Проблеми інтеграції іммігрантів в Україні

28 октября 2011, 18:27
гос.управленец
0
978

На разі найважливіше місце серед глобальних проблем світу займає міграція. Міграційними потоками охоплена переважна більшість країн світу і масштаби міграції обчислюються вже сотнями мільйонів осіб.


 Попри етнічну різноманітність та зростання кількості іммігрантів в Україні, на державному рівні по цей час не існує жодної програми щодо підвищення толерантності у суспільстві. Разом з цим рівень ксенофобії та антисемітизму постійно зростає, але дозволити собі ігнорувати такі прояви Україна не має права, тому, що це створює ризик виникнення дисфункціональних процесів в суспільстві і є великою загрозою напередодні проведення футбольного чемпіонату Євро-2012 через безперервний потік іноземних туристів та вболівальників до країни. Зокрема, не новина, що футбольні заходи часто супроводжуються різноманітними расистськими інцидентами.

Тому питання попередження та боротьби з расистськими, ксенофобськими проявами, злочинами на ґрунті ненависті та іншими негативними ознаками ворожості до мігрантів є актуальним і вимагає визначення конкретних заходів у державній міграційній політики щодо створення умов для прояву взаємного толерантного відношення місцевого населення та іммігрантів.

Міграції завжди супутні негативні обставини, які формують антиміграційні настрої в суспільстві, зокрема: неконтрольований приток мігрантів різко ускладнює соціальну обстановку, дестабілізує ринки праці, житла,сприяє підвищенню навантаження на соціальну інфраструктуру; сприяє зростанню злочинності. Більше всього люди обурені тим, що мігранти захоплюють ключові позиції соціально-економічного життя. 

Сьогодні в Україні наявна тенденція до зростання злочинів, вмотивованих ненавистю, які за своєю природою спрямовані не тільки проти безпосередньої жертви, а проти всього співтовариства, в якому вона знаходиться. Як наслідок, злочини ненависті відроджують старі упередження та створюють атмосферу недовіри та напруги в суспільстві. На разі, прослідковується більша схильність до злочинів молоді, яка демонструє вищий рівень агресії та ворожості, ніж літні люди. В країні високий рівень ксенофобії спостерігається серед старших вікових груп, а вищий рівень антисемітизму − серед молоді.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) засвідчив зростання расистських нападів на іммігрантів в Україні на протязі 2004−2008 рр., злочини, в основному були скоєні на расовому ґрунті, нападах, словесних образах та інших проявах ксенофобії по відношенню до біженців чи нелегалів. Так, у 2007 році моніторинг Конгресу Національних Громад України зафіксував 86 жертв, з яких 5 загинуло, у 2008 року постраждало 83 іммігранта, 4 з них загинули. У зв’язку з цим правоохоронними органами було проведено попереджувально-профілактичну роботи з установленими членами радикально налаштованих організацій і угруповань, діяльність яких спрямована на поширення ксенофобії, расової та етнічної дискримінації та вжиті невідкладні оперативно-розшукові заходи з попередження та розкриття злочинів, учинених проти іноземців, представників етнічних та релігійних меншин. Завдяки цьому кількість злочинів протягом 2009−2010 рр. знизилась, а саме число злочинів на ґрунті ненависті становить 37, ні один з нападів не закінчився смертю жертви . Проте злочини на расовому ґрунті продовжують траплятися, наведемо приклад.

Вночі 19 вересня 2010 року до нейрореанімації клінічної лікарні ім. М.О. Семашка у Сімферополі був доставлений уродженець м. Чахра (Кувейт) з діагнозом: «черепно-мозкова травма, забиття правої лобової області, підшкірна гематома лобової і скроневої області справа, перелом нижньої щелепи зліва, забій лівої брови, кома II ступеня». Вказаний іноземець, став жертвою нападу, коли повертався вночі із гостей до гуртожитку свого навчального закладу.

Для держави серйозною проблемою стає насильство на расовому ґрунті відносно іноземних студентів. І ці явища, які час від часу трапляються у різних регіонах країни, можуть значно нашкодити міжнародному іміджу країни та її економіці. Оскільки в Україні навчається більше 50 тис. іноземних студентів з таких країн як Іран, Туніс, Туреччина, Китай, Індія, завдяки яким до бюджету країни надходить більше ніж на 100 млн. дол. у рік. 

Окрім вбивств та нападів на людей з «іншою» зовнішністю праві радикали заявляють про себе й іншими «вчинками»: погромами торгових точок іноземців, наругою над спорудами, які використовуються національними меншинами для реалізації свої релігійних, культурних, освітніх чи інших потреб. Проводяться публічні акції шовіністів та расистів, де вони виголошують расистські та ксенофобські лозунги, закликаючи до дискримінаційних дій щодо людей іншої національності та раси.

