Путивльський концтабір: трагедія Польщі і Прибалтики

7 октября 2011, 19:47
журналіст
0
412

Гучно розрекламована кампанія реабілітації мала скоріше імітаційний характер. Реабілітовували ті, чиї попередники розстрілювали і арештовували…


Маленьке сумське містечко Путивль здобуває світову славу. Завдяки маловідомому до цього радянському концтабору. Розслідування сталінських репресій 1939-41 років, стосовно військовополонених Польщі і Прибалтики, моментально вийшло на сенсаційний міжнародний рівень. Адже, через табір у Путивлі пройшло мало не двадцять тисяч в’язнів. Десь 5-7 тисяч полонених залишилися там навічно… Втім, точних цифр встановити ще не вдалося.

Першим звернув увагу на Путивль історик, а колись співробітник Генеральної прокуратури України Володимир Бровко. Ще два роки тому опублікувавши деякі документи стосовно того страшного місця. На жаль, тоді ці публікації залишилися непоміченими.

Несподіваний імпульс цій справі дала шеф-редактор журналу «Музеї України» Наталка Іванченко, яка на зустрічі з Послом Польщі спитала про проблеми увічнення розстріляних поляків у Биківні. Що викликало емоційну реакцію В.Бровка.

Справа в тому, що довкола поховань у Биківнянському лісі постійно жевріє конфліктна ситуація. І вийшло так, що ми теж до того причетні вже більше двадцяти років.

У 1989 році, я, тоді молодий кореспондент газети «Комсомольское знамя», дістав завдання написати про розкопки могил репресованих. Тоді ця справа дуже звучала. Кілька квадратів лісу оточили солдати внутрішніх військ, а по периметру, як в концтаборі, пустили вівчарок, позначивши їм коридор паличками.

Використовували старенький бульдозер. Основні розкопки вели пошуківці Володимира Дорофєєва, з якими я був знайомий. Пресу не пускали.

Нам порадили відійти вглиб, перетнути собачу стежку і стрибнути в найближчий розкоп. Що ми з фотокором і зробили. В останній момент перед стрибком, я спіткнувся, впавши на дно могили. Прямо серед людських останків. Скоріш за все польських офіцерів.

Зрозуміло, ні цензура КДБ, ні військова цензура, не пропустила до друку навіть натяку про поляків. Передбачаючи це, в наступні дні, ми таємно винесли чимало побутових дрібниць, знайдених біля останків.

У Польщі тоді гриміла «Солідарність». Вирішили передати речові докази в Генконсульство Польщі. Зробив це В.А.Згурський. За рік ми з Наталкою Іванченко відвезли докази до Варшави – у Міністерство справедливості.

На жаль, у Польщі виникло чимало радикалів, які гучно оголосили Биківню Катинню-2. Хоча то не так! Я говорив про це і з заступником Голови Інституту національної пам`яті Володимиром Кривошеєю і з Романом Круциком з Музею совєтської окупації. Вони переконані, що поляків у Биківні страчували поміж інших. Польських офіцерів там може кілька сот. Тому українців обурюють постійні спроби радикальної польської молоді проводити у Биківні, на заповідній музейній території, незаконні розкопки, які повністю нелегітимні! Зрозуміло, що то більше піар-акція ніж дослідження…

-Українська Катинь – це Путивль! – переконує історик Володимир Бровко, - Саме там діяв табір для військовополонених НКВС, відбувалися розстріли. Не менше 5000 польських військових залишилися у тих болотах! Про філію табору у селищі Тьоткіне, на території Росії, ми взагалі мало що знаємо! Сумнівно, що російська влада дозволить там якісь пошуки… З червня 1940 року, в Путивль привезли 6000 офіцерів, поліцейських з окупованих Латвії, Естонії, Литви. Доля їх теж невідома. Підозрюю найгірше…

Кілька днів ми намагалися отримати коментар від польських дипломатів. Телефонували, писали листи. Марно. Чомусь нікого в Посольстві новина не зацікавила…

-Ми знаємо про існування табору під Путивлем! – розповів директор Путивльського заповідника Сергій Тупик, - Але, не знали про розстріли! Років з десять приїздив хтось з польського Посольства, нічого, здається не знайшов і поїхав. Нині на місці табору діючий монастир УПЦ МП. Ніяких меморіальних дощок там немає. Зрозуміло, потрібні архівні пошуки, розкопки, аби ми твердо переконалися у факті розстрілів. Якщо все підтвердиться, необхідно спорудити меморіал, відкрити експозицію у нашому музеї…

Зацікавилися Путивльською трагедією у Сумській ОДА, Путивльській РДА. Можливо ще цього року проведуть стартові дослідження, розкопки.

Вдалося поспілкуватися з дипломатами посольств Прибалтійських держав. Там шоковані оприлюдненою Володимиром Бровком інформацією. Будуть залучати своїх істориків, опитувати вцілілих після репресій…

НКВС розгорнув в УРСР кілька таборів для військовополонених. Більш-менш відомий Львівський. А ще були полонені румуни, угорці, чехи, словаки… Та і десятки тисяч українців, по звірячому закатовані чекістами і досі не мають офіційних поховань.

Гучно розрекламована кампанія реабілітації мала скоріше імітаційний характер. Реабілітовували ті, чиї попередники розстрілювали і арештовували…

А Путивль, крім статусу столиці партизанського краю, може стати і меморіальним центром пам`яті для поляків, естонців, латишів, литовців, чиї солдати лежать у ще не знайдених братських могилах…

Скільки їх ще, таємних кладовищ?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

 

Нагородна сокира НКВД. 1933...

Від редакції: вдячні Володимиру Петровичу Бровку за надані матеріали! Очікуємо продовження розслідування! 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.