Повстанська колядка

19 декабря 2011, 15:02
0
979
Повстанська колядка

У їх змісті закодовано джерело духовності та світогляд українського народу.

Коляда "Сумний був святий вечір в сорок шостім році" по сьогоднішній день колядується селами Західної України. Колядуємо її і ми, розкидані по світах.

Її особливий настрій надихнув мене більше дізнатися про повстанські коляди, про пісенну творчість героїв національно-визвольної боротьби.

До лав УПА пішла уся національно-свідома молодь - студенти, гімназисти, священики, селяни. У лісі, де звично діяла Повстанська Армія, повстанці не забували про традиції свого народу- святкували і Різдво, і Великдень, молились разом з військовими капеланами за долю України. Якщо випадала нагода, то і до сільської церкви ходили. Великою мірою сприяла поєднанню християнства та українського націоналізму патріотична позиція найвизначнішого митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Ще 27 березня 1930 року він схвалив до друку збірник "Молитви за рідний край і нарід та за полеглих у Визвольній війні". Видана у Жовкві книжечка швидко набула масового поширення і використовувалася українськими патріотами у виховній роботі саме з тими поколіннями, яке через десятиріччя склало основну частину повстанців ОУН та УПА. Прикладом може послужити текст молитви за волю українського народу, мотиви з якого доволі часто зустрічаються у повстанській пісенності:


«Всемогучий Боже і Творче світів, Ти створив небо і землю, і свобідних птахів, що любуються і радіють своєю волею і свободою, котра підлягає Твоїй Всемогучій Волі. Ти знаєш, Господи, що свобода - це найвищий скарб людини і народу, що всяка неволя є найстрашнішим терпінням.

Змилосердися ж, Господи, над українським народом, який терпить поневолення по широких землях своїх, зітри кривду й неправду, що неволить його, і дай йому, Предобрий, зажити вольним життям, щоби нікому не служив, окрім Тебе, і щоби свобідно прославляв ім'я Твоє. Амінь».

Наведений текст молитви виразно засвідчує як українські священики та монахи за схваленням митрополита Андрея Шептицького донесли його до розуму і сердець майже кожного галичанина та галичанки.

Колядки та щедрівки передавали своїм змістом неприховану радість, що після багаторічного очікування і праці створена і бореться власна збройна сила - Українська Повстанська Армія.

Нова радість стала, вже УПА повстала,

До УПА іде весь нарід добиватись права.

По всій Україні вороги панують,

Нашу неньку Україну усюди плюндрують.

Вже УПА повстала з синів України,

І не зроблять воріженьки з наших сіл руїни.

Не сумуй, народе, клянемося нині,

Що збудуєм тобі волю і славу Вкраїні.

Одна з версій цієї ж колядки засвідчує велике моральне захоплення її творців рішенням керівництва ОУН та УПА призначити головнокомандувачем повстанських збройних сил відомого і заслуженого націоналіста Романа Шухевича - "Тараса Чупринку". Природно, що і в цьому випадку люди, перш за все, вдячні Ісусові Христові:

Нова радість стала, яка не бувала,

Бо УПА на командира "Чупринку" дістала.

Просим тя Ісусе, щодня, щогодини:

Поможи му окупантів вигнати з Вкраїни.

Та й інші твори цього жанру присвячувалися молитовним звертанням до Ісуса Христа за допомогою у священній, справедливій та благородній боротьбі з безбожними і жорстокими окупантами:

Нова радість стала, як УПА повстала,

Яка підлих комуністів знищила немало.

АКа помагає, бо вже добре знає,

Як антихрист - лютий Сталін

Народи карає.

Ой ти, Христе-Боже, і ти, УПА, тоже

Борони нас від вивозу: нам і тут є гоже.

Лихая година в нас панує нині,

Та вже скоро народиться воля України.