Так, у 2010 році у м. Василькові був вчинений погром торгових точок іноземців. Про що написали на своєму сайті учасники організації «Патріот України»: «24 липня 2010 р. у Василькові відбувся рейд бійців «Патріота України» та підприємців міста. В результаті рейду було зачинено декілька в’єтнамських контейнерів та прибрано лотки узбеків та циган. Більшість українців, що перебували в цей час на ринку, схвально оцінили дії соціал-націоналістів. Українські підприємці, що торгують на цьому ринку, виступили категорично проти того, щоб на ньому продавали свій товар чужинці, а саме в’єтнамці, цигани, узбеки тощо… Деяким представникам в’єтнамської діаспори довелось силою вказувати на їхнє місце, декого з них госпіталізувала швидка. …».

Протягом 2010 року в Україні спостерігався широкий спектр проявів ксенофобії: від існування радикальних організацій, що відкрито сповідують расизм – до зверхнього і зневажливого ставлення до іноземців з боку пересічних громадян, расистських графіті на стінах і просякнутих ненавистю інформаційних матеріалів на окремих веб-сайтах.

Опитування, яке проводилось Київським міжнародним інститутом соціології у лютому 2010 року  засвідчує, що найвищий рівень толерантності у населення України є до 3-х етнічних груп: україномовних українців (96% населення не проти, щоб вони жили в Україні), російськомовних українців (94%) та росіян (85%). Потім до білорусів (76%) та до євреїв (63%). Найнижча толерантність до представників чорної раси (тільки 22% погоджуються, щоб вони жили в Україні). Також можна назвати ще 6 етнічних груп, до яких рівень толерантності є нижчим за 50%: німці (38%), цигани (37%), румуни (36%), канадці (36%), американці (35%), французи (33%). 

Аналіз ситуації в країні за роки незалежності України показує, що рівень толерантності українців у 2010 р. по відношенню до таких національних меншин як євреї та цигани  став нижчим ніж за часів Радянського Союзу (1994 р.). Необхідно також зазначити, що рівень толерантності українців по відношенню до африканців  знизився майже у 2 рази у 2010 р. порівняно з 1994 р.

Враховуючи те, що в українському суспільстві існують різноманітні прояви ксенофобії та антисемітизму, необхідно звернутися до європейського досвіду боротьби з расизмом і ксенофобією.

Європейська комісія проти расизму і інтолерантності (ЄКРІ), яка створена в рамках Ради Європи, ухвалила низку загальнополітичних рекомендацій для держав – членів Ради Європи: «…розглянути створення спеціального органу щодо координування роботи відповідних державних структур; заснувати у рамках таких структур спеціалізованих підрозділів, для виконання координаційної ролі у діяльності в межах цих структур; розглянути створення міжвідомчого моніторингового центру для збору, узагальнення та аналізу інформації про різні форми проявів ксенофобії, що надасть можливість відстежувати тенденції цього явища та слугуватиме об’єктивним підґрунтям для розробки стратегії протидії його поширенню».  

Окремим аспектом європейського досвіду є створення «Лікарень від ксенофобії», при чому в даному випадку ксенофобські прояви розглядаються як найсерйозніші хронічні захворювання.

Також вагоме значення має Загальнополітична рекомендація ЄКРІ № 7 “Про національне законодавство з боротьби із расизмом і расовою дискримінацією, що стосується норм кримінального права” та Загальнополітична рекомендація ЄКРІ № 2 “Спеціальні органи з боротьби з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю на національному рівні”, що пропонує країнам-членам Ради Європи “розглянути можливість створення спеціального органу з боротьби з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю на національному рівні”, який би спрямував свою діяльність у “напрямку ліквідації всіх форм дискримінації і розвивати рівність можливостей, добрі стосунки між людьми, що належать до різних груп суспільства; здійснював контроль за змістом і дієвістю законодавства і адміністративних актів з огляду на їх відповідність цілям боротьби із расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю, а також готувати, в разі необхідності, пропозиції щодо змін відповідного законодавства; консультував законодавчі і виконавчі органи з метою покращення законодавства і практики у відповідних сферах; надавати жертвам сприяння і допомогу, в тому числі правову, з метою захисту їх прав в установах і судах та ін..

