«Україна: 20 років незалежності чи совковості?»

Не так давно Україна відмічала 20-річчя незалежності. Чи змінилось щось за цей час?

20 років незалежності позаду, а попереду … А хто зна, що попереду. Попереду найцікавіше, адже - незнане. Як кажуть у народі, поживемо – побачимо. Однак ми вже досить чітко можемо бачити, що у нас позаду. Однак, кожен бачить з міри своєї висоти.

Мабуть не мені варто говорити тут про те, що і як змінилося в країні з часів розпаду Радянського Союзу, адже, коли мої батьки голосували на референдумі за незалежність країни, я ще лиш вчилась робити свої перші кроки, куди там розумітись в соціально-політичній ситуації в країні. А порівнювати те що було до, і те, що стало після, лише з суб’єктивних згадок людей старших, чи таких же суб’єктивних шкільних підручників, було б якось нелогічно.

Аби говорити про совковість країни, треба знати, як насправді виглядала країна в часи радянського союзу, чого я, власне, і не знаю. Однак можу сказати, що наївно було б очікувати побачити за 20 років країну, абсолютно позбавлену будь-яких натяків на колишню систему. Адже для того, щоб переродитись повністю, в країні має помінятися щонайменше три покоління. Сьогодні ж ми маємо ще старшого покоління владу, керівництво на місцях. То як можна очікувати, що ці люди, навіть перебуваючи в процесі постійних змін, не житимуть за тією системою, в якій були виховані, за правилами, дотримуючись чи порушуючи які виросли, і за світоглядом, сформованим ще тоді, в далекі (а точніше – не такі вже й далекі) радянські часи. Скажімо, моє покоління теж не ідеальний варіант, адже ми багато чули про «колишнє» від батьків та дідусів з бабусями. У нас, з одного боку, немає пам’яті про те, що і як було, але є сформоване, спотворено сформоване уявлення про те, як було. З одного боку, ми не повторимо радянських часів, бо не уявляємо їх, з іншого ж – можемо наробити дурниць, тікаючи від того уявного, що ми собі на уявляли з купи абсолютно різнобічних згадок. А от коли країною почнуть панувати люди, які про радянський союз чули лише з підручників (приблизно так же, як ми про першу світову), люди, народжені з табула раса щодо всього радянського, вони вже зможуть творити щось дійсно своє, нове, і абсолютно не совкове.

Від старших людей можна часто чути про те, що раніше було краще. Спокійніше, стабільніше, якісніше (це вже якщо говорити про продукти, наприклад). Однак навіть якби і так, якщо це правда, то скільки людей готові прямо і не замислюючись відповісти «так» на просте запитання: «А чи хотіли б Ви повернутися в ті часи?». Більшість таки лиш нарікати завзяті. А щодо молоді… мені здається більша частина молоді охарактеризувала б постійно стабільність та більший спокій досить просто «нудно». Стабільність могла влаштовувати тих, хто боявся лишитись взагалі без нічого. Але наскільки реальним було в той час спробувати пригнути вище за інших, «прорватись», створити щось своє, реалізувати свою найбезглуздішу ідею? Якщо ця ідея ніяк не вписувалась в рамки існуючої системи, гадаю (з розповідей тих же «старших»), Ви могли просто про неї забути.

Мабуть зайвим буде знову повторювати банальні фрази про те, яка наша країна ще молода і скільки всього вона ще не встигла, і скільки ще більше всього на неї чекає. Однак зі свого досвіду можу стверджувати, що зміни впродовж останніх двадцяти років відбуваються, і зміни ці насправді досить кардинальні. Можливо, аналізуючи загально соціальні зміни та тенденції, доводиться говорити не стільки про євроінтеграцію, як про америко-інтеграцію, але, з іншого боку, інколи здається, що Європа теж орієнтується на «Новий світ». В будь-якому разі, рівень середньо статичних українців з часом все більше наближається до рівня середньо статичних європейців. І не лише в статках, але й, в першу чергу, у вихованні, світогляді, думках. І це, знову ж таки, більш помітно вже по молодшому поколінню, все більш віддаленому від «совкових традицій».

В будь-якому разі, як кажуть класики, яким би не було минуле чи майбутнє, але наш час найкращий. Адже це саме той час, в якому живемо ми. І наші реалії  - це саме те, як і з чим ми живемо. І інших нам не дано. Наші часи насправді чудові. Ми живемо в епоху глобальних змін, і в епоху переродження рідної країни зокрема. А от совкові ці часи наразі, чи ні, а також, добре це, чи погано, це вже кожному вирішувати для себе.