У наведеній вище колядці є слова "АКа помагає". "АК"- це Армія Крайова, польське підпільне антикомуністичне військо, яке на певний час уклало з УПА угоду про співпрацю в боротьбі проти московського імперіалізму та його найманців. При цьому не можна не наголосити, що наведений текст, окрім усього іншого, розкриває глибоке розуміння творцями колядки важливості порозуміння українських повстанців із незацикленими шовінізмом та експансіонізмом поляками у боротьбі проти спільного ворога.

У той же час із християнських позицій осуджується тих, які допомагають московським більшовикам утверджувати свою окупаційну владу на загарбаних українських землях, не усвідомлюючи, що це загрожує й самій Польщі.

Дивная новина, що нині за днина -

Проти війська виступає

Керсонська Вкраїна.

Під "Керсонською Вкраїною" маються на увазі споконвічні українські етнографічні землі Закерзоння, які диктатор Сталін злочинно передав Польщі. А далі колядка оповідає:

Не у людській хаті, а поміж бидляти,

Там напевно виростали комуністи кляті.

То діло погане, що польські фірмани

Получились в одну банду із більшовиками.

Наче круків зграя в села налітають,

Граблять, нищать та руйнують,

Людей виселяють.

Та для оборони повстанські загони

Держать в страху і тривозі

Польські гарнізони.

Різдво ми, повстанці, святкуєм в землянці,

Бо панують на Вкраїні вражі голодранці.

Всі підем за волю у бої криваві -

Другі свята відсвяткуєм у своїй державі.

Як і в пісні-молитві "Творче Всесвіту, Отче небесний", невідомі автори одного з найпоширеніших варіантів колядки з традиційним зачином "Нова радість стала", шанобливо згадують полеглих, а також просять Всевишнього щоб славився на Вкраїні провідник Бандера.

Нова радість стала

Яка не бувала -

Над полями України

Зірка ясна засіяла.

Браття українці,

Помолімся нині,

Щоб засяяв Тризуб злотий

По всій нашій Україні.

В неділю раненько

Сніжок натрясає

Мати з дітками з Сибіру

Батька виглядає.

-- Мамо, наша мамо,

Де наша родина?

-- Там під лісом, в чистім полі -

Висока могила.

Могили високі

Кровію политі -

В тих могилах - українські

Герої побиті. 

Могили високі

На полях ширяють,

В тих могилах українські

Діти спочивають.

Прапор синьо-жовтий,-

Українське поле,

Вже не буде на Вкраїні комуни ніколи.

Просим Тебе, Царю,

В день Твого ангела

Щоб славився на Вкраїні

Провідник Бандера.

Істотних змін зазнала й відома колядка "Бог ся раждає", а її приспів навіть не потребує коментування:

Ісусе на сіні,

Дай волю Вкраїні!

Боже, Боже, Боже

Волю дай!

 

Села завмирали в очікуванні облав. Проте цілі терени перетворювалися у величезні цвинтарища, у людей вигорали душі. Павлокома, Бахів, Берізці, Малковичі є свідками винищення українського населення польськими шовіністичними бандами. Під час надлюдських знущань над полоненими, вороги вибивали з них інформацію про місця знаходження криївок. Повстанці не втрачали надій своїми протидіями зупинити насильне вивезення українців з їх правічних земель. Стріляли по ворогові без мріяння, просувалися по теренах без звуку, гинули від куль облавників і зрадників.

 Наші коляди піднесли людей на дусі, що ми разом тримаємося.

.

"Нема нічого в світі більш гордого, ніж зі зброєю в руках, захищати свою націю і свою землю. Коли сідаємо до Святої Вечері, на кожному столі повинна стояти одна порожня тарілка для українського воїна, місце для тих, хто не пошкодували свого життя під Бродами, в Чорному Лісі, в повстанських рейдах, в лавах дивізії, в рядах УПА, - в рядах українського війська.

Сумний був святий вечір

В сорок шостім році:

По всій нашій Україні

Плач на кожнім кроці



Сіли до вечері

Мати з діточками

Замість мали вечеряти

Облились сльозами.