Українським спеціальним органом міг би стати Державний комітет у справах національностей та релігії. Однак його функції, передбачені Положенням про Комітет у справах національностей та релігій, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 14 лютого 2007р. не повністю відповідають переліку повноважень, якими повинен бути наділений такий спеціалізований орган, відповідно до рекомендації ЄКРІ. Держкомнацрелігій не має у своєму складі жодних специфічних структур, які б виконували покладені на нього функції боротьби проти расизму і ксенофобії, та немає жодної інформації про всебічний аналіз проблем мігрантів в Україні, який повинен провадитися Комітетом . 

Держава повинна вдосконалити організаційно-правовий механізм, який би сприяв зниженню рівня расизму і ксенофобії в країні. Зокрема, правоохоронним органам необхідно посилити оперативний контроль за процесами в молодіжному і підлітковому середовищі. Забезпечити їх ефективне перекриття оперативними джерелами, діяльність яких спрямувати на встановлення лідерів та активних учасників радикально налаштованих неформальних молодіжних організацій. Постійно здійснювати оперативно-профілактичні відпрацювання місць концентрації радикально налаштованих угруповань, уживати необхідних заходів протидії спробам їх активізації, у тому числі під час проведення громадсько-політичних заходів.

Водночас, Міністерством внутрішніх справ практично провалено виконання власного «Плану заходів щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року», оскільки більшість пунктів якого, запланованих до виконання у 2010 році, залишилось не реалізованими. З боку уряду цей факт залишився без належного реагування. Одним з результатів такого стану речей стало помітне поширення ксенофобії серед самих працівників міліції.

Також у формуванні негативних стереотипів стосовно іноземців в Україні відіграють сьогодні і ЗМІ. У більшості репортажів і статей образ іммігранта складається з кримінальних та маргінальних рис, та нав’язується ідея про те, що це злочинці або як мінімум люди, яким довіряти не можна: «Васильків: чужинці кидаються на людей»; «Кримський татарин зарізав і згвалтував дівчину»; «Вірменин пограбував студентку»; «Іноземець у Вінниці пограбував дівчину»; «Іноземець у Вінниці виробляв наркотики». Така незрозуміла позиція преси підвищує антиміграційні настрої в суспільстві. Для покращення цього становища необхідно висвітлювати події стосовно мігрантів не тільки тоді, коли йде вже конкретне порушення тих чи інших прав. Покращення даної ситуації можна досягти шляхом агітації населення бути толерантними у ставленні до мігрантів, створення серії сюжетів та соціальних роликів, які б транслювалися по місцевому та національному телебаченню, розміщувалися б на офіційних сайтах відомих та популярних телеканалів, журналів та газет.

Зазначене вказує на те, що в основі міграційної політики країни повинні лежати заходи держави щодо адаптації та соціально-культурної інтеграції іммігрантів, включенню їх у суспільне та політичне життя приймаючого суспільства, створення умов для прояву взаємного толерантного відношення місцевого населення та мігрантів, до недопущення прояву до них будь-якої ксенофобії. У формуванні толерантної свідомості в молоді, профілактики націоналізму та екстремізму велика роль повинна відводитися проведенню науково-практичних і навчально-методичних конференцій з проблем запобігання расизму та ксенофобії; організації різного роду тематичних виставок літератури присвяченої підтримці та розвитку моделей протидії злочинам на ґрунті ненависті, випадків расизму та ксенофобії, та інше.

Як вже згадувалося, одним із чинників негативного ставлення населення до іммігрантів є поділ ринку праці з ними, який в нинішніх умовах потерпає від надлишку вільних та незайнятих трудових ресурсів та зростанню рівня конкуренції на майже безкоштовну робочу силу. Раціональний вихід вбачаємо у створенні державним органам влади, місцевим громадам, та громадським організаціям спільних партнерських програми по наданню послуг працевлаштування мігрантів.

Існування цивілізованого суспільства передбачає провідну роль держави в підтримці правопорядку, забезпеченні безпеки та прав громадян, незалежно від їх етнічної приналежності. Головна умова збереження стабільності в Україні – це обов’язок дотримувати рівні для всіх закони, а права якої-небудь етнічної групи можуть бути реалізовані лише з урахуванням інтересів інших груп.

Зростаюча кількість повідомлень про випадки на ґрунті насильства ставить перед Україною завдання створити ефективні механізми протидії цій тенденції. Для України існує нагальна потреба у приведенні національного законодавства щодо міграційних процесів у відповідність до міжнародних стандартів.

Комплексне впровадження вищенаведених заходів допоможе забезпечити успіх у процесі інтеграції іммігрантів в українське суспільство, закласти міцну основу соціального та етнічного миру та благополуччя в країні. Наскільки швидко буде тривати цей розвиток залежить від розумного регулювання міграційної політики, яка неможлива без свідомого вибору державою стратегії будівництва демократичного суспільства в Україні.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.