Доленосний вибір Лукашенка

16 сентября 2011, 10:13
0
611

Останнім часом республіка Білорусь привертає дедалі більшу увагу світової громадськості. Причиною загостреної уваги до невеликої республіки пов’язані із економічними проблемами, які там остаточно визріли.

Останнім часом республіка Білорусь привертає дедалі більшу увагу світової громадськості. Причиною загостреної уваги до невеликої республіки пов’язані із економічними проблемами, які там остаточно визріли. 
Адже ще не так давно ця країна ефективно експлуатувала напівміфічний образ своєрідної пострадянської утопії, що гідно пройшла крізь терни хаотичних та карколомних 90-х років і стала єдиним осердям стабільності, всезагального добробуту та залізного порядку на просторі занепалого Радянського союзу.
А сьогодні раптом ця країна відкрилась для нас у дещо відмінних від цього загальноприйнятного образу кольорах.
На фоні постійних завірень про те, що в Білорусії людям живеться добре, які мені особисто доводилось неодноразово чути, звістка про економічний проблеми та надвисокі ризики дефолту в сусідній країні пролунали неначе грім серед ясного неба. Особливо гучно для тих, хто свято вірив в білоруський міф та незмінного президента Лукашенка.

Кінець білоруського соціалізму став цілком закономірним результатом зміни парадигми відносин між Мінськом та Москвою. Росія, як виявилось, більше не планує дотувати режим останнього диктатора Європи та прагне встановлення двосторонніх відносин суто на ринкових засадах.
Не допомогли Білорусії ні публічні заяви Лукашенка про відданість “братській дружбі” з Росією, ні продаж частини газотранспортної системи, ні навіть тісна інтеграція із непохитним сусідом в рамках Митного союзу. Результатом всіх цих зусиль стали аж ніяк не економічні поступки вдячного російського сусіда, а тільки-но підігрітий до межі апетит Москви, який знаходить вияв у неприкритому бажанні приватизувати економіку Білорусі та перетворити її на власну економічну колонію.

Коли наміри очільників Кремля стали цілком очевидними для довірливого президента Лукашенка, він починає вибудовувати активний діалог з Європейським союзом, який вже достатньо давно зберігає скептичне ставлення до ідеї співпраці із білоруським диктатором.
Навіть заявлена нещодавно готовність Лукашенка звільнити політичних в'язнів вже навряд чи вдовольнить Брюссель. Останній може поставити перед білоруською владою куди більш серйозні вимоги, які принаймні передбачатимуть: 1) лібералізацію режиму, 2) забезпечення свободи мирних зібрань, 3) чесні та прозорі вибори.
Цілком можливо, що ЄС цього разу не обмежиться голослівними закликами до демократичних реформ в Білорусії, а здійснюватиме якісний моніторинг цього політико-економічного реформаторства (якщо таке колись розпочнеться), і вже у відповідності до темпів прогресу реформ вирішуватиме питання про кредитування Мінська.

У багатьох виникає цілком логічне та виправдане запитання: чи піде Лукашенко на масштабну лібералізацію політичного режиму Білорусії заради отримання необхідних грошових кредитів збоку Євросоюзу?
Адже з високою долею ймовірності можна очікувати, що на певному етапі цей вимушений процес вийде з-під контролю бацьки та призведе до втрати влади ним самим.
З іншого боку, ігнорування закликів Заходу може поставити Білорусь в умови ще більшої ізоляції, коли країні доведеться віч-на-віч зійтися у нерівному двобої із Російською Федерацією. Результатом двобою, що в Москві лагідно назвуть економічною інтеграцією, стане скуповування російським олігархатом білоруської економіки та втрата економічного суверенітету країни. Це, в свою чергу, ставить під загрозу збереження влади Лукашенком в не меншій мірі, ніж політична лібералізація під тиском Євросоюзу.
Є ще третій сценарій — збереження статус-кво, який передбачає ігнорування як російських економічних пропозицій про приватизацію, так і європейських закликів щодо демократичних реформ.
Проте, даний сценарій є надзвичайно ризикованим. В разі його реалізації Мінськ ризикує залишитись без грошових кредитів та опиниться впритул перед загрозою економічного колапсу, наслідки якого для влади Лукашенка можуть бути просто катастрофічними. Адже не особливо віриться, що білоруський народ терпітиме диктатуру, яка поряд із придушенням політичних прав веде країну у економічне провалля.
Про неприйнятність варіанту збереження «того, що є сьогодні» свідчить хоча б те, що білоруська влада в особі Олександра Григоровича всіляко шукає йому альтернатив — інакше не було б розпочато перемовин про кредитування країни збоку Москви чи ЄС.

Незмінний білоруський бацька, затиснений у лещатах російської економічної експансії та європейського ізоляціонізму, відчайдушно шукає виходу зі скрутної ситуації, що несе надвисокі ризики не тільки для країни, але й персонального для нього, як людини, що тримала владу всі ці роки виключно на ідеї економічної стабільності та добробуту населення. Майбутнє Білорусі без жодних перебільшень перебуває сьогодні в руках однієї людини і вибір цієї людини може визначити подальшу долю цілої країни.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Беларусь,мир
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.