Пуква і здух закону

16 декабря 2011, 15:41
журналіст
0
635

Післясвятне

Ви будете, напевно, сміятися, але я від такої цитати не годен відмовитися! Море задоволення не обіцяю, але перечитайте:

“Незалежний суд, підкоряючись лише закону, є головним демократичним механізмом дотримання прав і свобод людини та громадянина. Від сумлінної праці й неупередженості високопрофесійного корпусу суддів значною мірою залежить збереження у суспільстві стабільності, миру та спокою, надійний захист наших співвітчизників від беззаконня і несправедливості”.

Вам іще не смішно? Тоді ви просто не здогадалися, кому ці слова належать…

А написав їх Віктор Янукович ( радше підписав, бо ж останнім часом, зваблений прикладом однієї адміністраторки, перейшов до написання книжок) з нагоди цьогорічного Дня працівників суду. Не забув, бач, усе відклав і привітав із професійним святом тих, хто щодень, залишаючись ну абсолютно незалежним, допомагає йому виконувати високі обов’язки Гаранта. Оце ж воно так і є, як написав – “гідне служіння ідеалам добра”. І служать направду сумлінно, навіть ревно, а головне – надійно.

Десь загубили, щоправда, дві судові справи на його єнакіївського однофамільця, але кому тепер отой рецидивіст треба? Не при святі кажучи – тьху на нього! Забути, як забула землячка Феміда. А забула чого? Бо “жизнь удалась!” – має до послуг цілий “високопрофесійний корпус” тих, чию стать вже й навпомацки не розрізнить. Це вам не якась там “ромашка” після уроків. Так працюють, так працюють! Тож і свято своє (і свого президента, і його електорату) зустрічають, як і належить, з вагомими трудовими здобутками. Якими?

 Ось лише кілька прикладів із сотень подібних, датовані двома тижнями грудня. Сина депутата Сімферопольської міськради В.Файнгольда, який 2008 року на “Бентлі” збив на смерть дівчину, звільнено від покарання у зв’язку з Законом “Про амністію в 2011 році”. (За одним рипом прокуратура закрила справу й за фактом побиття охоронців нічного клубу у травні 2002 року, але в неї, прокуратури, своє свято). Одеський апеляційний суд залишив у силі рішення попередньої інстанції про амністію сина депутата Одеської облради Д.Кравця, який у 2009 році на “Мерседесі” одну людину вбив і другу тяжко травмував. Ще раніше Шевченківський райсуд Києва закрив кримінальну справу проти помічниці судді Н.Соловей і амністував підозрювану, яка кілька місяців тому на джипі розчавила на стіні в центрі столиці матір трьох дітей. Суддя В.Бугіль заявив: “На якій підставі винесена амністія, я коментувати не буду. Постанова з’явиться в реєстрі, там побачите”. (Хоча тепер, як відомо, у реєстрі судових рішень з’являється далеко не все).

Це – щодо неоголошеної війни проти нас на вулицях. А ось – незвично сувора ухвала стосовно корупційних діянь: за незаконне розпоряджання землею Алуштинський міський суд засудив екс-мера Гурзуфу В.Гамаля до чотирьох років позбавлення волі… звільнивши від покарання з випробувальним терміном 2 роки. То, може, нам не День працівників суду святкувати, а Місяць чи й Рік?

Не слід, ясна річ, узагальнювати, але здається, що й досі, до недавньої декриміналізації низки статей, дехто із них ходив на роботу, як на свято. Хоча ні, яке там “ходив”! – їздять, і громадяни чомусь не впевнені, що в переповненених маршрутках. Ще й через те, може, такий у нас рівень громадської довіри до судів? У лютому – 14,3 відсотка, найнижчий серед усіх органів влади, і теперішні процеси над колишніми високопосадовцями його навряд чи піднімуть.

Зрозуміло, що йдеться насамперед про суди загальної юрисдикції, а є ж іще Конституційний. Президент, до речі, у своєму Привітанні першими назвав саме їх – суддів КС. Мать, шось знає… Щось, мабуть, таке, чого не знає Олена Притула. Бо в такий святковий день вона, колишня колега Георгія Гонгадзе, не посоромилася звернутися до них у своєму блозі на УП з дуже нетактовним нагадуванням про букву і, головне, дух закону. Хіба ж не наївність? Та яка там, у біса, пуква, який такий здух! І найімовірнішого замовника людиновбивства впритул не побачать, і мововбивцям підсоблять, ще й гордо відрапортують святковим прес-релізом. А їй аби тільки свято шановним суддям зіпсувати! Цікаво їй, бач, як їм спиться, як почуваються вдома, в родинах, який приклад онукам подають і чи не відчувають, бува, сорому, чи не мучить совість – і їх, тлумачів Основного закону, і суддів-посівальників, і всіх тих, хто купує індульгенції для своїх родичів.

Присікалась: “Ви бачите, яку ви країну будуєте? Країну, де на 10 негідників заледве двоє порядних людей. Де стає непристойним бути щирим і чесним. Де Ганна Герман і Дарка Чепак – приклад для молоді, де Чечетов – найвзірцевіший депутат, а Богословська – борець за справедливість, де цінується тільки вміння вчасно зрадити, де злиденні за декларацією люди їздять на лімузинах вартістю, як нічогенький дім”.

Та годі вам, пані Олено! Свято ж у людей! Ну, якщо й не людей і не всенародне, то, принаймні, у президентів. І в нинішнього, двічі не судимого. І в його попередника, котрий, як факсимілить Інтернет, уникнув суду не через відсутність складу злочину, а через давність скоєного на банківській ниві. І в його “батька”, якого відбілили не лише російські та українські (географічно українські) кінематографісти і телевізійники, а й судді – якраз напередодні свого свята. Та й той, хто чомусь нарік себе першим, примушує згадати гоголівське – «один среди них порядочный человек и есть – прокурор, да и тот, если сказать правду…”, ну, далі пам’ятаєте. Бо ж мав би дякувати не лише хвойді Феміді, байдужій до одеських пісень Чорного моря, а й долі, яка не пов”язала його недовге президентство з ім’ям “першого Гонгадзе” – журналіста Вадима Бойка.

Ось так і розбудовуємо правову державу. Ту, яку заманіфестували в Конституції, неоднораз перекроєній і розрахованій, як колись сталінська чи пізніша УРСРівська, на сприйняття зоддалік. Як картина чи жінка – наша Конституція ефектніша на відстані… Учора європейська спільнота іще могла вірити, завтра, придивившись, остаточно збайдужіє і відвернеться, а сьогодні, ще намагаючись навернути нас до наших же законів, вже нарвалася на удавану безпорадність Томущопослідовного: “Я хіба що? Я не причетний. Це судді в нас достеменно знають, кого з моїх опонентів судити і за скількома замками тримати. А я на них уплинути, на жаль, не можу, бо суд у нас знаєте який? У-у-ух незалежний!”

І скрушно зітхнув. Як той водій автобуса, котрий на кінцевій зупинці, дивлячись у бокове дзеркало, дуже переживав за стареньку: встигне чи не встигне? Невже не встигне? Ну ж бо, ще трохи, хутчій! Ет, не встигла…

Рушаючи, заледве сльозу не зронив – так йому жалько стало. І її, і всіх нас, і, мабуть, сина-нардепа, який віднедавна мусить платити за проїзд у громадському транспорті. Ага, мільйонери та мільярдери вже також платять – і в автобусі, і в трамваї, і в метро… Бо такий тепер закон вийшов, а перед законом у нас геть усі рівні. Невже не знали?!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.