (у 2009 році) середньорічна ціна на газ становила 228 доларів за тисячу кубометрів, а цього, за правління Януковича, може сягнути 300 дол.

Одночасно нас переконують – угоди загалом ринкові, а тому є справедливими, і кращими не могли бути.

Але якщо угоди справді ринкові, то при чому тут бідкання, що нібито хтось заважав чи тиснув?

Чи є газові угоди ринковими

Насправді теза про ринкові умови газових угод від січня 2009 року не витримує жодної критики.

Це була угода двох монополістів, один з яких фактично тримає монополію на транспортування блакитного палива з Росії в центрально- та західноєвропейські країни, другий – на постачання газу в Україну. Обидві структури зв'язані одним ланцюгом і залежатимуть одне від одного ще досить довго. Тому умови газових угод багато в чому визначалися тим, хто і чиї інтереси захищав під час переговорів та які аргументи при цьому використовував.

Очевидно, що формула, яку за згодою пані Тимошенко було обрано для визначення ціноутворення, м'яко кажучи, кричущо некоректна. А враховуючи, що в цінах на газовому ринку колишня "газова принцеса" розбирається дуже добре, списати цю некоректність формули на недостатність фаху просто неможливо.

Ця некоректність відчувається в усьому, починаючи від застосування у формулі газойлю, який не використовується в Україні. За європейською практикою таких угод у формулу мають включатися ті види енергоресурсів, які споживаються в країні, куди постачається газ. Для України підійшли б нафта, мазут, вугілля, та аж ніяк не газойль.

До речі, підтвердження справедливості такого підходу можна знайти в щоквартальному звіті Газпрому акціонерам. В звіті за І квартал 2011 року дослівно за зазначається:

"Єдиної загальноприйнятої формули ціни на газ в Європі немає, оскільки немає єдиного газового ринку. Конкретні рівняння, вживані для визначення вартості газу в кожному окремо взятому контракті, є закритою комерційною інформацією.

Ціноутворення засноване на ув'язці ціни на газ з ціною альтернативних енергоносіїв – зазвичай "кошики нафтопродуктів": газойля і мазуту з різними вагами, що відбивають особливості національної структури споживання газу. У формулі ціни можлива поява і інших альтернативних видів енергоносіїв: нафти, вугілля, електроенергії і так далі. Альтернативні види енергоносіїв, як правило, є біржовими товарами, що робить можливим опосередковане визначення біржової ціни на газ."

Крім того, формула мала б ураховувати обсяг споживання газу. Очевидно, що не бути і насправді немає однакових цін для споживачів, які купують у Газпрому декілька мільярдів та декілька десятків мільярдів кубів газу, а особливо, коли йдеться про найбільшого іноземного споживача Газпрому. Великий споживач завжди має систему знижок та пільг від продавця. Але в нашому випадку це взагалі не відображено у формулі ціни від Тимошенко.

Важливим фактором, що впливає на ціну, є період поставки товару. Якщо в якусь країну Газпром зобов'язаний постачати газ у осінньо-зимовий період, то зрозуміло, що ціна має бути одна. Але якщо країна закуповує газ наперед, вирішуючи для Газпрому проблему обмеженості обсягів споживання у весняно-літній період (видобування є процесом непереривним, тому газ потрібно кудись дівати), – то зрозуміло, що ціна теж має коригуватися в бік зменшення.

А якщо згадати, що формула ціни не враховує фактору відстані постачання (яка в ситуації з Україною є найменшою), то назвати газові угоди стандартними, справедливими, а тим більше вигідними, було б просто абсурдом та відвертим знущанням.

Особливим абсурдом виглядає те, що ціна газу для України виявилася практично найвищою з-поміж усіх газпромівських покупців.

Те саме стосується й тарифів на транспортування газу. Немає жодних аргументів, чому в умовах формування ціни на газ за принципами, які нам намагаються подати як стандартні для європейських країн, тарифи на його транспортування є меншими в рази від тих, за якими Газпром оплачує ці послуги іншим європейським країнам.

