"Терористичні" перипетії

20 ноября 2011, 18:21
вільний журналіст
0
549

До питання про законність та дотримання процесуальних норм в “правовій державі” Україна

24-го серпня нинішнього року, громадськість України шокували звісткою про спробу вчинити терористичний акт на Майдані Незалежності. Згідно оприлюдненої Службою Безпеки України інформації, керівник київського відділення Всеукраїнського Громадського Об'єднання “Патріот України”, депутат Васильківської міської ради Сергій Бевз та його заступник Володимир Шпара, за фінансової підтримки депутата тієї ж Васильківської міської ради Ігоря Мосійчука, планували підірвати вибухівку в часі святкувань. Увазі громадськості були запропоновані кадри винесення вибухового пристрою з приміщення, в якому нібито на наради, збирався актив “Патріоту України”, і які відразу викликали чимало вкрай неприємних для керівництва СБУ запитань. Найголовніше з них, чому вибуховий пристрій виносили не працівники МНС у відповідному захисному екупіюванні, а офіцер СБУ, до того ж без жодного захисного одягу. Певно духовні нащадки садиста Дзержинського чудово розуміли, що “виявлена” а згодом і “знешкоджена” “вибухівка”, їм самим, а тим паче оточуючим жодної загрози не становить. Кількома днями пізніше, в мережі Інтернет з'явися запис скарги громадянина Чернеги, в якому він розповідав про затримання працівниками СБУ, й методи якими від нього вимагали дати покази які обтяжують Мосійчука, Бевза й Шпару, проте є такими що м'яко кажучи не відповідають дійсності. Заяву Чернеги один з високопосадовців СБУ прокоментував як спробу ухилитись від відповідальності (щоправда не пояснив, від чого саме може ухилятись допитана як свідок особа) й запевнив громадськість, що його колеги ніколи не застосовують насилля, а затриманих і підозрюваних частують гарячою кавою.


Факт арешту двох депутатів Васильківської міської ради, звичайно ж, викликав чималий резонанс в суспільстві. Проте інформаційний простір України переповнений звістками, які здатні швидко відволікти увагу, а, з часом, і змусити забути про подію, котра ще кілька днів тому була передовою на шпальтах газет і часописів. Метод “звітування перед громадськістю” викриттям злочинців, які здійснили або планували здійснити злочин й подальше переключення уваги на інші події, як правило практикується службами, які не вирізняються високим рівнем фаховості. Лакейське прагнення засвідчити власну необхідність і вагомість нині спростовується астрономічно далекими від поданих у звітах результами досудового розслідування.


Факти, котрі подаю на розсуд читача, зібрані мною у приватних розмовах з працівниками СБУ, рідними арештованих, особами яких визнано свідками і самими арештантами. Я не обмовився, посилаючись на самих арештантів. Мені не соромно визнати, що за матеріальну винагороду в 500 гривень, в Україні реально налагодити зв'язок навіть з ізольованими від суспільства. Червоніти від сорому мушу не я (попри те, що мої руки давали хабаря й мобільний телефон), а репрезентанти наповнених запопадливими й водночас продажними кріпаками силових відомств. Маю на увазі МВС, СБУ та пенітенціарну систему.