"Мамо де наш тато", -

Діти ся питають.

- Чому з нами не сідають,

- Чом не вечеряють.

"Тата вороги вбили,

Села попалили.

Ті прокляті яничари,

Руїни лишили".

Там далеко, далеко.

В далекій чужині,

Споминають святий вечір

В нашій славній Україні.

Мотив цієї колядки є близьким і рідним. Тут чітко окреслюються реалії святого вечора в роки збройної боротьби народу за власну самостійну соборну державу в ХХ столітті. Обставини сумного святкування Різдва Христового були досить тривалими в Україні. До років, зазначених у тексті, додавався щороку другий рік. За свят-вечірнім столом бракувало когось з родини - діда, батька, брата, сестри...Через розповідь матері передається маленьким дітям інформація про боротьбу батька за їх українську долю. Мати плекає колядкою національну свідомість, а крізь гірку сирітську сльозу свят-вечора, діти пізнавали правду і в їх усвідомлення, і в усвідомлення онуків, заслані на Сибір московськими зайдами батько, дідусь входили Героями. Їх переконання вони переймуть, їх вчинки наслідуватимуть. Сум і плач замість радості й веселості, підкреслюють увесь трагізм неволі. Якими сильними мусіли бути наші рідні, перейшовши через пекло війни, через усі полони.

"Нас везли. Куди? Ніхто не знав. Була зима, і на стінах неотоплених вагонів виднівся шар інею, - писав у своїх "Спогадах із совєтського полону" І.Г., стрілець 1.УД. Мороз дошкуляв болюче і я втягував голову чим раз дужче в комір куфайки і лаявся, чому така довга шия... Я вже думав, що скоро закостенію, і раптом поїзд встав. Почулися крики вартових, насичені твердим "фолькльором". Невже кінець? Скоро відчинили наш вагон, ми почали виходити та примощуватись один до одного вздовж рейок на снігу. День кінчався, мороз кріпшав. Вартові заметушилися і почали діло:разом з начальником ешелону, кульгавим майором, показуючи пальцем на кожного зосібна, числили натовп... Щоб не дивитись на них, я розглядав широку склисту смугу, під якою, безперечно, розливалася ріка, обіймаючи двома скутими рукавами острівець, що кінчиком темнів і губився за поволокою жовтих, старих домів. «Київ...Київ,» - шептали німці, так тихо, що резонанс набирав пристрасної, чи може болючої закраски. «Київ,» - дзвеніло мені у вухах і доводило мене врешті до свідомости. В мені щось зривалося і проходило ледве чутним, та все-таки виразним ревом: твоя мрія сповнилась - врешті маєш нагоду бачити столицю предків... О, ти, обідраний і нужденний!

Вартові скінчили перевірку і колона рушила примерзлим кроком у сторону міста. На розі кладовища, при самій дорозі стояла малюсінька халупка. Напевно грабаря. Відтіль блимало світло. Не було важко відгадати: у хаті світили свічкою. І справді, порівнявшись з вікном, можна було побачити на столі свічку, та дві, повернені спиною до вікна, згорблені постаті. Дідусь і бабуся стояли майже нерухомо, впившись очима не то в святі образи, не то в причепурений сніп пшениці, якого тінь майстерно падала на стіну, - вони молилися за мертвих, а може й за живих.

Ми з солдатом, який йшов біля мене мимохіть зупинилися, захоплені цією картиною та він тут же спохватився, відрухомо штовхнув мене в бік автоматом і гукнув: «Ну, йди, борше,» - таким відомим мені жаргоном, що дуже характерний для мого рідного містечка з Підкарпаття.

- Земляче!- Вирвалося в мене, але на щастя звук на кінці горлянки перемінився в незрозуміле шарудіння. Адже ж півтора року я прокидався німцем, що звичайно "не розуміє" української мови. Наші очі зустрілися. Мій зір напевно не таїв у собі ні крихітки злоби, бо солдат зніяковів і зам'явся, він переступав з ноги на ногу, розтираючи нервово чоло. Мені стало жаль його.

