Західну Україну в Україні не люблять. Але ЧОМУ?

14 ноября 2011, 15:53
0
1087

Прочитавши із насолодою роман Василя Шкляра "Залишинець" (Чорний ворон), відчув певне полегшення, адже не лише у карпатських лісах воюали за Україну.

У 20-х роках ХХ ст.на теренах бувшої великої радянської держави відбувались громадянські війни (знання, дані мені радянською школою). В Україні, як вчить нас Василь Шкляр, це була не громадянська, а справжня загарбницька війна, яку Росія розв`язала проти Української Народної Республіки. Опір, який чинили російським окупантам повстанці Холодного Яру, заслуговує на справжню пошану та добру пам`ять в українського народу. А гасло військових-лісовиків «Воля України, або смерть.» заставляє нас задуматись – чиї ми нащадки? Де тепер справжні отамани Веремії, Чучупаки, Гупали, Залізняки, Загородні …, чи є надія на відродження справжньої нації?

За вікном ХХІ століття. На політичній карті світу вже 20 років існує держава Україна. Але що це за держава, чи такої держави прагнули українці 20-х років ХХ століття:

-         держави, де гноблять українців;

-         держави, де українська мова вимирає;

-         держави, в якій українські цінності вважаються фашистськими;

-         держави, в якій деякі території разом із населенням сприймаються відверто вороже…

Не таємниця, що столітнє насадження іншої культури не минули безслідно. Насильницька наука залишила свій відбиток і в генах справжніх українців, яким, поза сумнівом, і є Василь Шкляр.

Проте і в його патріотичному романі знайшлась ложка дьогтю для Західної України. Автор пише: «… що люди там були не такі, як у нас, - вони хоч розмовляли нашою мовою, та не було в них тієї доброти і щирого милосердя, що є в наших людях. Це особливо впадало в око  після багатоденної подорожі до кордону, де скрізь, у кожній хаті, зустрічали нас з дитятком, як божих посланників, завжди пускали переночувати…

А тут – ні, у цьому вільному світі всі чомусь дивились на нас спідлоба, як на докучливих старців, і не раз зачиняли двері перед нашим носом або, перш ніж відмовити, перешіптувалися сімейно: «Та де! Та то всьо не так, та, може, то якісь цигани, що нам це й дитину підкинуть. Або шахраї, або шпикулянти, шляк би їх трафив!»

Не хотілось би порівнювати автора цих рядків із одіозним табачником (перепрошую, що з маленької), але тут їхні погляди співпадають.

Хотілось би зауважити, що описані події відбувались в Копичинцях Тернопільської області. Від себе хочу запевнити, що одні з найдобріших людей живуть саме на Тернопіллі (справджується те, що найбідніші є найдобріші). Будучи в цих місцях, я придбав декілька газет. Перелистуючи їх, я звернув увагу на те, що вони не такі як на Львівщині чи на Івано-Франківщині (східний регіон не порівнюватиму!). Вони – ДОБРІ. Тож можу собі лише уявити, що написав би В.Шкляр, якби герої його роману попали б на Львівщину?

Зважаючи на все сказане, я так і не знаходжу  відповіді на поставлене запитання: ТАК ЧОМУ Ж НАС, ЗАХІДНОУКРАЇНЦІВ. НЕ ЛЮБЛЯТЬ В УКРАЇНІ?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.