А ще в угодах від 2009 року передбачено принцип take or pay, тобто Нафтогаз зобов'язаний платити навіть у тому разі, якщо він відмовляється прийняти товар. Водночас щодо транспортування жодних таких зобов'язань Газпрому перед Нафтогазом не передбачено.

Як бачимо, ми маємо справу з двома абсолютно некоректними контрактами, які завдавали й продовжують завдавати багатомільярдні збитки Україні. І це є беззаперечним фактом, який неможливо, попри всі намагання піарщиків БЮТ, якимось чином трансформувати й піднести як позитив для України, хоча саме цим вони займаються багато місяців поспіль.

З іншого боку, варто розібратися, а що ж призвело до підписання таких контрактів, чи були вони вимушеними чи, може, стали результатом послідовних, цілеспрямованих дій обох сторін?

Як заважав Ющенко

Аби розібратися, наскільки це твердження обґрунтоване, маємо пригадати хронологію подій кінця 2008 року.

Станом на 17 грудня Газпром і Нафтогаз не мають контрактів на постачання газу в Україні у 2009 році. Дарма що відповідно до меморандуму глав урядів України й Росії, підписаного 2 жовтня 2008 року, має відбутися перехід на прямі довгострокові відносини між Газпромом і Нафтогазом України з 1 січня 2009 року. Водночас умовою виконання положень документа є повне погашення Нафтогазом усієї наявної заборгованості за поставлений газ. І ця ключова вимога меморандуму українським урядом не виконується. Станом на 16 грудня Нафтогаз не розрахувався навіть за газ, поставлений у вересні-жовтні 2008 року.

І "винний" у цьому не уряд Тимошенко й Нафтогаз, а Президент Віктор Ющенко. "Винуватець" був змушений особисто втрутитися в процес розрахунків. Після переговорів з представниками МВФ ухвалюється рішення, що це буде зроблено за рахунок резервів НБУ, який для цього здійснив рефінансування Ощадбанку, а той, у свою чергу, надав кредит Нафтогазу.

Станом на 18 грудня Ющенко був упевнений, що питання врегульовано. Нафтогаз погасив заборгованість за газ, поставлений у вересні-жовтні 2008 року і Україна не має прострочених боргів за розрахунками з Газпромом. "Таким чином, на сьогодні це питання вирішено", – сказав тоді Ющенко. 

Проте Газпром того ж дня зробив заяву про те, що з 1 січня 2009 року може припинити постачання газу в Україну.

"Україна, переказавши Газпрому $800 млн. за постачання газу, повідомила російській компанії, що до кінця року більше не платитиме за постачання палива (за листопад-грудень) ", – заявив ЗМІ офіційний представник Газпрому. 

І далі: "з урахуванням того, що борг за постачання газу не погашатиметься, буде неможливим перехід на прямий контракт НАК "Нафтогаз України" з Газпромом з 1 січня 2009 року".

"Таким чином, не маючи контракту на постачання газу, Газпром з 1 січня 2009 року може припинити постачання газу на Україну" – цитували ЗМІ газпромівця.

Така ситуація невизначеності з оплатою за газ залишається до 30 грудня.

Спроби домовитися з Росією щодо сплати за газ, поставлений Газпромом у листопаді-грудні, ні до чого не призвели.

"Досягти домовленості з Україною з приводу проблеми оплати боргу щодо газу поки не вдалося", – заявив тоді прем'єр Росії Володимир Путін.

"Тільки що розмовляв з Віктором Андрійовичем (Ющенком) майже годину – поки не домовилися", – оголосив Путін 29 грудня 2008 року в Москві.

Відповідаючи на запитання, чому не домовилися, Путін заявив: "Платити не хочуть".

