Українська молодь - серед жебраків і "відходів"

20 декабря 2011, 13:01
Блогер, редактор, общественный деятель
0
587
Українська молодь - серед жебраків і  відходів

Не претендуючи на істинність в останній інстанції, пропоную приєднатися до аналізу того, що було, та прогнозу того, що чекає нас у молодіжній та освітній політиці України.

Рік почався, як завжди, із сподівань, що цього року буде краще. Проте, як виявилось, це було із точністю до навпаки.

            Молодіжні організації, як би це їм не хотілося визнавати, після занепаду УНКМО і державної уваги та підтримки потихеньку вмирають. Деякі, помираючи, голосно ревуть або гадюче смердять. Так, зокрема, трапилося із припартійними «молодіжками» усіх провідних політичних сил. Хочеться це визнавати комусь чи не хочеться, але животіють наразі лише «молодіжки» ідеологічних партій на зразок Молодіжного Народного Руху.

            Іншим трендом року стала радикалізація молодіжного руху і відхід від конструктивізму. Вочевидь, старші товариші або спонсори самі подають негативний приклад, через що молоді політики починають свій шлях із проплачених мітингів, які нікому не потрібні і нічого не вирішують.

            Молодь України у своїй масі залишилася на позиціях жебраків і «відходів»: роботи немає, стипендія жебрацька, житла не буде навіть у перспективі. До честі усіх політиків треба сказати, що жоден з них за рік не зробив навіть найменшого кроку у напрямі посилення або принаймні закріплення прав молоді. Опозиція завзято критикувала владу тільки там, де це стосувалося «хлібних» місць або було політично вигідно. На конструктивні дії зважитися ніхто не зміг.

            Молодіжні лідери плавно переходять на державну службу, все більше відриваючись від реальних студентів і тих молодих людей, права та інтереси яких вони мають захищати. «Національний студентський союз» очолюється держслужбовцем, «Студентський захист» та ряд інших, на перший погляд неполітичних організацій, очолюються помічниками народних депутатів або з Партії Регіонів, або з «Батьківщини». Про лідерів припартійних «молодіжок» можна і не згадувати – там лише народні депутати або депутати місцевих рад. Хто ж буде щось робити із проблемами студентів, якщо у тебе самого їх нема, якщо ти не знаєш, як звести кінці з кінцями до стипендії.

            До речі, що стосується стипендій як лакмусового папірця соціального забезпечення студентів. Стипендія цього року залишалася на рівні, який встановив ще уряд Юлії Тимошенко. Мені чомусь здавалося спочатку, що нова влада має більш прихильно ставитися до тих, хто за неї голосував і поглянути на те, що студентам просто скоро треба буде милостиню просити. Але ні, Тимошенко – погана, проте нічого кращого влада за два роки не спромоглася запропонувати. Пенсіонерам, які не будуть будувати нову державу і нічого вже не зможуть зробити для неї, окрім голосів на виборах, майже щомісяця додають хоч по трошки. Студенти ж, вочевидь, на думку державних діячів, мають вмирати, ставати алкоголіками чи наркоманами, адже майбутнє будуватимуть саме пенсіонери, які є головними в нашій державі вже не один рік.

            Однак цього року влада перевершила сама себе. У проекті Державного бюджету на 2012 рік на сьогоднішній день немає навіть згадки про студентські стипендії окремим рядком, немає фінансово-економічного обґрунтування кількості та якості цих стипендіальних грошей. Тобто, студенти-бюджетники наразі мають всі шанси відчути на собі «реальне покращення життя». Про це неодноразово казав не тільки я. Про це заявляла і Ганна Герман, і перший заступник міністра освіти і науки Євген Суліма, проте міністерству фінансів, панові Азарову і економічному блоку Адміністрації Президента, вочевидь, начхати на студентів, бо ті не ходять голосувати, і плювати на провокацію ще одного соціального вибуху. Міністерство фінансів залишається на позиції «розумника», Микола Азаров просто ще досі живе у своїх 1960-х рр., а опозиція – так та взагалі «води у рот набрала»: вони теж не помітили відсутності рядків на студентські стипендії і їх обґрунтування. Отак депутати читають законопроекти і бюджет. Дивні якісь ігри.

            2011 рік запам’ятається багатьом студентам ще однією новелою: нечуваним тиском з боку адміністрацій вузів. Так, через роздовбайство чиновників Мінфіну та недофінансування галузі ректори вузів змушені були давати команди «зрізати» стипендії. Так, показовими є випадки у Києво-Могилянській академії та КНЕУ, коли студенти відкрито заявили про квотування оцінок. Але така практика є повсюдною і полягає у тому, що викладачі не мають права за наказами керівництва ставити більше двох «п’ятірок» і декількох «четвірок» на групу. Таким чином формується не лише ненормальна штучна конкуренція між студентами, але й різко скорочується кількість стипендіатів. Так, в одному із київських вишів домоглися того, що стипендію будуть отримувати лише троє студентів із групи чисельністю у 35 осіб. Але це – не виняток, нині це – правило. І проблема нараз лише у тому, що студенти – апатичні і не борються за свої права, а лише тишком-нишком перешіптуються у коридорах вузів.

