Кужель не захотіла бути «силачем», або Чи не час українцям зняти рожеві окуляри?

24 октября 2011, 16:51
Депутат Львівської міської ради. Голова ЛОО політичної партії «УДАР».
0
1831

На з'їзді 22 жовтня в Києві партії Сергія Тігіпка відбулася знаменна подія. Заступник голови Олександра Кужель склала з себе повноваження і заявила про вихід з партії.

Причину пояснила тим, що не підтримує ідею об'єднання «Сильної України» з Партією регіонів, яку просуває лідер «силачів».

Вихід Олександри Кужель з «Сильної України» цікавий не тільки як випадок принциповості політика, а й - передусім - як хороший привід для переосмислення ролі і місця в політичному житті країни творця і голови цієї партії.

Варто нагадати, що в 2009 - початку 2010 років Тігіпко балотувався в президенти України. Набрані ним 13 відсотків стали результатом не тільки вміло проведеної виборчої кампанії, а й того, що Сергій Леонідович позиціонував себе як демократичний кандидат, який міг стати альтернативою Віктору Ющенку і Юлії Тимошенко.

Коли Тігіпко незабаром після президентських виборів погодився увійти в команду Віктора Януковича, багато засумнівалися: а чи не даремно покладали на нього надії люди, охочі продовження демреформ? Ні, звичайно, Тігіпко - у разі обрання главою держави - не став би так старанно рухати Україну в бік авторитаризму, як це - вільно чи мимоволі - робить зараз Янукович. Однак все могло б вийти приблизно так само, як свого часу вийшло з Ющенком.

Ще в період безславного правління Віктора Ющенка багато політологів і пересічні громадяни намагалися зрозуміти, чому настільки безпорадний і в чомусь навіть неадекватний колишній учасник Помаранчевої революції.

А особисто я ніколи не забуду слова одного відомого «регіонала». Коли хтось із «помаранчевих» сказав йому, мовляв, Ющенко - наша перемога, той відповів: «Ні, Ющенко - це наша перемога, тільки відстрочена».

Пізніше країна переконалася в небезпідставності такої постановки питання. Адже тільки зовсім уже нетямущі не могли зрозуміти, що, щонайменше, в останній рік свого президентського терміну Ющенко старанно реалізовував сценарій «наступник», послідовно передаючи владу лідеру Партії регіонів і усуваючи при цьому його основних конкурентів за допомогою ускладнення роботи уряду Тимошенко.

Така поведінка Ющенка на посту глави держави не варто пояснювати одній тільки його особистою неприязню до Тимошенко, як і якимись особливостями характеру і звичок Леді Ю. Все це має місце, проте таке пояснення виглядає надто вже спрощено. Насправді все набагато глибше. Досить простежити деякі етапи біографії Ющенка. Пост глави НБУ в 1993 році він фактично отримав з рук свого впливового свояка (по першій дружині Світлані), Вадима Гетьмана. З яким, як писали ЗМІ, він посварився після розлучення зі Світланою і який незабаром після цього був застрелений невідомими в кабіні ліфта свого будинку.

У 1999 році Ющенко брав участь у президентській кампанії Леоніда Кучми і після обрання останнього президентом був призначений главою уряду.

Ось так він потрапив, як тоді говорили, «в обойму», тобто у фактично вогнетривку «номенклатуру» зі своїми матеріальними запитами, колом спілкування і психологією.

Одного разу хтось написав, що Ющенко стояв на чолі Помаранчевої революції. Це маячня. Віктор Андрійович спритно приєднався до протестного руху, коли стало очевидно, що він змете тодішній режим. Однак він був і залишався представником «номенклатури». Зробили ставку на нього пересічні громадяни, учасники революції, просто не враховували або не розуміли, що представники правлячої еліти рідко йдуть на кардинальні реформи і вже точно не завдають нищівного удару по «своїм».