Враховуючи тодішню ситуацію, "головний винуватець" Ющенко проводить 29 грудня нараду зі головою НБУ Стельмахом та міністром фінансів Пинзеником. За її підсумками приймається рішення: Нафтогаз знову розрахується за своїми зобов'язаннями за рахунок резервів Нацбанку.

"Завдяки зусиллям і скоординованим діям президента, уряду, НАК "Нафтогаз" і Нацбанку Україна повністю розрахувалася за імпортований російський газ у 2008 році, – зазначалося в повідомленні прес-служби Президента. – Проведено платежі не лише за листопад місяць, а й авансовий платіж за грудень 2008 року. Таким чином усунуті всі перепони для укладання взаємовигідних конструктивних домовленостей з російськими партнерами щодо поставок імпортного природного газу українським споживачам у 2009 році".

Отже, чому в грудні склалася така ситуація з розрахунками? Навіщо Нафтогаз та уряд приймали рішення нарощувати обсяги закупівлі газу протягом останніх місяців 2008 року, усвідомлюючи, що в умовах падіння економіки та скорочення газоспоживання платити за нього буде нічим?

Відповіді на ці запитання можна знайти в тодішньому коментарі Віктора Ющенка:

"Проблема в тому, що уряд цього року вирішив сформувати найбільші запаси газу. Очевидно, логіка була така: ціна газу наступного року не прогнозується, вона може бути ще вищою. Доцільно було б газ за ціною 179,5 дол. закачати в сховища і ним покривати баланс споживання 2009 року... Схема хороша, ідеальна за умови, якщо розраховуватися за той газ, що постачається як сезонна потреба. Проблема уряду й Нафтогазу в тому, що він накопичив сезонний газ, який не спожито і який нікому оплатити, бо немає споживання... Цей газ брався тоді, коли газ на ринку ніхто не купував. І таким чином давалися робочі місця, у тому числі й у Росії, для тих, хто видобував газ. Але це емоції. Я переконаний, що за кожен куб газу Україна має бути забезпечена платежем".

Це пояснення Президента, опубліковане в ЗМІ. У мене ж з приводу того, навіщо це робилось керівником уряду, трохи інше пояснення, але про це згодом...

Якщо ж погодитися з логікою Ющенка, то постає питання: на що розраховувала пані Тимошенко, коли приймалося рішення про закупівлю цього газу наперед? Вона не могла не розуміти, що Нафтогазу та уряду платити за нього немає чим. І очевидно, що це вирішила саме Тимошенко, а не Нафтогаз. Такої ваги рішення ухвалюється на рівні керівництва уряду, а не державної компанії.

При цьому представники російської влади та Газпрому у другій половині грудня 2008 року неодноразово вельми впевнено заявляли, що Україна не розрахується за газ, тому постачання буде припинено, або, щонайменше – здійснюватиметься не за прямим контрактом між Нафтогазом і Газпромом. Водночас ще з листопада 2008 року по європейських столицях роз'їхались емісари російського уряду, які наполегливо переконували своїх візаві, що з січня у них можуть виникнути проблеми з постачання газу саме з вини України.

Яка, знаєте, дивовижна далекоглядність.

І цікаво, хто б мав понести відповідальність за припинення поставок газу з 1 січня у зв'язку з непогашенням боргів за куплений газ? Невже знову ж таки Віктор Ющенко?

Ющенко відкликав з переговорів голову Нафтогазу 

Одним з найбільш вагомих доказів вини Президента Ющенка пані Тимошенко, а за нею і вся бютівська пропагандистська рать, називає те, що 31 грудня 2008 року Ющенко відкликав голову Нафтогазу Олега Дубину з переговорів у Москві.