В ніч з 23-го на 24.08.2011, Ігор Мосійчук був затриманий спецпризначенцями підрозділу “Альфа”. Кількома годинами пізніше, в його помешканні, о 5.30 ранку, троє офіцерів СБУ, в присутності заздалегіть підготованими курсантами військового авіаційного училища, взятих задля виконання обов'язків понятих, влаштували обшук. На прохання дружини Мосійчука залучити в якості понятих сусідів, відповіли лайкою, погрозами, й, відібравши ключі від вхідних дверей, зсередини зачинили помешкання. Цікавою була й форма обшуку. Один з учасників дійства зайшов до туалетної кімнати, й за кілька секунд вийшов звідти тримаючи в руках ганчірку, яку запропонував спочатку Мосійчукові, а потім дружині, взяти до рук, оглянути та показати вміст. Після відмови навіть торкатись до “знахідки”, яку до цього Мосійчук і його дружина жодного разу в своєму помешканні не бачили, в присутності понятих-курсантів, СБУшники “виявили” в ній бойові набої. Кількома хвилинами пізніше, на балконі помешкання “виявили” карту пам'яті до мобільного телефону. Дещо згодом, Мосійчуку повідомили, що оскільки на ній містяться схеми виготовлення вибухівки та макети листівки екстреміського змісту, вона долучена до матеріалів кримінальної справи. Себто, знайшли, вилучили, не знаючи вмісту, а вже потім з'ясували її зміст. До речі, допитані згодом поняті дали щодо виявлених речей не ідентичні покази. Один з них зізнався, що факту вилучення карти пам'яті взагалі не бачив, згідно свідчень іншого, набої були знайдені не не в туалетній кімнаті, а в ванній. Увагу захисників привернув й такий факт: санкція на обшук була отримана в Баришівському районному суді Київської області (до речі, ця обставина є порушенням вимог ст.177 КПК), проте подання на початку розглядалось відносно особи на прізвище Бойко. В аналогічній формі і також в нічний час (що є порушенням вимог ст.180 КПК) відбувались й обшуки в помешканнях Бевза та Шпари. Серед вилучених в помешканні Бевза речей - сувенірний перочинний ніж, придбаний в крамниці газовий балончик, системний блок до комп'ютера, зовнішній вінчестер, блокнот кількарічної давнини, диски CD-R, CD-RW, DVD, DVD-R, DVD-RW з записами художніх фільмів та музики, й холості набої. Результати обшуку в помешканні Володимира Шпари були більш “вдалими”. Чисельна перевага “осіб в цивільному” позбавляла змоги бачити дії кожного, тож працівники СБУ які на певний час залишались насамоті в одній з кімнат, в часі присутності в ній решти учасників обшуку, раптом “виявили” пістолет, тротилову шашку, й невеликого розміру пакетик. Як і в помешканні Мосійчука, Володимиру Шпарі та його дружині почергово пропонували взяти до рук “виявлені” речі й оглянувши пояснити чи вони їм належать. Згідно висновків експертизи, з якою підслідні вже ознайомилися і яка вже долучена до матеріалів кримінальної справи, на жодному з вилучених предметів відбитків пальців підозрюваних та рідних так і не виявлено. Не полінувалися “пошуковці” порушити й ст.189 КПК, не надавши рідним затриманих протоколу обшуку та опис вилучених речей.


Кілька слів про методи збору доказової бази. В часі судового розгляду подання слідчих СБУ про взяття Мосійчука, Шпари та Бевза під варту, слідчі посилались на покази громадянина Дорошенко, який нібито свідчив що був присутнім при обговоренні підозрюваними шляхів підриву пам'ятника Леніну в місті Бориспіль що на Київщині. Про спробу вчинити теракт на Майдані Незалежності — жодного слова. Доречі, пам'ятник який начебто порішили знищити “терористи” був демонтованим владою міста ще 18.08.2011. 21.10.2011., до Генерального прокурора звернувся мешканець Васильківщини Бойко Юрій Миколайович, 1990 р.н., який стверджував, що 22.08.11., близько 12.30., його затримали й доставили до Київського обласного управління СБУ, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр. Перемоги 55/2. Там упродовж цілої ночі його поперемінно допитували близько десяти осіб. Аналогічно в нічний час відбувався допит й в ніч з 23-го на 24.08.11. Близько четвертої години ночі, слідчий Івашко заявив, що в разі відмови підписати все, що він вимагатиме, громадянин Бойко буде арештованим й доправленим до слідчого ізолятору. Добившись таким методом від Бойка підпису під наперед складеними “свідченнями”, слідчй Івашко “передав” його своєму колезі, який, не відрекомендувавшись, повідомив, що підписані ним покази будуть засекреченими псевдонімом “Дорошенко”, що він зобов'язаний буде повторити їх в судовій залі, що напередодні свідчень в суді він пройде ще кілька “консультацій”, а головне, що на період досудового розслідування його охоронятимуть. “Охорону” власного тіла Бойко дійсно відчув, проте вона не стільки захищала, скільки унеможливлювала спілкування з рідними арештованих. З часом, певно пересвідчившись в “благонадійності свідка”, спецпризначенці залишили його в спокої. Скориставшись нагодою, 21.10.2011., Юрій подав письмові скарги на ім'я Генерального Прокурора та Голови СБУ. Попри факт відмови Бойком від неправдивих і взятих з порушенням вимог чинного КПК показів, термін досудового розслідування продовжили ще на два місяці. Двох попередніх виявилось недостатньо для того аби зібрати вагомі для передачі в прокуратуру а потім і до суду “докази”.