Цікаво, що саме в період становлення «номенклатурної» кар'єри Ющенко, точніше, в 1997 році вчені Інституту соціології НАН України провели соціологічне опитування, що стосується вітчизняної еліти. Опитування це примітне тим, що воно не було ініційовано владою або політиками - це була суто наукова робота, результатами якої важко не довіряти. Так ось. Як пізніше розповідала київський соціолог Любов Бевзенко, під час того опитування вчені цікавилися, чого, на думку респондентів, найбільше не вистачає нашій правлячій еліті. "Було поставлене таке питання: «Якщо ви вважаєте, що рішення, прийняті нашої правлячою елітою, є не завжди вірними, то що можна вважати основною причиною цього?» Серед респондентів майже не знайшлося тих, хто б вважав рішення в основному вірними, а 29 % вказали на непорядність як основну причину, 22% - на відсутність бажання (що також може вважатися близьким до непорядності, оскільки мова йде про виконання взятого на себе боргу), а 27% вважали основною причиною некомпетентність. При цьому переважна більшість респондентів вважає, що потрапили в правлячу еліту в основному піклуються про своє благополуччя, а не про долю держави або народу. Повну згоду з цим твердженням висловили 67% респондентів, «скоріше згоден» відповіли 24% ", - писала Л. Бевзенко в газеті «День».

Кар'єрний шлях Ющенко і ці соціологічні викладки ще раз показали, що народ рідко помиляється. Правда, народ легко «заговорити», задурити красивими телекартинками, спокусити обіцянками і ... відвести в сторону від його інтересів.
Про Віктора Ющенко, в колишньому комуніста з більш ніж 15-річним стажем, я згадав, повторюся, тільки тому, щоб продемонструвати, наскільки сумнівно і неперспективно - з точки зору корінних народних інтересів - просувати на вирішальні державні пости представників скомпроментувавших себе правлячої еліти.

А адже Сергій Тігіпко - теж плоть від плоті старої правлячої еліти України. Виходець з молодіжного крила Компартії, яке для відводу очей називали іншим ім'ям - комсомолом, він теж пізнав усі принади перебування в «обоймі». Перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ. Голова дніпропетровського Приватбанку. Пізніше - зауважте, за рекомендацією одного з помічників Кучми - був призначений віце-прем'єром в уряді Павла Лазаренка, що нині перебуває в американській в'язниці за відмивання грошей. Ну і чому в такої людини міг навчитися Тігіпко?

У 1999-2000 року Сергій Леонідович був міністр економіки в уряді Ющенка - не найкраща рекомендація. У грудні 2002 року більшість Верховної Ради, всупереч опозиції, обрала його головою Національного банку України. А в липні 2004 року Тігіпко став керівником виборчого штабу ... Віктора Януковича. Прихильності зрозумілі.

Чи варто дивуватися, що зараз Тігіпко має намір «пристебнути» свою так звану «Сильну Україну» до Партії регіонів. До політсили, яка проводить внутрішню і зовнішню політику, що засуджується провідними країнами світу і яка поставила Україну на межу втрати перспективи вступу до Євросоюзу.

Не хочеш, а подумаєш, що «Сильна Україна» була створена, аби забрати голоси у демократичних кандидатів у ході президентської кампанії 2009-2010 років.
До слова, виборча кампанія Тігіпка була організована дуже грамотно. Кандидат відмінно розіграв роль сильного і сучасного чоловіка з прогресивними поглядами. Він майстерно експлуатував свої хороші фізичні дані, крокуючи про телеекранів рішучої ходою улюбленця жінок середнього віку або приміряючи шолом танкіста ...
Ось так українців і «купують». Барвисті бігборди. Райдужні статті. Іскрометні телевізійні ролики, розраховані на підсвідомість. Якщо до цього додати кілька красивих обіцянок, то на найочевидніше - вельми характерний життєвий шлях кандидата - ніхто й уваги не зверне. Слідом за китайцями багато хто починає розуміти, що головне в будь-якому товарі - яскрава упаковка.

Ймовірно, Олександра Кужель, пішовши від «силачів», зрозуміла, що під красивою упаковкою може ховатися щось сумнівне. Однак її приклад наводить і на інші думки. Нашому народу давно вже пора скинути рожеві окуляри і подивитися правді в очі: старі компартійні кадри змінили обличчя і риторику, але по суті своїй вони були і залишаються «чужими серед своїх». На жаль, такі кадри у нас поки переважають у вищих ешелонах влади.

Україна гостро, як ніколи в історії, потребує зміни політичних еліт. Але для цього українцям треба перестати бути «машинами для голосування»! Варто дуже детально, аж до останньої дрібниці вникати в біографії політиків і, особливо, претендентів на державні і депутатські крісла. І ставку краще робити не на вихідців зі старої «номенклатури», не на тих, хто пов'язаний інтересами великого бізнесу, кумівством, круговою порукою якихось темних справ або досвідом конфліктного протистояння у політиці. Що, у нас в країні немає більш гідних людей?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.