Можна подивитись по всіх Інтернет-форумам, яку бурхливу активність здійснювали бютівські активісти після того, як з'явилась інформаціям (начебто з джерел Генпрокуратури) про те, що це підтвердив Олег Дубина на очній ставці з Тимошенко в прокуратурі. Хоча впевнений, що ці відомості потрапили в ЗМІ саме з бютівських джерел. Там, схоже, не зовсім розуміючи, що до чого, вважали, що такий "витік" грає на користь Тимошенко і дискредитує Ющенка.

Але все якраз навпаки.

Сама ця інформація не є новиною. Про відкликання Дубини стало відомо ще 31 грудня 2008 року. За даними ЗМІ, колишній голова НАКу на очній ставці засвідчив, що наприкінці 2008 року Тимошенко і прем'єр Росії Володимир Путін досягли домовленості щодо продажу Газпромом Нафтогазу у 2009 році газу за ціною 235 доларів.

Маємо звернути увагу на те, що в усіх заявах, котрі робилися до 31 грудня 2008 року керівництвом Росії, називалася інша ціна – не 235 доларів, а 250. Навіть напередодні підписання січневих угод Путін у бесіді з редакторами провідних ЗМІ Німеччини казав: "Я особисто запропонував прем'єр-міністру України: приїжджайте, підписуйте контракт по 250 доларів за тисячу кубів, і ми дамо вам право реекспорту, хрін з вами. Та відмовилася".

Але уявімо, що так воно і є. На публіку виносилася інформація щодо пропозиції для України в 250 доларів, а в неофіційному порядку Путін та Тимошенко погодили ціну 235 доларів (на постачання газу саме в 2009 році).

Тут потрібен невеличкий коментар...

По-перше, станом на 31 грудня 2008 року Нафтогаз не мав заборгованості перед Газпромом, а тому мали б діяти норми згаданого меморандуму, підписаному між урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про співпрацю в газовій сфері від 2 жовтня 2008 року. У меморандумі передбачався поетапний перехід протягом трьох років до ринкових економічно обґрунтованих і взаємопогоджених цін на російський природний газ для споживачів України й тарифів на його транзит через територію України.

Виникає запитання: чи відповідає середньорічна ціна в 235 доларів цьому документові? Аж ніяк. Якщо навіть виходити з тієї одіозної формули, яку було закладено в контракт на постачання газу, то без урахування 20-відсоткової знижки, наданої на 2009 рік, середньорічні ціна мала б становити близько 270-280 доларів. Чи може хтось сказати, що 235 дол. є "рівномірним" першим (протягом трьох років) етапом від ціни в 179,5 до 280 доларів? А якщо це точно не рівномірне підвищення ціни, то чому всупереч меморандуму, підписаному безпосередньо Путіним і Тимошенко, ці ж самі особи начебто готові були підписати контракт на газ із середньорічною (у 2009 році) ціною в 235 доларів?

І якщо з Путіним усе зрозуміло, то виникає запитання: чому на це начебто погоджувалася Тимошенко? Пишу "начебто", бо впевнений, що це не ті домовленості, які насправді були між ними. Вони, у кращому разі, у такому вигляді підносилися Дубині, адже той про них міг доповісти Ющенку.

Про справжні наміри двох прем'єрів поговоримо далі. А тут зупинимось на логіці Віктора Ющенка, який, за свідченням Олега Дубини, не погодився з тими умовами контрактів і відкликав його з переговорів.

Але перед тим як аналізувати логіку Ющенка хочу звернути увагу ще на одну деталь з приводу того, хто і чому прийняв рішення не підписувати газові угоди напередодні 2009 року.

Під час допиту 3 лютого 2011 року О.Дубина докладно розповів про те, як йшли переговори про формування ціни газу.

"Станом на 30 грудня 2008 року було узгоджено попередню домовленість про ціну природного газу для НАК "Нафтогаз України" у 235 дол за тисячу кубометрів і про вартість транзиту у 1,8 дол за транспортування тисячі кубометрів газу на 100 км, – повідомив слідчому О.Дубина. – Зазначені умови було викладено на папері, узгоджено між юристами, фахівцями з української та російської сторони, тобто залишалося тільки їх підписати...Президент України Ющенко В.А. усно забороняв підписувати контракт на таких умовах, оскільки вважав, що ціна газу занадто велика".

