Транснаціональні корпорації - нові господарі світу

4 декабря 2011, 19:39
0
1702

Обмеження надмірної концентрації капіталу і ресурсів в руках великого бізнесу – єдиний шлях збереження демократичного суспільcтва.

Україна – це дивовижна країна з багатими природними ресурсами, значними запасами різноманітних корисних копалин, всесвітньо відомими чорноземами та колись потужною важкою промисловістю.

Колись могутня республіка була другою найбільшою економікою в Радянському Союзі, за якихось двадцять років своєї незалежності перетворилася на справжнє поле бою між кланово-корпоративними фінансовими групами, чиї засновники в умовах невизначеності скористалися хаосом, який існував в Україні на початку 90-х років ХХ століття, і фактично за безцінь, а то взагалі безплатно заволоділи найбільшими державними підприємствами та установами країни.

За рівнем корупції Україна посідає 134-те місце зі 180 країн, а за показниками складності ведення бізнесу 142-е зі 183. Одночасно Україна може «похвалитися» також однією з найскладніших систем оподаткування в світі.

Офіційно Україна посідає друге місце за кількістю мільярдерів серед країн Центральної та Східної Європи – 21 мільярдерів. Сумарні активи 100 найбагатших українців становлять $83 млрд., що дорівнює 61% ВВП України.

В той же час за офіційною інформацією, оприлюдненою Рахунковою палатою України, рівень бідності в країні досягла 26,4%, або 12,5 млн. людей (кожен 4 українець), а за статистикою Організації Об’єднаних Націй – за межею бідності перебувають 78% українців. Це люди, яким не вистачає заробітної плати навіть на повноцінне харчування та комунальні послуги, не кажучи вже про лікування, освіту тощо.

Якщо не брати до уваги земельні ресурси, то 4% найбагатших українців разом з тими, хто їх обслуговує нині безпосередньо або опосередковано володіють майже 75% національного багатства України.

Через високий рівень сприйняття корупції в суспільстві, легковажне ставлення українців до виборів, терплячість та смиренність до вседозволеності влади і багатіїв, абсолютне небажання активно відстоювати свої громадянські права зробило можливим прихід до влади кланово-корпоративних фінансових груп, які зробили все можливе, щоб закріпити свою владу як мінімум на довго.

Незважаючи на погіршення економічної ситуації в Україні і тотальне зубожіння нації, в 2011 році влада значно збільшила видатки на утримання силових структур та бюрократичного апарату.

Водночас весь тягар наповнення державної казни вже роками лежить на малому та середньому бізнесі на яких до того ж постійно збільшується фіскальний тиск.

Україна стала яскравим прикладом того, що може статися з людством, якщо не обмежити надмірну концентрацію капіталу і ресурсів в руках великого бізнесу – транснаціональних корпорацій, що є основною причиною соціальної несправедливості, військових конфліктів та екологічних катастроф на сучасному етапі розвитку людства.

Ви звісно не погодитися зі мною і скажете, що в США і Євросоюзі ніколи не допустять того, щоб події розвивалися за українським сценарієм, але я і не ставив за мету когось в чомусь переконати, я просто хочу щоб ви проаналізували події останніх років і зробили свої власні висновки з цього приводу.

Світова фінансова криза 2007 – 2008 років наочно продемонструвала недосконалість світової економічної системи та загрозу, яку становить надмірна концентрація капіталу і ресурсів в руках великого бізнесу.

Як відомо, поштовхом для світової фінансової кризи стала іпотечна криза в США у 2007 році.

Під час стрімкого зростання ринку високоризикованих іпотечних кредитів (subprime), найбільші американські та світові банки, які до цього працювали лише з надійними позичальниками, з метою отримання надприбутків почали вкладати свої активи у компанії, що працювали на вищезазначеному ринку. Найбільші світові банки кредитували та купляли акції компаній, які працювали на ринку високоризикованих кредитів.

Водночас, усвідомлюючи високі ризики неповернення таких іпотечних кредитів, банки активно почали використовувати похідні фінансові інструменти – кредитні деривативи (свопи) – угоди, згідно яких покупець сплачує премію за кредитний ризик емітентові, а емітент бере на себе зобов’язання погасити кредит виданий покупцем третій стороні в разі неможливості погашення останнім кредиту, – щоб застрахувати ризики неповернення кредитів.

На момент виникнення світової фінансової кризи сумарна вартість кредитних деривативів перевищила вартість світового валового внутрішнього продукту в декілька разів. Ринок кредитних дефолтних свопів (CDS) виріс до рекордних 45 трильйонів доларів США, що в п’ять разів більше, ніж весь ринок державних облігацій США.

Банкрутство компаній, які працювали на ринку високоризикованих іпотечних кредитів призвело до того, що найбільші американські та світові банки були змушені списувати заборгованості в мільярди доларів США. Збитки, яких зазнали банки призвели до обвалу фондових ринків. Тільки за 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трильйонів доларів США. В результаті інвестори переключили свою увагу на товарний ринок, що спричинило зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу призвело до зростання інфляції та зменшення темпів росту світової економіки.

