Рефлексії на смерть Каддафі

24 октября 2011, 15:57
публіцист
0
492
Рефлексії на смерть Каддафі

Будь-хто із диктаторів у світовій історії міг би підказати нині правлячій українській владі те, чим завжди закінчується війна проти власного народу...»

Sic transit gloria mundi

Коли я дізнався  про загибель лідера Лівійської Арабської Джамахірії Муамара Каддафі, чомусь пригадався один вислів Андрія Новака із його майже річної давнини статті, котра, втім, до лівійського диктатора жодного стосунку не мала.  Зате мала відношення до нинішньої української влади, що семимильними кроками скочується до диктатури.

Фраза ж така: «Будь-хто із диктаторів у світовій історії міг би підказати нині правлячій українській владі те, чим завжди закінчується війна проти власного народу...»

Хоча Муамар Каддафі особисто вже навряд чи кому щось підкаже.  Але останній його передсмертний прихисток у дренажній трубі і в холодильнику для м’яса після смерті – самі по собі  могли би стати для будь-яких лідерів, якщо вони, звичайно, товаришують із головою, знаковою пересторогою. Та несхоже, що наших керівників на чолі із Лідєром, Господь нагородив такою принадливою якістю як кмітливість.

Та, втім, я поки не про розумові здібності наших керманичів. Хоча від невеличкого парафразування класиків не втримаюсь, бо наша колективно-керівна «Клавдія Іванівна на розум небагата, і її літа не лишають ніяких надій, що вона коли-небудь порозумнішає.»

Я для початку про святенництво та лицемірство, яке так яскраво висвітилось у відповідній заяві МЗС України у зв’язку із крахом режиму Каддафі та його загибеллю.

Взагалі-то  сюжети про те як ошалілі від радощів «тіпа повстанці» спочатку тягаються як дурні із писаною торбою із трупом свого нещодавнього вождя, а потім виставляють його на привселюдні оглядини, у мене іншого почуття окрім гидливості не викликали.

Аж тут наше ріднесеньке МЗС зі своєю заявою. Дещицю пасажів цього документу процитую:

"У зв'язку із завершенням операції підрозділів НПР із забезпечення контролю над містом Сирт, Україна сподівається на якнайшвидше відновлення стабільності у Лівії та активізацію політичних перехідних процесів із залученням усіх лівійських політичних сил, кінцевою метою яких повинно стати створення нової процвітаючої і демократичної Лівії".

 "Київ сподівається, що НПР буде суворо дотримуватися задекларованих принципів демократії та верховенства права, всіляко утримуватися від акцій помсти лівійцям, які підтримували колишній правлячий режим, активізує широкий представницький національний діалог, спрямований на примирення і об'єднання всіх лівійців".

Не знаю як у кого, але в мене оті усі бла-бла-бла  про стабілізацію, консолідацію усіх політичних сил задля процвітання і демократії, верховенство права, утримання від помсти, широкий діалог задля примирення і об’єднання теж жодних позитивних почуттів не викликали, а стимулювали гіркий сміх, здивування і знову огиду.

Як жартували ми в дитинстві: чиє би дирчало, а твоє засунуло б язик в гу*но і мовчало.

Ні, я розумію, що існує певна мова дипломатії зі своїми стандартними штампами-словосполученнями, які використовуються в залежності від тієї чи іншої ситуації. Але є ситуації, коли краще промовчати. Бо в сфері міжнародних взаємовідносин часто-густо краще мовчати, ніж ляпнути щось не подумавши.

Он наш Лідєр за останній час набазікав стільки, що майже поставив Україну у надзвичайно незручну позу міжнародної ізоляції.

І добро, аби Україна була би оазою отих самих стабільності, демократії, консолідації суспільства чи верховенства права.  А то ж Київ, як гадливе цуценя перманентно тикають усі кому не ліньки від потужних США чи Німеччини і до малопомітної Данії у те, що в нас буяє замість цінностей демократії.

В ситуації ж із згаданою (та й деякими іншими такого штибу) заявою,  українське керівництво нагадує доходжалого заср*нця, із котрого дорослі дяді і тьоті намагаються виховати більш-менш пристойного підлітка. Але він, не бажаючи вчитися і залишаючись невігласом, одночасно повчає ще більшого заср*нця манерам світської поведінки.

Країна знаходиться на межі самознищення. Нам би SOS посилати, а ми заяви менторські лівійським повстанцям шлемо та ще й одночасно вустами нашого Лідєра іншим європам грубіянемо. Мовляв, не вчіть нас жити.

 І ще одна асоціація від знайомого:

«На палубі корабля з проіржавілим дном, застопореними двигунами та зіпсованим рульовим механізмом, грає музика Моцарта. А капітан та команда оптимістично заспокоюють, що нічого неординарного не відбувається. Навпаки. Все добре і вже скоро пасажири побачать вогні великого європейського міста, куди їх везуть. Але, капітан приховує назву тієї мелодії. Це - реквієм.»

Що ж стосується самосуду над Каддафі, то як би не було огидно спостерігати телекартинки розправи над ним і наруги над його тілом, не слід забувати, що із диктатором так вчинили саме ті лівійці, котрих тривалий час вантажили усілякою ідеологічною хрінню на кшталт «Зеленої книги» чи джамахерійського соціалізму.

Можна засуджувати його вбивць, але загинув він виключно зі своєї вини. Доведений до відчаю народ, котрий потерпав від бомбувань і танкових рейдів власного ж режиму  просто не відав інших можливостей позбавитись від вождя, як пристреливши його без усіляких судових заморочок.

І ще один показовий факт. Схоже, що темпи росту незадоволення, яке в геометричні прогресії відповідно до швидкості трансформації країни в диктатуру переростає в обурення, як українським режимом в цілому, так і Лідєром зокрема сьогодні найвищі саме серед «жителів Донбасу», котрим самі знаєте за кого ми спасибі кажемо.

І якщо у нас бабахне як у Лівії, я зовсім не здивуюсь, якщо із золотим пістолем, пардон, унітазом по розтрощеному Межигір’ю буде вештатись який-небудь металург із Краматорську чи шахтар із Горлівки.

Ну, а що стосується згадуваної заяви, то краще б наш МЗС надіслав її із співчуттями родичам Каддафі, котрих повстанці ще не встигли уконтрапупити та й усьому лівійському народу. Бо його, схоже,  за прогнозами багатьох відомих експертів очікує не демократія, стабільність і єднання, а тривала і кривава міжусобна війна усіх проти всіх.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.