Про принцип «трьох К» в українському політикумі

17 декабря 2011, 17:52
кандидат політичних наук, заслужений працівник освіти України
0
656

"Kinder, Küche, Kirche" – "Кіндер, Кюхен, Кірха" / "Діти, Кухня, Церква"

"Kinder, Küche, Kirche" – "Кіндер, Кюхен, Кірха" / "Діти, Кухня, Церква", або "три К" – цей, приписуваний кайзеру Вільгельму II, вислів колись відображав уявлення німецького суспільства про соціальну роль жінки.

У Західній Німеччині цей принцип залишався актуальним до сімдесятих років ХХ століття.

І тільки в 1977 році 1356-у статтю Цивільного кодексу, яка визначала роботу по господарству як основну для жінок, було законодавчо скасовано, й жінки отримали право шукати роботу поза сім'єю.

Сьогодні об'єднана Німеччина, судячи з усього, про "3К" вже встигла забути. Німецькі жінки, як, втім, і більшість європейок, самі вільні вибирати, чому вони хотіли б присвятити своє життя – лише сім'ї, або ж мистецтву, бізнесу, спорту, політиці тощо.

І користуються цим правом вони досить широко. Найяскравіша ілюстрація: ось вже 6 років вищу державну посаду Німеччини – пост федерального канцлера – обіймає Ангела Доротея Меркель. У 2011 році її, до речі,  визнано найвпливовішою жінкою світу.

Присутність, і, понад те, активна участь жінок у великій політиці взагалі стало прикметою кінця ХХ і початку ХХІ століття. Причому не тільки в країнах "розвиненої демократії", але й у тих державах, населення яких зазвичай відносять до прихильників "патріархальних" форм організації суспільного життя.

Індія – Індіра Ганді, прем'єр-міністр в 1966-77 і в 1980-1984 роках. Південно-Східна Азія – Корасон Акіно, президент Філіппін з 1986 по 1992 роки. Близький Схід – Голда Меїр, прем'єр-міністр Ізраїлю,1969-1974. Африка – президент Ліберії Еллен Джонсон-Сірліф. І так далі. Та й пострадянські країни теж – згадаймо хоча б президента Литви Далю Грібаускайте.

І це тільки перші особи. А скільки жінок-міністрів, включаючи і керівників такої, здавалося б, чоловічий галузі, як оборона!

Про членів національних парламентів і казати годі. У деяких державах жінки становлять чи не половину чисельного складу вищих законодавчих зборів. Наприклад, у парламенті Швеції жінок 40%, у Норвегії – 38%, у Данії –36%!

Що ж у нас?

Якщо згадати зовсім недавнє минуле – ми, звичайно, начебто маємо право претендувати на власне місце в сім'ї цивілізованих народів. Ще б пак – жінка-прем'єр, жінки-міністри і глави інших органів державної влади ...

Але це було вчора.

Сьогоднішня ситуація, так би мовити, занадто добре відома. Не будемо згадувати юридичну неоднозначність судових рішень у справі жінки-лідера найбільшої опозиційної політичної сили.

Але ж і своїх вірних адепток нинішня вітчизняна політична "еліта" не надто шанує! Багато хто пам'ятає вислів головного кандидата на вищий державний пост на останніх виборах про те, що якщо політик – жінка, то вона "повинна йти на кухню і показувати там свої примхи".

Чим не український варіант німецького "3К"? Тільки, звичайно, з вітчизняною специфікою. Адже у нас жінки однією тільки "кюхен" в житті не обмежуються: працюють вони не згірше за чоловіків, тільки майже завжди під їхнім «мудрим керівництвом».

Нинішні політичні лідери, зайнявши місце біля державного керма, послідовно проводять український варіант принципу "трьох К" в життя.

На вищих посадах органів виконавчої влади жінок у нас тепер немає. Серед народних депутатів – майже немає. Важко вважати жалюгідні 7,5% повноцінним представництвом жіночої частини населення країни, яка становить 54% проти 46% чоловіків.

Якщо врахувати, що країну, до складу парламенту якої входить менше 10% жінок, у міжнародному співтоваристві відносять до третього світу, цілком очевидно, що і за цим критерієм ми до сім'ї розвинених країн ну ніяк не протискується.

Але річ навіть не в статистиці.

Питання в тому, що жінка і в політиці залишається жінкою. Адже жіноча природа проявляється у будь-якій сфері діяльності, і політика – не виняток.

Чоловічі звинувачення, що, мовляв, при прийнятті рішень жінка найчастіше керується емоціями, що логіку її збагнути неможливо, що вона багато розмовляє, але мало робить, насправді не витримують жодної критики.

Підтвердженням цьому – саме життя.

Жінки по-хорошому прагматичні. Хіба не вони в безлічі випадків на початку 90-х років уже минулого століття, коли звичний хід життя в нашій країні зруйнувався, і "мужики-годувальники", втративши роботу, почали потроху спиватися, рятували свої сім'ї від злиднів і від голоду? Чи не вони, не міряючись званнями та посадами, хапалися за будь-яку справу, і таки витягали дім і "ставили на ноги" дітей? І тут їхній прагматизм іноді межував з жертовністю...

Жінки в більшості своїй значно добріші за чоловіків. Називайте це як хочете: материнським інстинктом, чутливістю, сентиментальністю, однак неможливо уявити, щоб режим державної економії вони будували на урізанні й так невеликих пенсій старих та інвалідів. Тим більше – допомоги молодим матерям. Якщо доведеться вибирати, на що пустити бюджетні гроші – на потреби силових структур і футбольний чемпіонат, або на сфери освіти, охорони здоров'я та дитячого відпочинку – цілком очевидно, що вони виберуть.