Через неспроможність сплачувати по іпотечним кредитам, банки почали відбирати від боржників їхнє житло, виставляючи їх разом із їхніми сімями просто на вулицю. В той же час у 2008 році уряд США виділяє 700 мільярдів доларів США для порятунку найбільших банків країни – винуватців світової фінансової кризи.

На фоні цього всього особливо цинічно виглядає те, що банки, які отримали фінансову допомогу від уряду США частину цих коштів направили на виплату бонусів своїм топ-менеджерам – напевно «за відмінно зроблену роботу».

Уряд США замість того, щоб рятувати рядових американців, які через світову фінансову кризу втратили все, робить все можливе, щоб врятувати найбільші фінансові установи країни, звісно за рахунок податків простих американців. Аналогічну політику «порятунку банків» проводили уряди країн Євросоюзу та інших країн, в тому числі й Україна.

Економіки найбільш розвинених країн до сьогоднішнього дня повністю не оговталися від світової фінансової кризи 2007 – 2008 років, в той час як транснаціональні корпорації невпинно збільшують свій капітал і з кожним роком вони стають все впливовішими, а ринкова капіталізація деяких з них вже перевищує ВВП багатьох країн.

Що ми бачимо сьогодні – держави з розвиненими ринковими економіками, такі як Італія, Іспанія, Португалія, Ірландія, Ісландія, Греція мають заборгованість, що перевищує або може перевищити найближчим часом їхній ВВП. Навіть США, Німеччина, Франція та Японія мають значні фінансові проблеми, а державний борг цих країн з кожним днем тільки збільшується.

Національні уряди виправдовуються, що в першу чергу потрібно врятувати системоутворюючі банки, зобов'язання яких становлять значну частину від загальних зобов'язань банківської системи, оскільки в разі їх банкрутства це призведе до колапсу всієї фінансової системи країни. На дану тему звісно можна довго дискутувати, але факт, що з початку кризи минуло вже три роки і сьогодні ми бачимо, що «порятунок» так званих системоутворюючих компаній не дало бажаних результатів.

Урядам США та країн Євросоюзу вдалося врятувати більшість великих банків, однак це ніяк не відобразилося на ситуації в цілому, а скоріше навпаки – тільки призвело до загострення ситуації. Кошти спрямовані на порятунок системоутворюючих банків потрібно було спрямувати на порятунок малого та середнього бізнесу, в якому зайнята переважна більшість працездатного населення більшості країн світу, тоді можна було б уникнути такого значного економічного спаду, а фінансові установи неспроможні врятувати себе власними силами нехай банкрутують. Пішовши зазначеним шляхом можна було б уникнути значного навантаження на бюджети країн, які вирішили рятувати системоутворюючі компанії, в результаті чого були скорочені або заморожені багато соціальних проектів та збільшено державний борг.

Невже втрата роботи мільйонів людей і банкрутство малого та середнього бізнесу, в якому зайнята переважна більшість працездатного населення більшості країн світу  – це менше зло, аніж банкрутство системоутворюючих компаній, які постраждали через власну ж жадібність та жагу до багатства любою ціною?

Світова фінансова криза 2007 – 2008 років є не останньою, вона стала причиною людської жадоби, безвідповідальності, без моральності еліти людства, які готові йти на будь-які ризики заради власного збагачення. Їхній апетит не знає меж, вони нещадно знищують екосистему Землі заради отримання нових прибутків, нерідко навіть фінансують сторони в військових конфліктах, підкуповують чиновників, щоб отримати переваги та можливість експлуатувати природні багатства тощо.

Транснаціональні корпорації самі диктують свої правила, які вони прописують в законах через своїх лобістів в національних законодавчих органах. Великий бізнес навіть в демократичних країнах спромігся фактично монополізувати цілі галузі економіки, як наприклад компанія «М…с...» – світовий лідер біотехнологій рослин, в США.

Транснаціональні компанії постійно потрапляють в гучні скандали, однак самі компанії і їх керівництво чомусь завжди уникають відповідальності.

Для прикладу в середині 90-х років минулого століття ми стали свідками того, що мультинаціональна компанія «DB…» – монополіст на ринку алмазів фактично фінансувала війни в Сьєрра-Леоне, Демократичній республіці Конго, Анголі, інших африканських країнах, в яких загинули мільйони невинних людей, переважна більшість з яких – це діти і жінки.

Варто також згадати іншу транснаціональну корпорацію «B», яка достеменно знаючи про те, що виготовлена нею продукція – ліки для хворих на гемофілією, були заражені вірусом синдрому імунодефіциту, незважаючи на гучний скандал в США і надалі реалізовувала свою продукцію за її межами. В результаті – до 1992 року із-за застосування ліків цієї компанії, виготовлених на основі заражених продуктів крові, біля 5 000 європейців хворих на гемофілію були заражені ВІЧ.

