До питання плагіату в Україні

28 сентября 2011, 06:22
викладач
0
1049

На мою думку, явища плагіату й корупції в Україні дуже схожі. І корупція, і плагіат офіційно визнаються як щось ганебне, аморальне й протиправне. У той же час, вони є частиною нашої культури (у розумінні культури як системи цінностей, світосприйняття, нор

І все ж, якщо про корупцію повсякчас говорять і на кухнях, і  з високих трибун, то плагіат (крадіжка інтелектуальної власності, видавання чужих ідей за свої) до недавна зазвичай були оминали увагою. І раптом українські ЗМІ зарясніли інформацією про плагіат. У "запозиченні" чужих ідей, висловів, думок та навіть життєвих спогадів помічені основні українські "достойники": Президент країни, Голова парламенту і лідер опозиції. Народ тішиться, що хтось підловив мешканців українського політичного Олімпу, але не обурюється. І справді, чому обурюватись чи засуджувати, якщо плагіат, як і корупція, є нормою у наших широтах, і без них українцям довелося би вибудовувати цілком інші суспільні відносини – а ми ой як не любимо зміни, особливо якщо змінювати потрібно себе.

Пригадую, одним із перших "культурних шоків" у США для мене було те, що кожен викладач починав курс із розтлумачення питання авторства та плагіату: що таке критичне осмислення думки та аналіз матеріалу інших авторів, що є цитатою, що є запозиченням, а що є плагіатом. На Заході кожний університет веде жорстку політику щодо плагіату. За використання матеріалу без посилання, я вже не кажу про "шпори", "бомби", хабарі й інші доволі традиційні в Україні методи здобування "освіти", у США та Великій Британії студент автоматично провалює курс. Мого знайомого (до речі, виходця із совка) було у кінцевому підсумку виключено з американського університету за те, що вставив у свій реферат без посилань шмат якоїсь завантаженої з Інтернету статті.

Що ж у нас? А у нас освіта давно вже є бутафорією. Якщо система західної освіти спрямована на плекання аналітичного й критичного мислення, то у нас вона виховує покірність, стандартність, здатність відтворювати великі обсяги чужої інформації, без її розуміння чи осмисленого відкладання в пам'яті (один професор в УжНУ називав це методом трьох "З": зазубрив, здав, забув). Наша система освіти інститулізувала плагіат, зробила його своїм наріжним елементом. Пригадую, був у мене в УжНУ викладач, який на іспиті водив пальцем у підручнику, перевіряючи чи студент дослівно переказує матеріал (бо і сам не розумівся у предметі, який викладав). Від них у совку вимагали на пам’ять переказувати рішення з’їздів КПРС та ВЛКРМ – а тепер вже вони й плеяда їхніх молодих учнів керуються тією самою "методою". Аналіз, пошук і використання альтернативних джерел і матеріалів, обґрунтована критика чи опозиція до вчителя в нашій освіті сприймаються як нахабство, невихованість і зарозумілість. Плагіат, конформізм і стандартність є усталеною загальноприйнятою нормою, інше – девіація.

Не для кого не секрет, що реферат в Україні – це у кращому разі переписаний, а зазвичай – банально роздрукований текст, написаний чи скомпільований кимось іншим. Та що там реферати, коли курсові, дипломні, докторські скрізь і всюди створені,  м'яко кажучи, з порушенням інтелектуальної власності. Пам'ятаю, в УжНУ наша робота над курсовими полягала у тому, що ми сканували російськомовні книжки чи статті та перекладали їх у "Рута-Плай". Схожим чином цілі кафедри випускали книжки й підручники. Цікаво, що допоки я не поїхава навчатися за кордон, то сприймав усе це як норму – що так наука і робиться.

Про те, що явище інтелектуальної власності ще дуже чуже для нашого люду говорить і тон коментарів під статтею про плагіат на рідних теренах: буцімто, а що за рейвах – так всі ж крадуть, оце так і "сенсацію" знайшли. Справді, де там до сенсації... У нас дуже багато людей "користуються" чужими ідеями та наробками, незалежно від їхньої якості, при цьому забуваючи вказати на авторство. Регулярно у різних соціальних мережах бачу, як люди використовують чужі вислови, жарти тощо, виставляючи їх як свої (у поле "що у мене зараз на думці" на Фейсбуці чи "статусі" в "Одноклассниках"). І цитують, до речі, не Цицерона з Сенекою:) На різні свята я відкладаю свій мобільний, оскільки мене теліпає від хвилі графоманських, "copy-paste" віршованих вітань. На Різдво, здається, шість різних людей переслали мені однаковий "шедевр" віршованого вітання. Вірю, люди це роблять з благих намірів, від щирого серця, навіть не усвідомлюючи, що через такий плагіат вони позбуваються індивідуальності. І не їхня провина, що ні батьки, ні школа їх не навчила, що плагіат – це виказування власної убогості та сірості.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.