Жінки в нашій країні освіченіші за чоловіків: відомо, що серед людей з вищою освітою вони у нас складають 53%. А це означає, що приймаючи рішення, вони керуються не лише власними уподобаннями, але й знаннями.

Але суть, власне, не в цьому. Точніше, не зовсім у цьому.

Жінки ніколи не забувають про здоровий глузд. Чого нашим наділеним  владою мужам часто-густо дуже не вистачає.

Жінки, до того ж, акуратніші. Цього навіть доводити не треба – порівняйте їхні робочі місця з робочими місцями колег-чоловіків. Страшно уявити, у що перетворилися б наші квартири і будинки, якби в них господарювали лише представники сильної статі!

Утім, досить подивитися на нашу країну, яку ми називаємо нашим спільним домом, і де всім заправляють чоловіки – і вже не треба нічого уявляти...

Жінки, звичайно ж, сумлінніші. Хіба можна помислити, щоб під час сесії, коли Рада приймає найважливіші для громадян країни закони, жінка-депутат пожадливо вдивлялася в пишні форми оголених красунь на останній шпальті популярної газети чи розглядала фотографії автомобілів на планшетнику? До речі, якщо згадати про закупівлю для наших нардепів нових суперпотужних ноутбуків з чудовими мультимедійними можливостями, стає просто лячно: хто ж у нашому майже всуціль "чоловічому" парламенті займатиметься тепер законотворчістю?

Жінки облагороджують чоловічі колективи. Чоловіки, які працюють з жінками, мимоволі намагаються якщо не чинити, то хоча б говорити розумно, краще виглядати, приховувати не найгарніші помисли і стримувати себе в гніві. У такій компанії навряд чи хтось влаштує огидну бійку біля трибуни або почне плювати в конкурента, потрапляючи при цьому ще й на лацкан власного, прикрашеного депутатським значком піджака.

Список позитивних жіночих якостей можна продовжувати, і по кожному з них наводити повчальні приклади.

Однак я передбачаю і заперечення. Насамперед вони пов'язані з тим, що далеко не всі наші співвітчизниці, які увійшли у 7,5 депутатських відсотків, мають перелічені вище чесноти. Нам добре знайомі обличчя тих з них, хто любить покрасуватися під час телевізійних політичних баталій. Далеко не у всіх вони викликають добрі почуття.

Однак цей факт лише підтверджує правило: сьогодні, щоб працювати у Верховній Раді, більшість жінок про своє жіноче єство мають забути, й існувати в ній за пануючими там "поняттями".

З іншого боку, є в цієї проблеми ще один аспект, про який поки що  згадується мало.

Річ у тім, що в ситуації відсутності або дефіциту жінок деякі представники замкнутих чоловічих мікросоціумів починають перебирати на себе жіночі ролі або навіть копіювати деякі, не зовсім характерні для представників своєї статі, риси.

Те ж саме відбувається і в українському політикумі.

Ми ще не відійшли від наслідків перебування при владі одного надзвичайно популярного ще кілька років тому політика, який на своєму посту несподівано став грати роль власної дружини. Відкривав всілякі виставки, з захватом занурювався в сумнівні історичні дослідження, освячував своїм ім'ям благодійні проекти, збирав колекцію трипільських старожитностей тощо. Тобто, захоплено віддавався справам, якими, за неписаними правилами, має займатися друга половинка діяча такого рівня. І все б нічого – та от тільки свої безпосередні обов'язки він виконував з великою нехіттю.

Можна навести і разючіші приклади: пригадаймо лише, як почали згвинчувати свої депутатські значки і шукати шляхи відступу деякі наші народні обранці під час знаменитого навчально-показового "штурму" ВР ветеранами-"афганцями". У цьому ж ряду – і нинішня пристрасть вітчизняних можновладців до численних охоронців.

Але стоп! Більше підтверджень своїм словам наводити не буду, оскільки самі собою почали спливати в пам'яті зовсім уже непривабливі розповіді про явні страхи і таємні пристрасті...

Сенс вищесказаного і так є очевидним: до наступного складу парламенту ми мусимо провести якомога більше жінок.

Між іншим, це входить і в міжнародні зобов'язання, які брала на себе наша держава: у підписаній Україною програмі ООН "Цілі тисячоліття" вказано, що до 2015 року в нашій країні має бути забезпечено тридцятивідсоткове представництво жінок на ключових постах центральної влади.

При цьому ми маємо розуміти, що ніяких "квот для жінок" не буде. По-перше, вносити подібні зміни до законодавства ніхто не збирається. А, по-друге, проти цього заперечує ряд жіночих організацій – феміністки вважають, що подібні норми принижують жінок, оскільки виходять з їхніх, нібито, слабкостей.

Тому на виборах багато що залежатиме від нас самих.

Тож порівнюючи двох кандидатів, слід обирати найдостойнішого, незважаючи на стать і вік. Не помилюся, якщо скажу, що таких найдостойніших серед жінок значно більше, ніж уявляють собі чоловіки, які сплять і бачать себе народними депутатами.

Жінки, які зуміли реалізуватися поза сферою політики, напевно, будуть кращими представниками народу, ніж "жирні коти" і демагоги. І в будь-якому   разі вони значно чіткіше уявляють собі, чого саме потребують звичайні громадяни нашої країни.

Отже якщо ми будемо любити жінок не лише на кухні і не тільки 8 березня – можливо і нашим політикам доведеться поприкушувати  язики.

І ми, за прикладом мешканців інших країн, забудемо нарешті про ганебний принцип "трьох К"!

 

Борис Новожилов

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.