Чи наприклад скандал пов'язаний з вмістом небезпечної речовини меламіну в продуктах дитячого харчування відомого виробника харчових продуктів «N…», що мало місце в Китаї у 2008 році.

Найбільші антропогенні екологічні катастрофи останніх десятиліть так чи інакше сталися з вини транснаціональних корпорацій. Варто хоча б згадати витік нафти в Мексиканській затоці у 2010 році через вибух на платформі, що належала компанії «BP…», яка нанесла шкоди на десятки мільярдів доларів США.

Чому політики нічого не роблять, щоб хоч якось завадити транснаціональним корпораціям проводити таку безвідповідальну і злочинну політику «збагачення любою ціною»? Все просто – тому, що транснаціональні корпорації прямо чи опосередковано фінансують виборчі штаби політичних партій, які прийшовши до влади «віддячують» останніх своєю лояльністю. Якщо ж політик не бажає «співпрацювати», його спочатку спробують усунути «демократичними» методами, а якщо це не виходить – в хід пускають «інші» методи. Їм дають недвозначно зрозуміти, що вони є лідерами своїх націй формально – «для людей», насправді ж від них нічого не залежить і вони приречені проводити політику протекціонізму великого бізнесу.

Чи не тому політики на виборах обіцяють нам одне, а прийшовши до влади вони нерідко починають говорити і робити зовсім протилежне. Можливо саме тому амбіційні і багатообіцяючі політики прийшовши до влади показують нездатність реалізувати свої передвиборчі обіцянки, як наприклад теперішній господар Білого дому.

Ми повинні пам’ятати, що обираємо політиків за запропоновані ними шляхи вирішення актуальних проблем, за їхнє бачення майбутнього, і якщо обраний нами політик недотримується своєї передвиборчої програми, то ми повинні змусити його піти, так само як ми міняємо якусь річ, яка вже не задовольняє наші потреби. Політик, який прийшовши до влади змінює свою позицію по ключовим питанням своєї передвиборчої програми, вже не той політик за якого ви віддавали свій голос – пам’ятайте про це.

Як один із варіантів ефективного контролю за політиками це створення спеціального державного сайту виборців на якому будь-який громадянин, який внесений до державного реєстру виборців зміг би ініціювати «електронний збір підписів» для проведення референдуму щодо висловлення недовіри тому чи іншому члену законодавчого органу, уряду чи президенту. Після того як буде здійснено збір необхідної кількості електронних підписів, ЦВК (якщо ми говоримо про Україну) буде зобов’язана оголосити проведення референдуму з даного питання, а ініціатори референдуму без особливих труднощів зможуть здійснити вже «реальний» збір підписів, оскільки вони вже знають до кого саме з виборців потрібно звертатися. Щоб не відходити від основної теми свого блогу, більш детальний опис даного механізму я не буду давати.

Сьогодні чомусь всі забувають про основну функцію держави – підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Натомість що ми бачимо, – національні уряди за допомогою правоохоронних органів розганяють мітинги своїх громадян, які вимагають соціальної справедливості. Людство нарешті починає усвідомлювати, що неприпустимим є ситуація, коли 1% населення володіє 70% природних багатств Землі, адже це призводить до узурпації влади.

Ви погодитеся зі мною, однак відразу ж заперечите, що реальних та ефективних шляхів вирішення проблем надмірної концентрації капіталу і ресурсів в руках транснаціональних компаній на сьогоднішній день не існує.

Однак насправді це не так. Вихід є і він дуже простий – всього на всього потрібно прописати в основному законі країни, що компанія з доходом наприклад в 1 млрд. доларів США повинна сплатити 30 % податку на прибуток, компанія з доходом в 5 млрд. – 50 % і так далі. Це стримуватиме великий бізнес у «збагаченні любою ціною» та призведе до того, що великі компанії в багатьох випадках втратять інтерес до підкупу чиновників, оскільки, яка різниця, що ти отримаєш право на укладення вигідного багатомільярдного контракту, якщо значну частину з своїх прибутків ти маєш віддати державі, та разом з тим виступатиме стимулом для постійного вдосконалення та розвитку. Одночасно існуватиме постійний резерв, який буде створений за рахунок частини з цих податків і яким дані компанії зможуть скористатися у випадку загрози банкрутства.

Ви спитаєте чого це все повинно бути прописано в основному законі? Для того щоб ці правила гри для великого бізнесу максимально захистити від змін та відміни в майбутніми, адже тільки через соціальну справедливість людство зможе вижити і процвітати.

Бізнес, особливо великий, зобов’язаний нести соціальну відповідальність перед людством та громадянами країни в якій вони здійснюють свою діяльність.

Наше життя залежить тільки від нас самих і ми не повинні опускати руки, коли щось в нас не виходить в десятий раз, тому що доля любить зухвалих.

Генрі Форд колись сказав: «Думаєш ти, що можеш, чи думаєш, що не можеш – в обох випадках ти правий».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.