Закарпатська «Свобода» так і не дочекалася справедливого суду

27 октября 2011, 17:00
політолог
0
408

Натомість антиукраїнські сили всупереч своїм очікуванням не побачать закарпатських «свободівців» у тюремній камері

Закарпатська «Свобода» так і не дочекалася справедливого суду

Натомість антиукраїнські сили всупереч своїм очікуванням не побачать закарпатських «свободівців» у тюремній камері


25 жовтня 2011 року закінчилось слухання кримінальної справи по обвинуваченню трьох членів ЗОО ВО "Свобода" за підпал так званого пам'ятного знаку на Верецькому перевалі, спорудженого, нібито, "на честь переходу угорських племен в Карпатський басейн"..  В судових дебатах прокурор, не аналізуючи досліджені у судовому засіданні докази, стандартною фразою заявив, що злочин доведено наявними в кримінальній справі доказами та попросив винести обвинувальний вирок та присудити трьом членам Закарпатської обласної організації ВО "Свобода" по 3 роки позбавлення волі з застосуванням, відповідно до ст. 75 КК України, іспитового строку терміном в 2 роки.

Представник цивільного позивача замість того, щоб аргументувати підставність позовних вимог, закцентував увагу суду на політичній складовій справи, а саме – на усній домовленості колишнього Президента України п. Ющенка з президентом Угорської Республіки про встановлення пам'ятного знаку, а також на тому, що, мовляв, дана справа перебуває на контролі у парламенті Угорщини, а значить – що в обвинувальному вироку зацікавлена правляча влада як в Угорщині, так і в Україні. Послідовно наголошуючи на тому, що, начебто, дана справа є свого роду "лакмусовим папірцем" стану дружніх відносин між двома країнами, позивач тим самим здійснював відчутний психологічний тиск на головуючого суддю.

Захисник свободівців у своїй тривалій промові детально проаналізував склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України (хуліганство) і доказами, наявними у справі, довів, що  Куцин О.І., Поливко Р. І.  та Лелекач Т. З. такого злочину не скоювали, оскільки діяли в рамках чинної Конституції України, чинного законодавства України та міжнародного права, а так званий пам'ятний знак на Верецькому перевалі насправді є самочинним будівництвом, яке не має жодної матеріальної та культурної цінності, не захищене законом та не має законного власника, який би мав на це будівництво правовстановлюючі та реєстраційні документи.

Захистом підсудних було неспростовно доведено, що споруда на Верецькому перевалі є самочинним будівництвом, в ході якого було порушено норми як мінімум чотирьох правових актів держави України:

1) Закону України "Про місцеве самоврядування  в Україні";

2) Земельного кодексу України в редакції  1992 року;

3) Порядку спорудження (створення) пам'ятників і монументів, затвердженого  наказом Держбуду України та Мінкультури України;

4) Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України.

На логічне запитання захисту "Якщо 19 лютого 2011 р. на Верецькому перевалі  мала місце подія  з підпалу  пам'ятного знаку  як об'єкту  культурної спадщини, то чому прокуратура не змінила у ході судового процесу  обвинувачення  з ч.2 ст.296 КК України (хуліганство) на ч.2 ст.298 КК України (умисне, незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин), яке мало би більш вірогідний вигляд,  ніж обвинувачення  у   хуліганстві?", відповідь  так ніхто і не дав, хоч вона – очевидна:

- по-перше, оскільки  підсудні є членами політичної партії Всеукраїнське об'єднання „Свобода", всьому суспільству слід було продемонструвати, що члени цієї політичної сили є просто хуліганами  і пересічному  українцю  слід про це пам'ятати в контексті майбутніх виборів до парламенту. Така  постановка питання  повністю  відповідає  інтересам  політичних сил, які  сьогодні перебувають при владі в Україна;

- по-друге, санкція  ч.2 ст.296 КК України передбачає набагато суворіше, ніж санкція  ч.2 ст.298 КК України;

- по- третє,  предметом  злочину  як складовою частиною об'єкту злочину, передбаченого  ч.2 ст.298 КК України, є  пам'ятки культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесені  до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, тоді як у судовому слідстві показами свідка  Ковача М.М. (голови  Товариства  угорської культури Закарпаття), листом  начальника управління культури Закарпатської ОДА п. Ю. Глеби та іншими документами було неспростовно доведено, що пам'ятний знак на Верецькому перевалі не є пам'яткою культурної спадщини України ані місцевого, ані, тим більше, національного  значення.

Суду були надані численні документальні підтвердження порушень Законів України, допущених посадовими особами органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Закарпатської області на різних стадіях реалізації ТУКЗом проекту спорудження зазначеного об'єкуту на Верецькому перевалі. У справді правовій державі за цими матеріалами компетентними органами вже було б порушено з десяток кримінальних справ. Але не в сьогоднішній Україні. 

У своєму вирокові суд,  наслідуючи "найкращі" традиції радянської системи, далекої від демократичних принципів судочинства, рівності сторін перед законом і змагальності при доведенні  або запереченні вини, виніс вирок у ключі, якого домагався прокурор.
Рішення приймалося явно за попередньою домовленістю: між судовими засіданнями прокурор подовгу "консультувався " з захисником угорської сторони, після чого на ще довший період навідувався в кабінет судді.

З іншого боку, слід зазначити, що цивільний позов ТУКЗ про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 42 200 гривень та 50 000 гривень моральної шкоди судом залишено без розгляду за безпідставністю первісного позову та через недоведеність обставин справи. Тобто, не прийнявши до розгляду цивільний позов, суд тим самим визнав, що так званий пам'ятний знак на Верецькому перевалі є незаконним.

Чітко усвідомлюючи, що рішення суду було вже готове по суті до початку судового засідання, враховуючи залежність судової системи України від поточної політичної коньюнктури,  адвокат підсудних з тактичних міркувань на відповідному етапі заявив клопотання про застосування до Куцина О.І. та Лелекача Т.З. амністії.

Вирок був прогнозований: Поливко Руслана Івановича визнано винним і йому призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки та звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на півтора року. Куцина О.І. та Лелекача Т.З. від кримінальної відповідальності звільнено на підставі Закону України "Про амністію..."

Підсудні своєї вини не визнали, заявивши, що в своїх діях керувалися виключно шаною до своїх ідейних попередників, пам'яттю про українських героїв, закатованих на цих місцях, та любов'ю до своєї держави.

На цьому Закарпатська обласна організація ВО "Свобода", безумовно, не зупиниться: адвокатами організації вже підготовлено апеляцію та документально підтверджені звернення до прокуратури та СБУ з вимогою порушити кримінальні справи за всіма фактами порушень законодавства під час будівництва цього принизливого для українців і провокативного за своїм характером так званого пам'ятного знаку.

Пресс- служба ЗОО ВО "Свобода"

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.