Есе про політику

7 декабря 2011, 20:03
0
3660
Есе про політику

Якщо я не цікавлюсь політикою, то політика зацікавиться мною.

   З того часу, як з’явилася так звана «свобода слова», газетні шпальти все частіше почали «копирсатися» в політичному устрої держави, віднаходити в ньому все більше й більше недоліків і звинувачувати владу в усіх лихах країни. Однак мало хто (навіть з тих, хто про це пише) може відповісти бодай для себе на питання: «Що таке політика?» або «Хто такий політик?»

   Зважаючи на нашу пресу, можна зробити висновок, що політика і все, що з нею пов’язане, щось негативне, а ті, хто називають себе політиками – не більше, ніж пузаті крадії й брехуни, що їздять виключно на Мерседесах і відпочивають на віллах. Але чи так це насправді?

   Складно відповісти на це питання, тому що не так багато людей (особливо серед сучасної молоді), які б справді цікавились політикою. Адже для того, щоб розуміти цю складну систему, треба знати історію і сучасність, вміти аналізувати, проводити паралелі між схожими та відмінними суспільними явищами. Чи багато молодих людей можуть похизуватися такими здібностями? Якщо ви спитаєте мене, чи цікавлюсь я політикою, я відповім скоріше ні, чим так. Чому – спробую пояснити.

   Насправді політика – це «мистецтво управління державою». Тільки вслухайтеся – мистецтво! Отже, далеко не кожний може стати політиком. Ще політику можна назвати сукупністю політиків, що хоч і звучить банально, але зрештою так і є. Тож я наважуюсь припустити, що мене, як і багатьох інших, політика не цікавить тому, що я не бачу гідних уваги політиків.

   Мені здається, що в політику повинні йти люди самовіддані, схильні до лідерства, працьовиті, а головне – патріоти, ті, хто любить свою країну. Політика – дуже відповідальна сфера, часто від рішення її працівників залежить доля окремих людей, а то й усього народу.

   По-перше, політик має бути гарним оратором, вміти говорити так, щоб його приємно було слухати, вміти переконувати, а не просто бубоніти собі під ніс. Іноді хочеться просто послухати грамотну мову розумної, освіченої людини. А замість цього ми тільки й чуємо, що «ляпи», які навіть цитувати зайвий раз не хочеться. І замість того, щоб поважати політиків, захоплюватися їхніми ідеями, ставити і приклад дітям (не дарма на питання «Ким ти хочеш стати?» малюки часто відповідають «Президентом!») ми насміхаємося над ними. Схоже, бути предметом жартів – це те, що нашим політикам найбільше вдається.

   По-друге, йдучи в політику, людина, на мою думку, повинна думати не про власне збагачення, а про інтереси держави, народу. Коли людина просто рветься до «дурних» грошей, до добра це не приведе і, я вважаю, що така людина не має права називатися політиком. Згадайте, чому британці досі люблять і шанують Уїнстона Черчилля? Тому що він був політиком за покликанням. І народ це відчував. Як би ми не ставилися сьогодні до тиранічних радянських правителів, треба віддати їм належне хоча б тому, що вони вміли переконувати. Їм вірили, за ними йшли. А наші сучасні політики здаються збайдужілими до держави, зацікавленими лише у власній користі.

   По-третє, політик повинен бути чесним. Хоча, на жаль, зараз це здається утопією. Адольф Гітлер, до якого в історії неоднозначне ставлення заслужив все-таки славу мудрого політика. Адже він не намагався завуалювати свої фашистські ідеї, а відверто пропагував їх, чим викликав довіру й визнання свого народу. У нас же кажуть одне, а роблять інше. Яскраві лозунги ніщо інше, як абстрактні фрази «ні про що». Це вже не для кого не секрет, але громадяни України ніяк не відвикнуть пошиватися в дурні.

   І це далеко не повний перелік рис, які мають бути притаманні політику. Але зрозуміло, що наші, українські політики, в більшості своїй не відповідають жодному з цих пунктів. Я б сказала, що вони політично непривабливі. А тому роблять непривабливою й політику. З цього випливає й відповідне ставлення людей до політики.

   Варто звернути увагу, з яким задоволенням представники сучасного покоління дивляться розважальні шоу типу «Дом-2», «Останній герой», «Майданс», «Голос України» і подібне, як вони чекають на чергову трансляцію улюблених передач усією сім’ю, як передбачливо купують заздалегідь насіння й роблять чай, аби поєднати приємне з приємним… А чи з таким же захопленням дивляться люди новини?

   -О, у нас в країні знову все погано! Вимкни цей кримінал, прошу тебе! – часто я чую від мами, коли батько за вечерею хоче передивитися останні новини.

   Не те, щоб було нецікаво, просто сучасний світ новин представляє нашій увазі або такі жахливі історії, що й настрій на весь день псується, або так нагадує театр абсурду, що аж бридко. Не знаю чому, в сучасному ЗМІ-просторі склався стереотип, що в нашій країні апріорі все погано, що всі політики погані і що ми неминуче котимося вниз.

   Власне політичні новини є не дуже привабливими для більшості громадян. Єдине, що користується сьогодні неабиякою популярністю – політично спрямовані ток-шоу, які нібито розраховані на дискусію. Але щоразу стає все ясніше, що «дискусія» таких передач заздалегідь прописана в сценарії, що режисери ретельно підбирають учасників шоу і навіть конфлікти, які глядачі дуже полюбляють, спалахують не так вже й спонтанно. Проте, незважаючи на це, дивитися подібні програми хоча б цікаво. Хоча з власного досвіду можу констатувати, що декілька разів, коли я чесно починала дивитися подібні шоу, закінчувалось все тим, що я міцно засинала, так і не дізнавшись, чи надер хтось комусь п’ятака. Можу лише подякувати вельмишановному Савіку Шустеру і вусатому пану Кисельову за те, що їх голос подіяв на мене більше, ніж будь-яке снодійне.

   Отже підсумувавши все вище написане, я роблю висновок, що політика повинна цікавити нас особистостями, такими постатями, яких захочеться цитувати не тільки з метою кепкування, такими, які будуть для нас в усьому зразком і прикладом для наслідування. На превеликий жаль, такий «розклад» ажніяк не відповідає дійсності. Саме тому, мабуть, я не цікавлюсь політикою.  Хоча може, це тому що я жінка (так думає один мій знайомий), може, тому що мене більше приваблює культура, може, тому що не можна одного дня почати цікавитися політикою і все розуміти. Але, як то кажуть, якщо гора не  йде до Магомета, то Магомет йде до гори. Тож  я чесно обіцяю, якщо політика зацікавиться мною, я її не ігноруватиму. J

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.