            Робота і житло – дві недосяжні для молодої людини в Україні речі – за цей рік стали ще більш недосяжними. Так, у лютому цього року на нараді у Міносвіти я особисто сказав, що стипендії студентам можна знизити, якщо кожного можна забезпечити нормальною роботою. Тоді це було перекручено і спаплюжено, але теза про вимогу роботи для кожного залишилася. Тут теж треба віддати належне політикам – жоден з них за рік не вніс жодної пропозиції по покращенню ситуації із забезпеченням молоді роботою, а перше робоче місце в Україні і надалі залишається отримати важче, ніж змінити собі стать чи продати внутрішні органи.

            Житло для молодого українця стане доступним дуже скоро – десь починаючи з 2017 року. Раніше ані Верховна Рада, ані уряд, ні будь-хто інший не захоче і не зможе розв’язати ту патову і кризову ситуацію із правом молоді на житло. Кредити на житло молода людина віддаватиме все життя, а заробити чесним шляхом на свою квартиру фактично неможливо. Тому чого дивуватися із росту злочинності. Хоча комізм ситуації полягає у тому, що молоді ніде жити, а у нових будинках просто нема кому жити, бо ціни захмарні. І поки забудовники не зрозуміють разом із державою, що треба іти на поступки – житло і далі залишатиметься без інвесторів, а молодь – на вулиці.

            Далі що стосується мітингів. Дуже технічно цього року молодь виводили за 80-170 гривень на «ідеологічні» зібрання то під Печерським судом, то під Тарасом, то ще десь. Проте ці акції навіть зі сторони вже виглядають смішними, бо коли час, за який платять гроші, закінчувався, жодної непроплаченої живої душі на мітингах не залишалося. Через це можна зробити однозначний висновок: у 2011 році мітинги повністю комерціалізувалися. Мова, звісно, йде про політичні, а не соціальні вимоги.

            Треба окремо сказати про здоровий образ життя молоді. Вже багато років символом нашої держави є не передові технології і книги, а горілка і пиво. Ми не виробляємо своїх іраdів – у нас найкраща горілка. У державі, де книга коштує дорожче, ніж пляшка горілки, а кефір чи мінералка – дорожче, ніж пиво, про здоровя не може навіть мови бути. Всі знають, де можна у їх місті чи містечку купити самогон чи дозу, але навряд чи хтось знає про якесь дозвілля для молоді. Бо його як не було, так за цей рік і не зявилося. Ну, як кажуть, кожному своє. Однак за цей рік молоді не було презентовано жодного державного чи приватного фітнес-клубу чи тренажерного залу належного рівня, де молоді люди за символічну плату займалися б спортом. Стадіони, хочу звернути вашу увагу, будуються часто без бігових доріжок та пристосувань до зайняття іншими, крім футболу, видами спорту. Тому здоровий образ життя у нас можна представити у вигляді футбольного м’яча, який зображено на етикетках з-під горілки та пива.

            Доступ до прийняття рішень у молоді у 2011 році залишився на рівні -1. Міносвіти у цьому, до речі, веде перед своїх колег по уряду. Більшість міністерств і керівників Уряду прагнуть не помічати страждання молоді України і не сприймати їх погроз чи благань. А на закриті зустрічі із «золотою» молоддю, які проводять Андрій Клюєв чи Микола Азаров, простих студентів чи молодь не запрошують, бо ті мають свою власну точку зору. І саме такі, прості, не «примажорені» можуть щось заперечити іноді абсурдним ініціативам і зауваженням керівників держави, бо їм втрачати нема чого.

            Підводячи підсумки можна сказати напевно лише одне: за логікою вищих чиновників молодь в Україні не потрібна. Основний акцент протягом року робився і, очевидячки, буде робитися на пенсіонерах та пільговиках, яких у нас в державі вистачає. Молоді ж залишається нехитрий вибір:

1)      чекати, поки помруть всі пільговики, щоб на молодь звернули нарешті увагу, бо більше не буде на кого;

2)      самим помирати, бо дешевий алкоголь і наркотики можна купити, а якісні продукти – ні;

3)      виїжджати закордон на роботу і на проживання, що так красиво, наполегливо і не без підтримки політиків пропонують різного роду фірмочки.

 

На жаль, у 2012 році немає надії на те, що все нормалізується. Головне, щоб за славослів’ям політиків та своїх псевдолідерів молодь не губила найголовнішого – максималізму, віри і енергії.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: бюджет,Янукович,робота,студент,Рада,Табачник,Герман,опозиція,молодь,уряд,Адміністрація Президента,мітинг,Мінфін,стипендія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.