Підозрюю, що метаморфози, які відбуваються нині в стані бюрократії та політичної еліти, з часом стануть предметом наукового дослідження й постання кількох наукових дисертацій. Але вже й нині ми можемо констатувати, що за рівнем освідченості, професійності, моральності та відповідальності вони не відповідають потребам суспільного розвитку України. Вагомим чинником в справі побудови демократичного суспільства, є належна поінформованість громадскості. На жаль, брутальна ігнорація запитів, скарг і звернень громадян перетворилась в звичну норму й заохочює свавілля. Ще одним “свідком” по справі “васильківських терористів” визнано працівника Васильківського міськвиконкому Олександра Крикунова. На початку його також намагалися притягти як підозрюваного, проте зібрані задля його обтяження докази виявилися настільки абсурдними, що навіть судді відмовилися визнати їх вагомими й дати санкцію на арешт. В судовій залі, в присутності кількох журналістів, рідних й депутата ВР Павловського, Крикунов показував сліди побоїв на тілі, й розповідав, якими саме методами його “схиляли” визнати себе причетним до спроби здійснити теракт. Факт відмови судді дати санкцію на арешт Крикунова, жодним чином не спричинився до його звільнення. Мені невідомі деталі подальших розмов і “домовленостей” між ним та органами дізнання і досудового слідства, проте нинішній статус свідка й, так само як і Бойку, всупереч бажання нав'язана охорона дарують нагоду пізнати методи якими послуговуються “цербери системи”.


На форму та методи обшуку, здійснені працівниками СБУ в помешканнях, рідними арештованих на початку вересня було подано скарги на ім'я Генерального Прокурора. Цинічні відповіді прокуратури в ідеалі повинні стати причиною окремого судового розгляду. Ігноруючи зміст скарг, в яких вказується на невиконання працівниками СБУ вимог чинного КПК в часі обшуків в помешканнях, челядники обласної прокуратури відповіли: “Вивченням матеріалів вказаної справи апаратом прокуратури області встановлено, що досудове слідство у ній проводиться об'єктивно та в повному обсязі, оскаржена Вами слідча дія проведена відповідно до постанови Баришівського районного суду Київської області, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування на даний час не вбачається”. (Відповідь №04/2/2-2вих.-11). “Не помітила” Київська обласна прокуратура і таку обставину: двоє з підозрюваних (Мосійчук і Шпара) мешкали у Василькові, Бевз в Києві, теракт нібито планувався в Борисполі, кримінальну справу порушено заступником Генрального Прокурора України Блажієвським, санкцію на обшук в помешканнях давав Баришівський районний суд, а санкцію на арешт надано Солом'янським районним судом міста Києва. Дозволю собі вкрай нескромне, але доречне запитання: яке відношення до Борисполя й Василькова мають судді з Баришівки й Солом'янського суду столиці? Чому нас роблять свідками брутального порушення вимог Кримінально-Процесуального Кодексу? Окрім того, до матеріалів кримінальної справи долучені покази свідків з табору політичних опонентів. Свідчення останніх жодного відношення до висунутого обвинувачення не мають, проте упереджено і зумисне з негативного боку характеризують арештованих. Єдине призначення цих “свідчень” - наперед сформувати в судді та прокурора вкрай негативну думку про підсудних.


Ми можемо лише здогадуватися про реальні причини гучного “викриття терористичного угрупування”. ВГО “Патріот України” є досить активним в справі відстоювання сповідуваних переконань середовищем. Спроможність не за оплату зібрати чималий гурт ідейної молоді задля протидії продажу наркотичних речовин, сміливо вказувати на факти зловживання з метою отримання особистого зиску силовиками, врешті принциповість й небажання “домовлятись” і “поступатись”. Самі арештовані пояснюють, що їхніми зусиллями, в м.Василькові було припинено діяльність розважального закладу “Катарсис”, в якому відвідувачі мали змогу вільно придбати наркотичні речовини. Зусиллями нині арештованих депутатів Васильківської міськради, “Катарсис” був закритим. Після арешту діяльність відразу відновилась. До речі, силовики не обмежились арештом керівництва лише київського відділення “Патріоту України”. 23.08.2011., на приміщення штабу “Патріоту України” в Харкові, здійснив напад громадянин Колесник С. Завдавши тілесних ушкоджень з травматичного пістолету двом членам “Патріоту України”, він спровакував адекватну реакцію на власне хуліганство. Нині, травмовані внаслідок його хуліганських дій, парубки перебувають в слідчому ізоляторі, а нападника, в якого окрім травматичного пістолета працівники міліції виявили шість тисяч доларів, кілька посвідчень особи та рацію, визнано потерпілим.


Нинішні платники податків можуть поділяти переконання арештованих, опонувати їм, або залишатися байдужими до діяльності політичних партій та громадських об'єднань. Проте, факт свавілля силовиків повинен стати причиною серйозних дискусій й принципової протидії.

Олесь Вахній

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.