У той же час 31 грудня 2008 року, після телефонної розмови В.Ющенка з президентом Росії Дмитром Медвєдєвим, було названо нову ціну – 320 дол за тисячу кубометрів. "Тут уже я вважав, що ціна занадто велика, тому зібрав делегацію, і ми виїхали, не підписавши контракт", – розповів О.Дубина.

Як бачите, Олег Дубина навіть був готовий підписати вельми невигідні газові угоди на 2009 рік, але плани у Путіна були зовсім інші. Тому щоби Дубина все ж таки не наважився здуру підписати ці угоди, йому після відверто несправедливої ціни в 235 доларів, яка жодним чином не відповідала меморандуму, підписаному прем'єр-міністрам України та Росії, була виставлена ще вища ціна, яку навіть він вже вважав абсурдно неприйнятною.

Тепер знову щодо логіки Президента Віктора Ющенка.

Отже, Нафтогазу пропонувалося купити в Газпрому газ по 235 доларів. Чи міг Ющенко погоджуватися на такий варіант, усвідомлюючи вбивчий характер ціни для всієї української економіки та самого Нафтогазу?

228 чи 233?

Слід нагадати, що середньорічна ціна на газ за підсумками 2009 року, яку сплатив Нафтогаз, сягнула 233 доларів.

Це при тому, що пані Тимошенко й усі бютівські пропагандисти десятки разів стверджували, що середньорічна ціна у 2009 році становила 228 доларів. Хоча під час судового засідання екс-прем'єр таки повідомила, що згідно з довідкою комісійної перевірки з окремих питань фінансово-господарської діяльності НАК "Нафтогаз України", яка була надана за дорученням чинного уряду й керівництва НАКу, фактичний середньозважений рівень цін на 2009 рік становив 232,98 доларів за тисячу кубометрів.

Доволі очевидно, що ця цифра не була секретом для Тимошенко ще за часів її прем'єрства. І українським громадянам вона казала неправду. Але це так, між іншим...

Повернімось до ролі "винуватого" Ющенка в цій історії.

Економічні наслідки

Унаслідок підписаних газових контрактів оперативний дефіцит бюджету Нафтогазу у 2009 році представники МВФ оцінювали у 22 млрд. гривень. Загальний дефіцит – у 60 млрд. А його збиток до оподаткування на підставі консолідованої фінансової звітності за міжнародними стандартами за 2009 рік, розміщеної на сайті Нафтогазу, сягнув 19,5 млрд. гривень.

І це ми говоримо лише про Нафтогаз. А якщо згадати збитки інших підприємств, пов'язані з таким стрибком газової ціни в умовах економічної кризи, падіння попиту на продукцію українських товаровиробників, та врахувати втрати державного бюджету й населення, – то загальні наслідки такої ціни на газ для України важко навіть оцінити.

Чи міг Президент Ющенко, маючи оціночний розрахунок наслідків для української економіки в разі купівлі газу за ціною у 250 доларів, погоджуватися на це? Зрозуміло, що не міг. Не виключено, що це передбачала й розраховувала саме на це й наша російсько-українська "солодка парочка".

Позиція Ющенка з приводу газових контрактів на 2009 рік була висловлена 1 січня 2009-го в спільній заяві Ющенко і Тимошенко щодо постачання й транзиту російського газу.

У ній зокрема зазначається: "За нашими розрахунками, зробленими на підставі меморандуму, на початку 2009 року ціна на російський природний газ для України на українсько-російському кордоні повинна складати $201 за 1 тис. куб. м, ставка транзиту територією України – не нижче від $2 за 1 тис. на 100 км. відстані. Запропоновані Російською Федерацією умови щодо підвищення цін на газ до $250 з урахуванням різкого падіння світових цін на нафту є фактичним установленням для України середньоєвропейської ціни на природний газ. В той же час російська сторона пропонує зберегти ставку транзиту $1,7, що більш ніж удвічі нижча за середньоєвропейські показники".