- Свят-Вечір! - несподівано витиснулося в мене з грудей, і я одноразово кивнув головою в бік вікна.

- Так! - дрижачи відповів він, і відійшов від мене скорим кроком, побачивши недалеко майора. В мені зроджувався страх, що все зростав і дужчав за мороз і холод. Проте, я був радий, що віднайшов тут людину, яка не менше мене страждала..."Якою ж вона мала бути страшною та мука зустрічі двох, розділених війною братів. Такою була свят-вечірня правда. Вони зустрілися на довгій дорозі до рідного Вифлеєму.

Які тільки випробовувааня не посилала їм доля, вижили. Згодом у таборі полонених в Ріміні (Італія) колишній вояк В. Сірський напише:

Заснув табор...куняють шатра в тьмі.

Спокій окутав все імлою-чар дугою.

І тільки десь, далеко наче в сні,

Несеться туга колядою.

Не чуєм їх, пісень отих,

Ти линеш ген - в світи думками,

Туди, де сніг, сріблистий сніг...

Мороз кругом горить вогнями.

"Верни волю, верни славу нашій неньці Україні!"

У цей час радіє не лише земля, а як дізнаємося з Біблії, уся Вселенна.

І приходить прозріння, усвідомлення, що ніхто не може бути окремо щасливим, якщо весь народ у неволі. Актуалізується відома ще з давніх часів істина: для справжнього щастя людині потрібна щаслива батьківщина.

Сині кучугури, пролягли хуртечі

І на землю грішну - опустився вечір

Опустився тихо, щоб оголосити

Як у Вифлеємі - народивсь Спаситель

А в криївці вогко, ні куті, ні сіна

А в селі Святвечір, ждуть, напевне, сина

Вийшов із криївки, тишина довкола

Лише кріс з морозом у долоні коле

Тільки не в цей вечір, вирішив повстанець

І намерзлу зброю - в схованці зоставив

А мороз гарцює і рипить дорога

А у небі зорі величають Бога

І нарешті хвіртка, а за нею хата

Відчиняє двері: "Із Різдвом вас, тату!"

Ще хотів спитати, де старенька мати

Як з кутків на нього - штири автомати

Підійшов до сина батько й тихо мовив

Вибач що так сталось. Із Різдвом Христовим!

Героїчні і болючі сторінки трагедії нашого народу стають відомі лише тепер. І неможливо підрахувати - скільки безневинно постраждалих, знедолених, закатованих, розкиданих по білому світу борців? Слова, написані безіменним автором, примушують ритмічніше битися в грудях серце. Більшість з них не дочекались вільної України, за яку героїчно боролись. Вони незнаними тихо сплять вічним сном у глибоких могилах на сільських цвинтарях, по лісах, у вічних мерзлотах дикої і ворожої півночі. Народна повстанська колядка - це усний поетичний шедевр періоду збройної національно-визвольної боротьби.

Вслухаймося в коляду, колядуймо з Україною.

Гей, по всьому світу нова радість стала:

(2) Ще не вмерла Україна,

Воля й слава не пропала



Не забули браття, ми страшну годину,

(2) Як душили душогуби

Нашу неньку Україну.



В кайдани кували, по тюрмах саджали,

(2)Тисячами люд невинний

В сиру землю закопали.



Скрізь руїни й сльози, сум і жаль, і туга:

(2)Отакі сліди лишали

Нам московськії катюги.



Всі надії нині лиш на тебе, Боже,

(2) Що державу збудувати

Україні допоможе.



Щоб тебе славити і Тобі служити.

(2) Від усяких супостатів

Твою віру боронити.



Нова радість стала, яка не бувала:

(2) Ще не вмерла Україна,

Воля й слава не пропала.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.