Лунає пісня над майданом

18 ноября 2011, 09:56
Издатель.
0
544
Лунає пісня над майданом

Оповідання.

Перед світанком, у ранкових сутінках, неба торкнувся Бог. Ніхто не бачив цього благословення, як вже сотні років мешканці міст не помічають росу на траві. Але Бог знав, що робив. Так, люди переважно дивляться під ноги у пошуках каменюки, а потім – один на одного у пошуках мішені. Однак той, хто наважиться знехтувати звичками, гляне вгору у пошуках одкровення і має знайти істину, неповторну, божественну, суто індивідуальну. 

«Сьогодні ми вийдемо на майдан» – подумав Політик, щойно розплющивши очі,– «Опозицію вже давно не пускають до влади, тому ми зібрали тисячі й тисячі людей, щоб пред’явити владі одну велику претензію. Влада змушена буде поступитися». 

«Радикальні екстремісти знову підбурюють людей до бунту проти реформ» – прочитав Правитель у оперативному зведенні, першому документі, з якого починався кожен робочий день. І золотим пером, червоними чорнилами накреслив резолюцію: «Закликати до порядку. У разі необхідності застосувати силу». 

«Я піду на майдан, бо там будуть усі. Ціни ростуть. Чиновники знахабніли. Нові заборони щодня. І перспективи ніякої. Одні розмови про реформи, брехня і лайно. Набридло так жити» – думав Городянин. Цих думок він набрався у розмовах з сусідами, на роботі під час перекуру, з листівок, якими обклеєні всі стіни... Деякі з них він сам потайки клеїв, як то кажуть, «для екстріму». 

Бойовик роздавав товаришам травматичну зброю та електрошокери, засоби охорони порядку під час мітингу. Виконував свій обов’язок машинально, з чистою головою. Якщо б його спитали, що він думає про мітинг, він би сказав: влада не піде на поступки мирно. Однак ніхто нічого не питав, бо всі бойові товариші думали так само й були готові до рішучих дій. 

Генерал міліції, прочитавши резолюцію на оперативному зведенні, дістав із старого іржавого сейфа заздалегідь затверджений секретний план масових арештів та придушення збройного повстання. 

«Звичайно, я піду на майдан. Завжди треба бути десь присутнім: на лекціях, бо так треба професорам, на вечірках, бо так треба друзям, і на цьому мітингу, бо туди піде моя дівчина. Я б сьогодні працював і працював, є натхнення, душа співає. Але нема часу. Треба йти на мітинг» – думав Студент. 

У модному бутіку Студентка купила спортивну кофту з вишитим обличчям легендарного революціонера: «Всі подружки запрошують хлопців на майдан. Чим я гірша? У мене такий прикид, такий хлопець, хай вони обзаздряться!». Приміряла: прикольненько... 

Люди збиралися на майдані, від їх шуму і тупоту повітря гуділо. Народ вимагав змін, а зустрів тільки незліченні міліцейські кордони. 

«Демократія переможе» – казав Промовець з мегафоном, і його слова відгукувалися скандуванням його прізвища. «Майте совість, можновладці!» – закликав він, і майдан вибухав оплесками та шумом, у якому, прислухавшись, можна було почути брутальну лайку на адресу влади. «Ми законно зібралися тут, щоб відстояти свої права» – пояснював Промовець, а люди приходили і приходили, розмахували руками, кричали гнівні слова та витискали міліцію з майдану своєю масою. 

Активіст, вливаючись у протестне море, розштовхував ліктями мітингуючих та волав про необхідність рішучих дій. І негайно став улюбленцем публіки, за яким готові були йти сотні людей. Він не знав, куди їх вести, однак із задоволенням куражився власною популярністю. 

«Ганьба!» – кричали всі, не приховуючи бажання рушити за ким завгодно та розтоптати ворогів. 

Лише Людина почула свій голос, здивувалася, звідки накопичилося стільки ворожості, і глянула у небо. Відчула доторк Бога. «Сьогодні проллється кров, але потім, можливо, ми будемо вільні!» – прошепотів хтось ззаду їй на вухо. Людина обернулася, щоб побачити, хто це сказав, і не знайшла нікого конкретного. Лише помітила автомати Калашникова на плечах міліціонерів та зустріла погляд тисячі очей, в якому читалося: «Хто не з нами, той проти нас». Один тільки дивився собі під ноги. 

– Чому ти не трясеш кулаком і не кричиш «Ганьба!» разом з усіма? 

– Я хочу співати, але тут дуже шумно. 

– Хіба ти прийшов сюди не за свободою? Не зважай на шум, співай! Я слухатиму. 

І той наважився заспівати. Прислухаючись до співу, чимало людей припинили кричати та замислились. Слова пісні були несподіваними, немислимими, але мотив викликав віру і любов. Притихнувши, люди почули слова, які досі тонули в шумі та криках: 

– Є добра пропозиція. 

– Потрібен відповідальний підхід. 

– Якщо влада нас не чує, вирішимо всі питання самостійно. 

Промовець почав оголошувати проект резолюції мітингу з порадами фахівців, як творити добро і нормально жити без допомоги влади та захистити своє життя і майно від злочинних посягань. 

Ввечорі, коли народ і міліція розійшлися, по телевізору транслювалися злобні коментарі міністрів порядку та режиму. Міністри були дуже розчаровані таким розвитком подій, адже у разі придушення масових заворушень Правитель обіцяв кожному з них Орден Героя. Вони навіть змовилися наступного разу винайняти скаженого провокатора на гроші, вкрадені під час імітації реформ. Але, поки міністри торгувалися з жадібним провокатором, люди перестали мітингувати і почали робити добро без примусу влади. Жорстокий Правитель виявився не потрібним народові, і опозиція швидко змінила політичний устрій. 

Донині лунає над майданом пісня про те, що кожна людина – вільна, кожен сам собі господар, що не може бути нічого гірше, ніж стати рабом страху, гніву, брехні чи зневіри у власних силах.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Бог,протест,майдан,народ,радикалізм,політика,мітинг,міліція,ідеологія,віра,проза,любов,казка,екстремізм,Мудрість
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.