На що розраховував Ющенко, коли запропонував Тимошенко підписати цю заяву? Очевидно, він гадав, що в питанні газових контрактів українська влада повинна мати консолідовану позицію, спрямовану на захист інтересів України. Крім того, враховуючи заповнені газові сховища, він вважав, що позиції України на переговорах сильні, як ніколи за багато років. Маючи в сховищах газ, якого вистачало майже на півроку, Україна опинялася в значно більш вигідних умовах, ніж Газпром. Нафтогаз відпрацював технологічну процедури і мав можливість розгорнути в реверсному режимі газотранспортну систему та забезпечувати власних споживачів газом.

Натомість Газпром, який і так зіштовхнувся в останні місяці 2008 року з суттєвим падінням попиту на газ не тільки в Європі, а й у самій Росії, не мав куди дівати газ, який видобував. Крім того, відповідальність за його постачання європейським споживачам покладалася на Газпром, і аж ніяк не Нафтогаз, тому саме в нього виникали проблеми відносин з контрагентами. Отже, за логікою Віктора Ющенка, все грало на користь сильної позиції України на переговорах з Газпромом. Він та його команда все це оцінили. От тільки не врахували, що їхнім партнером у цій боротьбі за національні інтереси є прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. А її особисті інтереси були зовсім інші.

І якщо говорити про вину Віктора Ющенка, то вона полягає якраз у тому, що, розпочинаючи захист українських інтересів, він забув, у які ігри грає. Він зобов'язаний був пам'ятати та враховувати, якими тісними вже на той момент були стосунки між Путіним і Тимошенко.

Насправді вони обіграли Ющенка дуже легко. Щоправда, головним у програші був і залишається народ, який розплачується втратою роботи, доходів, зростанням цін, втратою суверенітету над частиною території Української держави.

Далі буде...
(с)
-----------------------------------------------------------------------------
P.S. Який головний висновок тут напрошується? Ця війна спланована і підготовлена не тільки російською, а й деякими політиками з української сторони. На цій війні на одній стороні виступали два Прем'єри Путін і Тимошенко - на іншій Ющенко і український народ.
Україна в загальному за газовим конфліктом мовчки спостерігала, була статистами (через певні специфічні особливості діяльності такого інституту як "Держава" народ делегує владні повноваження певним особам). Тому Україна і народ були мовчазним об'єктом.
Другою ціллю атаки Путіна і Тимошенко був Ющенко, в кожного з них були свої мотиви для цього.
Головну атаку в цій війні Ющенко нівелював, тим що вчасно втрутився, задіяв резерви НБУ для виплати штучно створеного "боргу України перед Газпромом за проданий газ". Через ця атака не вийшла такою красивою і чистою як це планувалося двома Прем'єрами, вони в пожежному порядку були змушені коригувати план.

Не секрет що найслабшою позицією Ющенка, починаючи з його роботи Прем'єром в 2000-2001рр., був його піар. Такий піар який демонстрував Ющенко був нормальним і цілком достатній для цивілізованої європейської чи північноамериканської країни. А в наших умовах "тотального мочіння противника в сортирах" він заслабкий. Тому він програв, а з ним і всі ми.
Тому, не дивлячись на всю несимпатичність для мене фігури Януковича, і категорично неприйнятного для мене його підходу саджути опозиційних політиків до в'язниці "щоби всі інші боялись", а також переслідування жінки - я ніяк не можу знайти в собі ніякого співчуття до Тимошенко у в'язниці. Як на мене, там їй і місце за її махінації з керівництвом сусідньої, ворожого до України, країни.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.