Схема української історії Михайла Грушевського

26 октября 2011, 08:38
Студентка Інституту журналістики
0
2676
Схема української історії Михайла Грушевського

Схема української історії Михайла Грушевського


Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна

М.С.Грушевський

 

Михайло Грушевський – один із найвеличніший синів України. Творча спадщина М. Грушевського налічує більш ніж дві тисячі бібліографічних одиниць! Це і книги, і статі, і рецензії  тощо. 

Звичайний хлопчик-мрійник дуже вагався щодо майбутньої професії, а, вступивши в Київський університет на історико-філологічний факультет, під враженням написав у своєму щоденнику: «А може і я колись стану професором?..»

І став. Ба, навіть більше! У 1890—1894  Грушевський - професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У 1894—1914 — професор Львівського університету, головний редактор «Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського Наукового Товариства. В 1898-1913, очолюючи Наукове Товариство Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки та музею. У березні 1917 повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським, враховуючи зміну політичної та соціально-економічної ситуації, пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України.29 квітня 1918 року був обраний президентом Української Народної Республіки. Він - академік Всеукраїнської академії наук(1924, Історичний відділ АН). Розмірковуючи рівно через рік над своїм життям, над новітніми подіями, Михайло Сергійович пише: "Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним — тільки він мусить бути проведений відповідно широко». Зазвичай цитується лише перша частина наведеної думки, хоч не менш знаменна, варта уваги і друга її частина — як досить повчальний урок, урок видатного вченого, мислителя, що через певні обставини змушений був стати біля державного, політичного керма країни в шумному, неспокійному морі революції. Серед цілої когорти тогочасних політичних діячів, винесених на гребені революційної хвилі, Грушевського вирізняли не лише ґрунтовне знання ним історії українського народу, його становища, проблем, інтересів, а й вражаюча працездатність та інші видатні потенційні наукові можливості.

У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи «зверху», коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Щоправда, Четвертим Універсалом Грушевський відходить від своїх поглядів:  це, безумовно, зіграло роль в житті українського народу.

«Півтори або дві с половиною тисячі років порівняно з життям однієї людини – дуже довгий час. Але порівняно з життям людства, відтоді як воно почалося на землі або в наших краях, це дуже короткий відрізок часу», - пише історик. У брошурі «3відки пішло українство і до чого воно йде» голова Центральної Ради Михайло Сергійович Грушевський концентрує свою увагу на власне історичній аргументації права українців на власну державність і найголовнішому тогочасному домаганні — широкій національно-територіальній автономії у федеративній демократичній Російській республіці.  В наступній своїй праці «Якої ми хочемо автономії і федерації» Михайло Грушевський зосередився на докладному з'ясуванні характеру національно-державного утворення, до якого прагнуть українці, про його параметри і прерогативи, принципи, на яких має ґрунтуватися.

                                                                     

                                                          М.Грушевський "Ілюстрована історія України"

У 1917 виходить книга «3 політичного життя старої України, Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли роботи вченого з української історії ХІІ—ХУІІ століть, опрацьовані колись у «3аписках наукового товариства ім. Т. Шевченка». Поряд зі статтями про ранні періоди українства («Галицьке боярство ХІІ—ХІІІ») автор вмістив у цю книгу матеріали висвітлення тих політичних моментів, які в попередні часи та й в 1917 р. були дуже суперечливі та не розцінювалися однозначно: «Хмельницький і Хмельниччина», «250 років» (до роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство». Ще тоді Грушевський зважав на українського читача, волів відкрити очі всім, у кого «хата скраю», показати: хто ми є насправді.

В той час, коли праці Грушевського: «Байда Вишневецький в поезії й історії», «Мазепинець 1820 років», «Про що мріяли наші діти», «Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта», «Капніст в Берліні»  увійшли до збірки «3 старого й нового. Статті, промови, замітки», автор вже готував до друку ще дві книги. Перша — "3 історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство ХІХ в. Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол. Лазаревський й ін.)".Друга - "Розвідки й причини до української історії" (Вступний виклад з історії України. Звичайна схема "руської історії". Етнографічні категорії. Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції початків слов'янського й українського життя. Анти й ін.) ".

Грушевський мав плани щодо видання брошури "Новий лад України", у якій мав розкрити "як саме має уложитися нове життя України й її відносини до центральних органів Російської республіки". Невтомний вчений і публікатор,  Михайло Сергійович працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям. У 1918 р.  видатний історик підготував оновлену "Ілюстровану історію України", доповнивши  її подіями аж до кінця квітня 1918 р.  Безперечно, останні відмітки історії України відтворено дещо схематично, але це й зрозуміло: брак часу для аналізу та невпинність історичної й ідеологічної полеміки того часу.

Головною працею історика стала «Історія України-Русі»,  створення якої мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між Австрією, Польщею та Росією, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру. Його десятитомна «Історія України-Руси», що ґрунтується на архівному матеріалі України, Польщі, Туреччини, Швеції і Росії, є своєрідним «паспортом» українського народу, «історичним посвідченням». Ці десять томів – найбільша історіографічна праця про наш народ тоді й дотепер. Грушевським написані і видані його історичні роботи «Виїмки з джерел до історії України-Руси» (1895), «Опису королівщіни в землях руських XVI ст.» (1895-1903.), «Розвідки і матеріали до історії України — Руси» (1896-1904.) М. Грушевський розглядав українську націю як хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила себе; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання). Грушевський  – людина-рушійна сила, мова його ґрунтовна, змістовна, виважена.

Безумовно, цінності, які відстоював Михайло Грушевський, важливі і сьогодні. Видатний український історик працював над виданням книг, перевиданням брошур, випуском збірників статей, щоб не залишати минуле українців у темряві незнання, ненауковості, непринциповості: хто, де, коли і навіщо; чиє місто Київ, і чи є такий народ «українці» взагалі. На вістрі часу гострим, актуальним вважав розвиток національної свідомості власного народу, одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. Отож, є всі підстави стверджувати, що справжнім ідеологом української революції, творцем її концепції став Михайло Сергійович Грушевський. Саме його праці містять найголовніші, найвагоміші елементи платформи українського національно-визвольного руху, національного державотворення, національного відродження в цілому

.

Михайло Грушевський на 50-гривневій купюрі (2004 рік)

Мишкіна Олександра, Інститут журналістики, 1 курс, 2 група

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.